Вестернізація і модернізація Закарпаття розгорнулася саме за часів першої Чехословацької республіки

Чехословацька доба для Закарпаття була максимально змістовною. За якихось два десятиліття здійснено карколомний цивілізаційний стрибок, на який інші українські регіони витрачали століття, а то й більше. Ще на початку ХХ ст. Закарпаття було за об’єктивними соціально-економічними показниками чи не найбільш відсталою з усіх українських земель. Натомість на кінець 1930-х ситуація докорінно змінилася. 1944-1945 р. перші радянські журналісти і письменники, що відвідали наш край, відзначали передусім його європейський характер, чим він вигідно різнився від сплюндрованої сталінським і гітлерівським режимами Наддніпрянщини.  

Вестернізація і модернізація Закарпаття розгорнулася саме у чехословацьку добу. Нові власті почали зі створення у приєднаному краї нових ринків, нових потреб, формування нового попиту. Ішлося про принципово нову якість життя. У цьому суперечливому процесі на диво органічно поєдналися гуманістичні принципи Т.Масарика із інтересами чеської буржуазії, відбувся синтез суб’єктивних і об’єктивних чинників історичного процесу. Якщо зазвичай ці дві групи чинників максимально протидіють одна одній, то тут вони, навпаки, наклалися, вступили у резонанс і взаємно посилилися - на благо усіх наших краян.

Звісно, було би неправильно змальовувати чехословацьку добу в історії Закарпаття виключно рожевими барвами. Ні, доба була дуже складною і неоднозначною, фактично це було інтермецо між двома світовими війнами, перепочинком на пороховій бочці. Тим важливіше, що навіть за такої суворої доби вдалося зробити чимало позитивного – хай і з численними непорозуміннями, внутрішніми конфліктами, зайвими образами, яких, можливо, вдалося би уникнути за більш стабільної епохи.

У входженні нашого краю до Чехословаччини важливу роль відіграли заокеанська діаспора русинів та їхній лідер Григорій Жаткович. Влітку 1918 р. Американська рада угрорусинів звернулася до нього як до юриста з проханням представляти її перед американськими органами влади. У жовтні 1918 р. рада доручила йому скласти меморандум з проблем Угорської Русі для президента США В.Вільсона. 21 жовтня 1918 р. Г.Жаткович зустрівся з В.Вільсоном. Президент радив русинам приєднатися до котроїсь із сусідніх демократичних держав, вступити до Середньоєвропейської демократичної спілки. 24-26 жовтня ця спілка провела конференцію у Філадельфії.

На ній Г.Жаткович разом з одинадцятьма представниками інших народів підписав Декларацію спільних цілей незалежних середньоєвропейських народів. 12 листопада Американська рада угрорусинів одноголосно прийняла резолюцію про входження їхнього краю до Чехословаччини на правах автономії. Наступного дня Г.Жаткович передав цей документ Т.Масарику. Удвох вони вирішили організувати голосування з цього приводу серед усіх русинів-емігрантів. 15 листопада Г.Жаткович інформував про ситуацію і В.Вільсона. Голосування відбулося у грудні 1918 р. Голоси розділилися таким чином: 66% – за злуку з Чехословаччиною, 28% – з Українською республікою, 2,5% – за повну самостійність, по 1% – за об`єднання з Галичиною (ЗУНР), Росією, Угорщиною.

13 лютого 1919 р. Г.Жаткович очолив невеличку делегацію угрорусинів на Версальській конференції. Ця група об`єдналася з представниками Пряшівської ради і створила спільну комісію для переговорів з іноземними дипломатами. 3 березня представники п`яти держав-переможниць погодилися з ідеєю входження Закарпаття до Чехослваччини. Г.Жаткович виїхав з Парижа і 10 березня мав переговори з Т.Масариком і Е.Бенешем у Празі. Обидва чеські лідери обіцяли наділити край автономією, включивши до нього і Пряшівщину. Проте вони так і не підписали жодного документу, обмежившись усними домовленностями. 15 березня обнадіяний політик прибув до Ужгорода.

І от 8 травня 1919 р. в Ужгороді зібралося близько двохсот делегатів з різних куточків краю. Вони утворили Центральну руську народну раду і прийняли резолюцію про "об"єднання з чехословацьким народом на основі повної національної автономії". 9-16 травня у засіданнях Центральної ради вже бралоучасть 1200 чоловік. Тут обговорювалися питання внутрішнього устрою руської території. Г.Жаткович був рекомендований на посаду "повноважного міністру штату". Рада ухвалила меморандум з 14 пунктів, вироблений Г.Жатковичем.

