Відомий закарпатець Юрій Чанаді відійшов в інший світ у столиці Угорщини (ФОТО)

З відходом у потойбіччя цієї поважної й авторитетної особистості, яку називали "батьком" берегівських журналістів, у світі на одну моральну людину стало менше  

Відомий 88-річний журналіст, публіцист, перекладач, наставник, колишній редактор газети "Червоний прапор", якого називали «останнім із Могікан», батьком місцевих медійників останніх шістьох десятиліть і який відредагував майже 5000 її номерів формату А-3 загальним накладом понад 9 мільйонів екземплярів, помер понад місяць тому у Будапешті. До столиці Угорщини з дружиною на постійне місце проживання виїхали весною цього року. Але на сьогодні ще не похований. Церемонія прощання намічена у рідному Берегові, де жив і працював усе своє свідоме життя. Він і перед від‘їздом потроху слабував, але біля медика-доньки й онуків по той бік кордону йому чомусь погіршало. Отже, крім того, що процедура перевезення праху після кремації тіла дороговартісна та складна, виникли також інші нюанси. Родина, зокрема, вважає, що чоловік міг би жити, якби не помилка тамтешніх лікарів. Але чи вдасться їхній промах довести через суд – сказати важко (екс-берегівчанин посковзнувся вночі на кручених сходах, що ведуть з верхнього поверху на нижчий, ударився в голову й упав у кому – потім, через кілька днів, прийшла смерть.). Бо тільки тоді буде дозволено всі поховальні процеси, найперше перевезення урни з прахом через кордон на Україну.

             Суть, зрештою, не в цьому. Справа в тім, що не стало, на жаль, дуже професійної, порядної, чесної та відповідальної людини. Угорець Ю. А. Чанаді 33 роки успішно редагував районну газету у часи тоталітаризму, однак до кінця життя так і не дозволив нікому нав‘язати на свою голову чужу волю. Владному режиму хоча й служив, але не запопадливо, як дехто, – просто старанно й чесно виконував свої службові обов‘язки. Засідаючи десятки літ у районному бюро райкому партії, куди, як правило, входили три його секретарі, завідувач оргвідділу, голова райвиконкому, керівники правоохоронних структур (міліції, прокуратури, КДБ), кращі робітниця й аграрій, редакційний керманич чи не єдиний міг сказати те, що думав, будь-кому. За таку гостроту, сміливість, об‘єктивність й аргументовану думку його поважали всі, а дехто навіть побоювався. Д того ж Ю. А. Чанаді знали у всьому Закарпатті як людину, котра активно захищала соціально-економічні, культурницькі та духовні інтереси угорської меншини нашого краю.

            Покійний був трудоголіком, мав багато друзів, ніколи не відмовлявся допомогти іншим у біді. Товаришуючи з першими особами Берегівщини тої, ще радянської епохи, зокрема, із персеками М. М. Семенюком, Г. Й. Верешом, головою райради І. В. Іванчом, академіком В. В. Шепою (обидва були депутами ВРУ) й іншими, маючи мережу контактів у різних сферах, він знав багато такої пікантної інформації, що нею аж ніяк не могли володіти інші. Зараз така «база даних» могла б стати безцінною для спогадів, які фактично ним були написані, як він казав, для онуків. Щоправда, українською мовою до читача так чомусь і не дійшли. А жаль! Слід сказати, що палицю ніколи не перегинав, завдяки толерантності також ніколи не був помічений у жодному якомусь скандалі чи непривабливій історії. І він, і редаговане ним видання мали високу репутацію. Не можна не зауважити на такій рисі його характеру, як педантичність, бо дотримувався особливої точності, чіткий був у виконанні, опрацюванні якоїсь справи чи тексту. У часи його редакторської діяльності тираж районної новинки сягав понад 16 тисяч екземплярів (близько 4 тисяч українською та 12 тис. угорською мовами). Про такі наклади місцевих видань нині може тільки мріятися – скоро до цієї планки опуститься національний «Урядовий кур‘єр». І це не жарт…

             Дуже багато цікавого можна розповісти про унікальний життєпис неперевершеного Ю. А. Чанаді. Людина, що відійшла у засвіти, мала високу ерудицію, володіла п‘ятьма мовами. Добре знався у літературі, був чудовим сім‘янином, на вул. Б. Хмельницького (див. фото) плекав благодатний сад-виноград. До нього в редакцію часто приїздили відомі особистості, журналісти насамперед, які службовий кабінет покидали з набором повноцінної інформації, відзначаючи його логічність мислення, акуратність і совісність. Покійний, за спостереженнями своїх сучасників, ніколи не прагнув наживи чи збагачення, натомість не любив самовпевнених осіб і нещирих, таких собі зазнайок. Шанував беручких до роботи, у творчості насамперед. Загребущі, ласі до чужого, п‘яниці, безсовісні, жмикрути чи перевертні часто були героями його гострих публікацій і фейлетонів. Це був улюблений жанр редактора як у чтиві, так і в написанні. З когорти його ровесників-редакторів на той світ пішли майже всі, крім Л. Бучинчика з Мукачева та Д. Воробця з обласного центру. Спочивають за обрієм мукачівець М. Дашковський, хустянин М. Гук, ужгородець Є. Морозов, іршавчанин І. Печора, міжгірець М. Красняник, свалявчанин І. Олашин та інші.

           За порадами до Ю. А. Чанаді, як до старшого та досвідченішого товариша, зверталося чимало людей, у т. ч. керівники району, міста, установ і служб дещо молодшого призову. Його роз‘яснення, рекомендації, настанови завжди були конкретними та щирими, без елементів інтриг, потурань, змов і підлості. Однозначно, це було йому чуже та навіть вороже. Родина редактора жила скромно, натомість відзначалася гостинністю, Чанаді не мали власного автомобіля. Щоправда, Юрій Адальбертович, нехай душа його покоїться з миром на небесах, дуже любив чорну каву (у магазин «Колос» роками приходив в одній і тій самій годині зрання й ставав у чергу, аби придбати дев‘ятикопійковий напій, який давав наснагу, заряд бадьорості на цілий день) та багато смалив. Якось, уже на схилі літ, підрахував, що його стаж курця 66 років. Лікарі, з якими він мав нормальні контакти, його застерігали, що перевтома, чорна кава, цигарки шкодять організму, але в молодості на такі застороги не зважалося. З-під крила цього журналіста, який запросто міг стати керівником прикордонного району, але доля усміхнулася іншій людині, вийшло багато талановитих репортерів, які згодом стали публіцистами, редакторами, перекладачами, поетами, письменниками, ученими і т. д.

           Пам‘ять про відомого, простого й шляхетного берегівчанина у нашому краї житиме довго. У серцях багатьох ця людина залишила слід відданості справі, яку обрав у молоді літа (спочатку у редакції працював перекладачем), чесності, скромності, порядності, сміливості, привітності, душевності, відвертості, правдивості, сумління та непідкупності. Такого журналіста та редактора в одній особі на землі вже ніколи більше не буде.  

Михайло ПАПІШ