Влада не помітила трагічні роковини окупації Закарпаття

29 червня 1945 року Чехословаччина передала СРСР свою провінцію - Підкарпатську Русь, яка стала Закарпатською областю УРСР.

Сепарацію краю, розпочату українськими націоналістами, завершили фахівці з Москви.
Підкарпатські русини віками мріяли про автономію.
Вперше вони заговорили про це ще під час революції в Угорщині в 1848 році і формально навіть встигли її отримати від Угорщини через 70 років, 25 грудня 1918-го під назвою Руська Крайна.
При цьому на задеклароване 15 жовтня 1918 го Українською національною радою у Львові включення «української смуги північно-східної Угорщині» до складу «Української держави», що пізніше отримала назву «Західно-Української Народної Республіки», в краї практично не відреагували. Готовність увійти до складу ЗУНР висловлювала тільки створена в селі Ясіня «Гуцульська республіка», а в іншому Підкарпатті війська ЗУНР сприймалися як окупаційні, особливо після мародёрского рейду кількох батальйонів Українських січових стрільців.
На початку 1919-го всю територію краю зайняла армія Чехословаччини, і 10 вересня того ж року Закарпаття увійшло до складу цієї держави. Хоча Конституція першої Чехословацької республіки від 29 лютого 1920 року ввела для краю має назву Підкарпатська Русь і формально надала йому автономію, статус цей залишався тільки на папері. Ситуація змінилася лише після того, як Гітлер за сприяння Франції і Великобританії почав перекроювати карту Європи.
Після Мюнхенської угоди 30 вересня 1938 го, коли Чехословаччина спочатку втратила Судетську область (на користь Німеччини) і Тешинську край (на користь Польщі), Прага, нарешті, зважилася втілити автономію Підкарпатської Русі в реальність.
Закінчилося це проголошенням українськими націоналістами 15 березня 1939 роки так званої «Карпатської України» (вперше ця назва була офіційно використано 30 грудня 1938 го урядом автономії під керівництвом Августина Волошина). Однак це кероване ОУН квазідержавне утворення проіснувало трохи більше доби, 17 березня 1939 року угорське підрозділи зайняли всю територію краю, вийшовши на його кордони з Польщею і Румунією.
Варто відзначити, що в той час Москва не розглядала територію Підкарпаття як потенційну частину України. В офіційній ноті СРСР Третьому рейху від 18 березня 1939 року довкола ліквідації Чехословацької республіки, зокрема, констатувалося, що «дії німецького уряду послужили сигналом до грубого вторгнення угорських військ в Карпатську Русь і порушення елементарних прав її населення», без зазначення будь-яких етнонімів.
Хоча вперше про те, що в СРСР існують плани приєднання краю до Радянської України, повідомили західна преса і дипломати ще 10 березня 1939 року.
У відповідь Сталін офіційно назвав це вигадками і «підозрілим шумом», мета якого - спровокувати конфлікт СРСР з Німеччиною без видимих ​​на те підстав, не втримавшись від недолугих епітетів щодо Закарпаття. Дійсно, навесні 1939 року край ще не мав навіть спільного кордону з УРСР (він з'явивлся тільки у вересні того року після заняття Радянським Союзом Галичини), та й плани тоді у Сталіна явно були значно масштабнішф.
А ось в жовтні 1944-го, коли в результаті Карпато-Ужгородської операції 4-го Українського фронту все теперішнє Закарпаття і частина Словаччини були зайняті радянськими військами, ситуація змінилася.
Нагадаємо, що згідно з союзному договору, який був укладений наприкінці 1943-го між СРСР і Чехословаччиною терміном на 20 років, обидві сторони зобов'язалися відновити кордони, які мала Чехословаччина до Мюнхенської угоди, тобто з Підкарпатською Руссю як її невід'ємною частиною.
Першою ознакою того, що все докорінно змінюється, був наказ Сталіна від 28 жовтня 1944 року, в якому було урочисто оголошено, що радянські війська напередодні «отримали на території Чехословаччини контроль над столицею Закарпатської України - Ужгородом». Москва раптом почала оперувати новим поняттям «Закарпатська Україна», хоча такої адміністративно-територіальної одиниці в Чехословаччині ніколи не існувало.
Відповідно до вищевказаного договору, в звільнені від гітлерівців частини Чехословаччини мали призначатися представники чехословацького уряду, в адміністративних одиницях - створюватися національні комітети, які мобілізували б чоловіків в чехословацькі військові частини, а також організовували життя на звільненій території.
Однак радянські комендатури паралізували роботу національних комітетів, а через кілька тижнів на конференції в Мукачево створили Комуністичну партію Закарпатської України на чолі з Іваном Туряницею, уродженцем села під Хустом. Туряниця, до речі, був до того ... поручиком в корпусі генерала Людвіга Свободи, з яким і прибув в Закарпаття. Своїм головним завданням нова партія проголосила «возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною».