Відтак делегація у складі 112 чоловік виїхала до Праги на зустріч з Т.Масариком.Там Г.Жаткович знов неодноразово зустрічався з чеськими та словацькими політиками, вів переговори щодо суті та кордонів автономії. У липні він дізнався, що Пряшівщину планується вкелючити не до автономного Підкарпаття, а до Словаччини. Г.Жаткович поїхав у Париж, аби переграти ситуація, але Е.Бенеш поклав усю відповідальність за це рішення на великі країни і радив колезі не здіймати галасу. Проте Г.Жаткович почав рішуче протестувати. Він заявив, що Підкарпаття тому і приєдналося до чехів, щоб русини не були розділені на дві частини. Проте нічого змінити не вдалося.

Аби підсолодити ситуацію Г.Жатковича 19 серпня призначили головою Директорії – прообразу автономного уряду. 12 серпня він звернувся з листом до членів Центральної руської ради, де писав, що Директорія керуватиме краєм, поки Версальська конференція не вирішить остаточно його долю. Правда, паралельно з Директорією чехи стали розбудовувати в краї свою Цивільну управу. 20 серпня її очолив чех Ян Брейха. У Празі розробляли Генеральний статут про організацію і адміністрацію Підкарпатської Русі. Г.Жаткович вручив Т.Масарику "Виправлення, зміни, додатки до пропонованого плану". Після незначних власноручних поправок президента проект Г.Жатковича було схвалено і 18 листопада введено в дію. Далі Директорія стала домагатися, щоб Прага відкликала з Ужгорода Я.Брейху. У січні 1920 р. Т.Масарику було подано ультиматум з вимогами наповнити автономію реальним змістом. Після відхилення цього документу Директорія 19 лютого заявила про свій саморозпуск.

29 лютого 1920 р. прийнято конституцію Чехословаччини, де нічого не мовилося про автономію Підкарпаття. Краєм мав управляти губернатор, призначений з Праги. 5 травня 1920 р. цю посаду отримав Г.Жаткович. В офіційних документах він часто називав себе "президентом Русинії". Г.Жаткович намагався перетворити Підкарпатську Русь на самоврядний штат в американському розумінні. Призначення губернатора було зустрінуто в краї неоднозначно. Г.Жатковича підтримала Центральна руська народна рада, очолена А.Волошиним, Руська національно-соціалістична партія (М.Бращайко, П.Медвецький), Руська соціал-демократична партія (Я.Остапчук, Є.Пуза, С.Клочурак).

Комуністи та ряд інших партій виступили з рішучим протестом. У день виїзду Г.Жатковича з Праги 18 червня в Ужгороді почався політичний страйк, який швидко переріс у загальний. Коли 19 червня Г.Жаткович приїхав на автомобілі з Кошиць до Ужгорода, його вітало обмежене коло політиків. Пізніше він згадував, що вступив на посаду "в надзвичайно складних умовах". На цьому фоні відбувається його зближення з місцевими народовцями української орієнтації, котрі гуртувалися навколо товариства "Просвіта". Брат губернатора Теофіл почав у цей час видавати газету "Русин".

14 жовтня 1920 р. до Ужгорода прибув чеський прем’єр Ян Черни. У звернутій до нього офіційній промові Г.Жаткович висловився за "повну народну, територіальну і адміністративну автономію Підкарпатської Русі" та найшвидше проведення виборів до крайового сойму. Але час спливав, а автономія ставала все нереальнішою. 16 березня 1921 р. Г.Жаткович подав у відставку. Наступного дня він у пресі пояснив краянам свою позицію:

"Коли я прийняв губернаторство, зробив я то лем з кріпкого чесного убіжденія, что сей мандат, ціль і ідеал пойдут тим наперед".

Він і далі обіцяв боротися за свою мету – "Ческословенско-Руську федерацію, в которой Подкарпатська Русь – з чинними і справедливими границями – мала би все то, на что по договорам і полной справедливості она оправлена єсть". Проте прем"єр навіть не повідомив президентові про заяву Г.Жатковича.

Натомість Ян Черни склилкав нараду партійних лідерів, що тривала цілий тиждень. Позиції розділися не тільки серед краян, а й поміж чехів. 27 березня Г.Жаткович виступив з новою заявою у пресі. Він вказав, що мав за мету найшвидше здійснення автономії, використав всі можливості для її досягнення, але марно. Невідставлений губернатор пригрозив вдатися доширокої міжнародної акції і навіть "опублікувати компрометуючі матеріали проти уряду та деяких політиків Чехословаччини". У паламенті з гострою промовою проти нього виступив В.Клофач, звинувативши Г.Жатковича в "активності проти держави і конституції". 12 квітня губернатора запросили до Т.Масарика. Після тривалих переговорів Г.Жаткович остаточно переконався, що автономії не буде. 3 травня він удруге попросив відставки.

Того ж дня празька газета "Трибуна" опублікувала гостру статтю "Криза конституції, а не губернатора", де гостро розкритиковано конституційні статті про Підкарпатську Русь. На статтю мусив реагувати навіть Е.Бенеш, заявивши, що "в дійсності це питання не конституційне, а адміністративне.

Ми маємо там передовсім завдання конституційне, привести народ до певного рівня, щоб він міг сам собою управляти. Ми не можемо зразу провести вибори з огляду на число неписьменних, тому потрібно приготувати населення до автономії". Політик дуже лукавив. Як слушно зауважив історик В.Шандор, питання автономії – традиційна сфера конституційного і міжнародного права, а не адміністративного.

Зрештою, на це фахово наголошував і юрист Г.Жаткович. Стаття викликала такий резонанс, що Т.Масарик доручив авторові конституції Ю.Гьотцелю видрукувати відповідь на неї. Відставка ж Г.Жатковича після публічного скандалу стала неминучою. Президент прийняв її 16 травня, надіславши губернатору листа: "Дякую Вам за працю, яку Ви виконали для республіки та своєї Вітчизни і бажаю Вашій подальшій праці для Вашого народу багато успіхів". Г.Жаткович відкукнувся про цей лист у мемуарах:

"Це є історія, і мушу сказати – сумна історія". На прощальному бенкеті в Ужгороді губернатор сказав: "Я пообіцяв своєму народові – на основі чесно домовлених договорів, що його територія на південь від Карпат буде в рамках Чехословацької республіки повною самоуправною одиницею та що карпатські русини будуть повними панами на своїй малій рідній землі. На жаль, ця обіцянка, можу сказати сміливо і чесно, бо без моєї вини, ще не здійснилась".

Г.Жаткович виїхав до США, де зайняв різко античеську позицію, одразу ж оприлюднену на конгресі русинів у Пітсбурзі. Конгрес надіслав меморандум до Праги, де відкинули закид про неготовність краян до автономії: "Якщо русини були зрілі для приєднання до ЧСР, то вони досить зрілі і для автономії".У США Г.Жаткович працював юрисконсультом Пітсбурзької греко-католицької єпархії, скликав Слов"янський конгрес. У період Другої світової війни Г.Жаткович відмовився від античеських поглядів, зустрічався з чеськими діячами в еміграції Е.Бенешем, Я.Масариком, погодився допомагати їм у справі відновлення держави. 1942 р. Г.Жаткович очолив Американську карпаторуську центральну конференцію.

У редагованій ним 1941-43 р. газеті "The Carpatian" він доводив, що Закарпаття має лишатися в складі Чехословаччини. Після війни Г.Жаткович знов відійшов від політики. 1950 р. він   розмовляв з закарпатським істориком-емігрантом П.Стерчом, який занотував: "Заявив він мені, що кожній культурній людині ясно, що з етнографічної точки погляду Закарпаття українське, і висловлював жаль з приводу колишньої мовної, а з того випливаючої і політичної внутрішньої боротьби. Одночасно заявив він, що з огляду на свій вік не бере активної участі і, мабуть, в майбутньому також не братиме участі у політичній боротьбі Закарпаття за його місце під сонцем". Помер Г.Жаткович у Пітсбурзі 26 березня 1967 р.

Започаткована 8 травня 1919 р. чехословацька доба тривала для Закарпаття майже двадцять років. Вона позначилася потужним цивілізаційним ривком для нашого краю. Попри усі прикрі непорозуміння і розходження між місцевими політиками і офіційною Прагою цей час був рішучим рухом уперед, який назавжди змінив на краще обличчя нашої древньої землі.

Сергій Федака