ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Відомий угорський художник Шандор Зіхерман народився в Ужгороді

    25 жовтня 2020 неділя
    Шандор Зіхерман: Душа не має національності

    Незабаром у Львові експонуватимуть роботи відомого угорського художника з українським корінням - Зіхермана Шандора. У місті Лева митець провів лише три роки – коли навчався в Інституті прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська академія мистецтв, – “Газета”), однак в угорця особливий пієтет до цього міста. До слова, саме тут живе донька митця – художниця Лариса Ялова.

    Шандор Зіхерман – приголомшливо багатогранний художник. Незважаючи на поважний вік, його сива борода встигає побувати скрізь. Художник і в сімдесят “із хвостиком” зберігає жадібний інтерес до всього, прагне пізнавати світ, бажає відкривати нові грані дійсності та не втрачає природного оптимізму. Він відомий насамперед як автор скульптурних пам’ятників, гобеленів, мозаїк, фресок, малярських полотен, графіки, а також медалей. Роботи майстра є в Ермітажі та ще в понад 20 музеях Європи. А ще, ім’я Шандора Зіхермана можна було б занести у Книгу рекордів Гіннесса як митця, роботи якого надзвичайно популярні серед... злодіїв. На початку 1990-х із виставки в Ніцці викрали 171 експонат. У Самарі поцупили меморіальну дошку, встановлену з нагоди 100-ліття від дня народження народного артиста Георгія Шебуєва. А в Тольятті на одній із виставок зникла двометрова скульптура з рожевого мармуру. Про надзвичайну працелюбність та оптимізм поважного бороданя, художником якої країни вважає себе митець, чому він на понад пів століття покинув Україну та феномен закарпатської школи Шандора – в нашій розмові з поважним гостем.


    - У різних мистецьких довідниках та енциклопедіях можна натрапити на інформацію, що ви - художник Радянського Союзу, Угорщини, України… Самі ж митцем якої країни вважаєте себе?


    - Так, на всіх виставках і в багатьох статтях завжди втрачають той факт, що всім своїм творчим життям є закарпатським художником, що я не тільки народився в Ужгороді і почав свою творчість як закарпатський митець, а й упродовж 75 років життя ніколи не поривав тісного зв"язку із Закарпаттям. Мій дід, який був дуже розумною людиною, колись сказав мені: “Не важливо, якої національності людина, головне – яка в неї душа. Душа не має національності”. Дід визнавав лише одну класифікацію людей і ділив їх на чесних і нечесних, а нації до того не мають жодного стосунку. Душа в кожного така, якою він її робить.

    До слова, свого часу мене хотіли висунути на звання заслуженого художника Радянського Союзу. Чому відмовився? Для мене найвище звання – це хороший художник, яке надає публіка.


    - Що змусило покинути Україну на майже пів століття?


    - В Ужгороді вперше виставив свою роботу разом із уславленими закарпатськими художниками 1957 року на обласній виставці. Мій маленький портрет “Старого цигана” розмістили в основному залі між двома великими картинами Йосифа Бокшая та Антона Кашшая. Мені моя робота здалася дуже слабкою поряд із такими корифеями, і тоді вирішив, що наступного разу виставлятиму твори на Батьківщині тільки тоді, коли стану визнаним художником.

    Починав свою творчість як автодидакту (самоосвіту). Після отримання диплома художника-монументаліста 1964-го спробував повернутися в Закарпаття, але там на мене ніхто не чекав, тож вирішив не заважати рідним колегам і поїхав до міста Перм. Там у мене були широкі можливості працювати як монументаліст, скульптор, живописець, графік, медальєр, кераміст тощо. 1969 року повернувся до Львова і жив тут до 1972 року. Паралельно постійно їздив у Карпати і до своїх батьків, що живуть на Закарпатті.

    Ще одним чинником став прецедент із правлінням Львівської спілки художників, яке практично одностайно відмовило мені в заявці стати кандидатом у члени спілки. Я надіслав протест у секретаріат Правління Спілки художників України, проте вони підтримали відмову, попри те, що до цього часу за моїми плечима вже була участь у восьми всесоюзних виставках, не рахуючи виставок рангом нижче. Але насильно милим не будеш! Поїхав працювати до Росії, де міг вільно розвивати свій талант і годувати сім"ю своєю працею. Однак на все життя залишився закарпатським художником!


    -Лише 2006-го ви вперше представили свої роботи землякам. Що стало мотивацією до такого кроку, адже самі зазначили – немає пророків у своїм краю?


    - Щорічно приїжджав у Карпати, працював там і збирав матеріали для своїх картин. У мене були ще дві спроби повернутися жити в Закарпаття, але до цього часу мої друзі старшого покоління і засновники закарпатської школи живопису вже відійшли від участі в керівництві Закарпатським союзом художників, а для більшості молодих, я, вочевидь, представляв непотрібну конкуренцію. Однак 2006 року в Мукачеві відкрили мою персональну виставку, і я вирішив, що настав час (після п"ятдесяти років!) показати моїм землякам, чого досяг у своїй творчості за ці довгі роки. Також 2009-го в Ужгородському художньому музеї ім. Й. Бокшая відбулася моя виставка, на якій представив 94 живописні роботи, 32 листа графіки і серію медалей “Засновники закарпатської школи живопису”. У 2008-2009 роках презентував свої роботи й у Києві. Цьогоріч виставку моїх творів побачать у Львові. Так я повернувся на Батьківщину!

    Розмовляла Оксана Жила, "Львівська газета"
    br class="ff"/>Проект «Будапешт – Киев: из дальнего зарубежья в ближнее»

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору