Ветеран Великої Вітчизняної війни Борис Сакара - король пензля, поет та музикант (ФОТО)

Напередодні святкування Дня перемоги доля подарувала нам знайомство з учасником бойових дій та ветераном Великої Вітчизняної війни, поетом, королем пензля, музикантом Борисом Михайловичем Сакарою.

Народився Борис Михайлович 9 серпня 1922 року у селі Велика Кісниця, що на Вінниччині. Його шкільні роки — з 1930 по 1940 — пройшли у тому ж селі. Закінчивши середню школу, Борис Сакара був призваний на службу в армію СРСР. Менше ніж через рік від початку його солдатського життя у Радянському Союзі розпочалася війна. Із цього часу молодий Борька став на стежку воєннослужбовця.
18 червня 1941 року о 13 годині його полк вперше підняли по бойовій тривозі, тому що у той момент німецькі літаки пролетіли над територію лагера 16 стрілкової девізії, яка була розташована в Естонії. Через тиждень, 25 червня, Борис Михайлович взяв участь у першому своєму бою з ворогом, а 15 серпня молодий боєць був поранений у праву ногу німецькою пулею.

У жовтні 1941 року Бориса Сакару направили на тримісячні курси офіцерів під Москву, які він закінчив на відмінно і отримав звання лейтенанта.

Восени 1942 року його назначили командиром протитанкової батареї, яка за декілька днів знищила 26 німецьких танків. Керував Борис Михайлович нею до жовтня 1944 року. Опісля був назначений командиром артилерійського дивізіону 37 бригади.

Останній бій молодого офіцера відбувся 4 травня 1945 року біля західного аеродрому Дальгофу. Перемогу у Великій Вітчизняній війні Борис Сакара, разом з іншими бійцями, зустрів у Берліні.
Після війни до жовтня 1947 року молодий офіцер ніс службу в Німеччині, а потім прибув до Прикарпатського воєнного округу. У 1957 році приїхав у Мукачево, де служив начальником артилерії 219 полку 1-ої девізії.

Подальші 22 роки колишній військовослужбовець пропрацював на заводі «Мукачевоприбор». Не відриваючись від виробництва, Борис Михайлович закінчив Львівський політтехнічний інститут, після чого декілька років пропрацював інженером-конструктором.

За свою відданість Вітчизні, хоробрість, доплесну працю, мужність і героїзм учасник бойових дій та ветеран Великої Вітчизняної війни нагороджений 22 медалями, 2 орденами Червоного Прапору, 2 орденами Червоної Зірки, орденом «Знак Пошани», орденом Богдана Хмельницького та орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня.

Вийшовши на пенсію, Борис Михайлович почав серйозно займатися живописом. Потяг до художнього мистецтва у мукачівського короля пензля розпочався ще з дитячих років. Спочатку він малював тільки олівцем на папері, а згодом почав давати життя картинам вже й на полотні, пишучи їх фарбами.
Зустрівшись із паном Сакарою у нього вдома, ми під час розмови не тільки повернулися у важкі воєнні 1941-1945 років, але й змогли побачити і намилуватися дивовижною колекцією полотен художника. Їх ми нарахували більше 85. Його портрети, пейзажі та натюрморти передають красу природи нашого мальовничого, сонячного краю, життя, настрій та звичаї закарпатців.

Підтримав творчий настрій митець і своїми віршами, які він написав нещодавно. До слова, немало його поезії опубліковано в журналах, газетах та альманахах.

Наприкінці нашої зустрічі Борис Михайлович, сівши за піаніно, заграв нам декілька бойових пісень, які живуть вже десятки років не тільки в пам’яті ветеранів Великої Вітчизняної війни, але й у душах нинішнього покоління. Мелодії пісень, які грав талановитий музикант, лунали дзвінко-дзвінко у кімнатах квартири господаря, наших серцях та розливалися, через відчинене вікно, у далекі післяобідні простори затишного Мукачева.

Сьогодні вірним товаришем та половинкою на дорозі життя Бориса Сакари є Валентина Каспарова. Вона допомагає йому по господарству, підтримує у важкі хвилини, надихає майстра під час народження нових шедеврів живопису та літератури своєю добротою, теплом душі та ласкавою посмішкою.

На пам’ять про зустріч від обдарованого митця ми отримали дві живописні картини, на яких майоріють затишні куточки Карпатського краю.

Тетяна Горянка,
Вікторія Попович