При цьому Сталін пояснював керівникові уряду Чехословаччини у вигнанні Едварду Бенешу: СРСР тут ні при чому, це «масові і спонтанні рухи місцевого населення», русинів, які борються за своє право на самовизначення...
26 листопада 1944 був проведений перший з'їзд національних комітетів Закарпатської України. Понад 600 делегатів одноголосно схвалили Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною. На з'їзді було створено Національну раду на чолі зі згаданим Іваном Tуряніцей. При цьому ентузіазм останнього іноді перевершував очікування «роботодавців».
Так, Туряниця декретом Національної ради створив народні дружини, свого роду збройні сили Закарпатської України. Вони повинні були допомогти в «об'єднанні всіх українських земель», тобто тих, де жили русини. Йшлося про Пряшівський край в Словаччині (аж до Попрада), галицьку Лемківщину (південно-східна Польща), Mараморош в Румунії та частини території Угорщини (до Дебрецена).
Потім від імені Національної ради Туряниця в ультимативній формі зобов'язав чехословацьку адміністрацію протягом трьох днів залишити Підкарпатську Русь і направив Бенешу в Лондон лист із заявою про те, що «Закарпатська Україна» виходить зі складу Чехословаччини.
Бенеш спочатку відмовився примиритися з цим, але в кінці грудня 1944 року він зрозумів, що Підкарпатська Русь безповоротно анексована Радянським Союзом. Під загрозою відділення від своєї держави ще й Словаччини Бенеш погодився передати Підкарпатську Русь до складу СРСР за двох умов: по-перше, це має статися після війни і бути затверджено чехословацьким парламентом, а по-друге, радянський уряд має дати гарантії, що не повторить таку ж операцію зі Словаччиною. Сталін послався на право народів на самовизначення, а з Бенешем погодився лише в одному: остаточне вирішення питання про Закарпаття почекає, поки не настане відповідний час.
Зараз складно сказати, чи планував СРСР приєднання частини Словаччини, Угорщини та Румунії, або це був «ексцес виконавця» Туряниці.
Адже спочатку все було дуже серйозно 1 березня 1945 року в звільненому словацькому Пряшеві делегати з навколишніх повітів (територію яких стали називати «Пряшівська Україна») створили Українську Народну Пряшівська Раду. Вона заявила про бажання приєднати частину території Словаччини до УРСР і навіть послала делегацію до Києва.
Микита Хрущов, який в 1945 році був вищим партійним і урядовим керівником України, в своїх мемуарах стверджує, що делегація від північно-східної Словаччини «попросила, щоб їх територія була приєднана до Радянського Союзу». Він відповів словацьким русинам, що навряд чи це можливо, адже «буде боляче чехам і, особливо, словакам». Після від'їзду делегації Микита Сергійович зв'язався зі Сталіним. Той, за словами Хрущова, вже і так був роздратований діями Туряниці: з Мараморошського округу Румунії в Москву тільки що надійшло звернення таємного Українського національного Комітету про приєднання до Закарпатської України, а з Угорщини прийшла звістка, що «народні дружини» із Закарпаття зайняли кілька прикордонних сіл з угорським населенням. «Зупини цього нахабу, його ініціативи вже не потрібні» - наводить Хрущов слова Сталіна.

Дійсно, далі тиснути на Чехословаччину не було сенсу: в кінці березня 1945 року в Москві відбулися радянсько-чехословацькі переговори на вищому рівні, на яких Бенеш підтвердив, що приєднання «Закарпатської України» в СРСР він вважає нормальним і знову повторив, що після звільнення Чехословаччини питання про це буде вирішене законно обраним парламентом.
І 29 червня 1945 року чехословацька делегація підписала з СРСР угоду про включення «Закарпатської України» до складу Української РСР.
1 вересня 1945 року Бенеш на підставі цього документа видав відповідний указ, а 22 листопада того ж року Тимчасові Національні Збори (парламент) Чехословаччини ратифікували угоду про передачу СРСР Підкарпатської Русі. Крім цього, Радянський Союз отримав території в околицях залізничного вузла Чоп, які ніколи до складу Підкарпатської Русі не входили, а належали до словацького краю Земплін. Президія ВР СРСР ратифікувала документ 27 листопада 1945 року, а Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 січня 1946 го в складі УРСР була створена Закарпатська область.
Варто зазначити, що ця область навіть за часів СРСР постійно намагалася демонструвати свій особливий статус, а після проголошення незалежності України - ще й формалізувати його.
1 грудня 1991-го, одночасно з Всеукраїнським референдумом про незалежність, в Закарпатській області відбувся свій, з питанням: «Чи бажаєте Ви, щоб Закарпаття отримало статус автономної території як суб'єкта в складі незалежної України, і не входило ніякі інші адміністративно-територіальні утворення? » Явка на обласному референдумі склала 82,7%, при цьому 78,6% виборців ствердно відповіли на питання в бюлетені.
Київ референдуму «не помітив».

P.S. Проте найдивнішим і промовистим у зв’язку з цією "ювілейною" датою в історії Закарпаття є те, що на неї жодним чином не відреагували ні Президент Володимир Зеленський, ні "губернатор" Закарпаття Олексій Петров. Так, наче цієї події в історії багатостраждального Закарпаттяі  не було! Просто ганьба!

Читайте також: Печальная годовщина: 29.06.1945 Закарпатье стало военной добычей Сталина

Наддорогі чиновники: Рейтинг майна і доходів ключових осіб п'яти міст Закарпаття (ФОТО)