ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Волонтерський рух на Закарпатті. Роми бажають бути волонтерами

    28 березня 2024 четвер
    21 переглядів
    Роми з Ужгорода приймають участь у волонтерському русі

    Вже понад 300 років роми проживають в Ужгороді. Оціночний перепис, який проводився в місті 23 липня 1691 році, засвідчив про існування Циганської вулиці, єдиної на лівобережній частині міста, яка упиралась в ромський табір, у якому стояло 20 великих шатрів. Сьогодні у місті Ужгород проживає понад 5 тисяч ромів.


    Нинішнє становище ромської громади викликає тривогу. Значна частина ромів не може знайти постійної роботи, а перебивається тимчасовими заробітками. Здебільше - це малокваліфікована праця. Стан освіти дітей теж викликає занепокоєння через те, що тільки дуже невелика частина учнівської молоді продовжує навчання у середньо-спеціальних навчальних закладах.

    Я, народився в місті Ужгород в ромській родині. У лютому цього року мені виповнилося 30 років. Це досить зрілий вік для рома, коли вже можна дещо підсумувати . Я дуже пишаюся тим, що жив, живу і житиму за ромськими звичаями і традиціями, тому що вони найкращі в світі, хто би і що про це мені не говорив. Звичаї мого народу - це те найкраще, що винесли роми і передавали з покоління в покоління, мандруючи по світу у пошуках кращої долі. Так, як це зробив я Мирослав Горват, з 2006 по 2010 року я був добровільним волонтером по Європі а саме такі країни як Франція, Італія, Німеччина, Нідерланди, Хорватія, Австрія, Бельгія, Швейцарія, Угорщина, Словакія, Румунія, Польща, Чехія, я був в цих країнах по кілька місяців в кожній країні я працював у різних Європейських організацій і підприємствах, а після мене я от правив на волонтерське служіння вісім молодих ромських активістів, де ми мандрували світом так, як це співається у ромській пісні:

    Джелем, джелем. лун гоме дроменца,
    Маладілем бахтале ромеца.
    (Ідуть, ідуть довгою дорогою роми,
    У пошуках щасливих ромів.)

    Весь час, який жив на землі, я намагався жити за традиціями і світоглядом, які мені передавала моя бабуся, і у сім’ї якої виховувався змалечку. Вона є найдорожчою для мене людиною, бо ж допомогла мені встати на ноги, зробити перші кроки до освіти, віддавши у найкращу школу у нашім районі, не ромську, куди ходили всі мої сусіди і однолітки, а у звичайну, де навчалися мої українські однолітки. Там мені дали добрі знання. По закінченню школи продовжив навчання в Ужгородському професійному училищі № 19, де спостерігав за своїми ровесниками з неромських родин. Побачив, що їхнє життя є не таким безхмарним, як мені здавалося раніше.

    Спочатку спробував реалізувати себе у спортивній – футбольній - кар’єрі. Навіть грав за молодшу молодіжну команду Закарпатської області. Ці навички допомогли мені пізніше зорганізувати молодіжну ромську футбольну команду своїх однолітків, проводити з ними тренування, а пізнішей футбольні турніри. Це згуртовувало навколо мене молодь, дозволило зробити перші кроки у вихованні в собі лідерських навичок.

    У 2000 році зрозумів, що для роботи за грантовими програмами мені необхідна своя молодіжна ромська організація. Такою став молодіжний ромський клуб „Романі черхень” („Ромська зірка”), який я і очолив. Великою радістю для нас було отримання першого гранту за проектом підготовка ромської футбольної команди і проведення молодіжного футбольного турніру в Ужгороді.

    Значний досвід я отримав під час виконаня проекту допомоги ромам, які пережили страхи Голокосту. Їхні розповіді про знущання нацистів під час війни над мирними жителями надовго вкарбувалися в мою пам’ять. Це сприяло вихованню у мене принципів толерантності і поваги до людей не зважаючи на їхню етнічну належність.

    Найбільша проблема для молодої родини – забезпечити себе матеріально. Тому я розпочав працювати у першій всеукраїнській ромській газеті «Романі Яг», спочатку як шофер виїзної редакції, а потім і як фотокореспондент. Знайомився з життям ромів Закарпатської області, вчився проводити інтерв’ю, переговори з представниками органів місцевого самоврядування, вчителями шкіл, де навчалися ромські діти: вчився долати комплекси непорозуміння між ромами і неромами. Робота в редакції «Романі Яг» дозволила мені продовжити навчання і отримати вищу освіту і кваліфікацію юриста.

    П’ять років тому я вперше познайомився з представником Європейського волонтерського руху Джоном Стрінгемом, який тоді перебував в Ужгороді.

    Тоді я ще не уявляв, що наше знайомство пізніше перетвориться на довгу і плідну співпрацю протягом трьох років. За ці роки я став виваженішим, вдумливішим, відповідальнішим як за себе так і за долю тих, кого рекомендував і залучав до волонтерської роботи. Зрозумів, що на мене покладена цікава інтернаціональна місія по залученню молодих ромів до співпраці. Мені було надзвичайно цікаво працювати з Джоном – старшим, керівником волонтерського руху. Я навіть намагався на слідувати його у розмові, спілкуванні, вчинках. Я дуже вдячний йому за всіляку підтримку та розуміння.

    Досвід, отриманий на багатьох семінарах і тренінгах, які проводилися в різних країнах Європи, дозволили мені краще ознайомитися з волонтерським рухом, молоддю різних країн, які теж намагалися краще зрозуміти і пізнати світ. Величезним подарунком долі вважаю для себе ознайомчу практику з роботою волонтерів у Західній Європі. Моє життя почало змінюватися. Побачив, що волонтерський рух надає можливість кожному, хто намагається змінитися сам і змінити на краще світ, де б не працювали волонтери: на будівництві, сільськогосподарських роботах, реставрації середньовічних замків, або ж доглядаючи за хворими. Неперевершеними були екскурсії по визначних містах Європи, коли міг побачити унікальні пам’ятки історії та архітектури, які раніше бачив тільки в кіно або по телебаченню, відчути радість від усього цього, відчути також смак незвичайної для себе кухні: китайської, італійської, французької, німецької. Почути гру різних музичних колективів, музикантів. Проте побачив і у яких несприятливих умовах працюють волонтери – на запилених будівництвах, важких роботах у будинках престарілих, у тепличних бригадах. Не всі могли жити в окремих квартирах, харчуватися у їдальнях або домашніми стравами. Досвід, отриманий під час ознайомчої практики, допоміг мені визначити і види робіт волонтерів в Україні: робота в лікарнях для хворих дітей, будинках пристарілих, у фермерських господарствах, на реставраційних та будівельних роботах з тим, щоб роми змогли отримати нову кваліфікацію, а в майбутньому і працевлаштуватися. Для наших волонтерів – діяльність у країнах Європи, вивчення мови у країні перебування: угорської, німецької, французької, італійської. Це ще більше розширить коло роботи по завершенню їх участі у проекті.

    Я зрозумів, що інноваційні методи навчання у волонтерському русі більш сприятливі для ромської молоді, ніж ті, що пропонуються у нас, в Україні, де н авчання проводиться тільки теоретично, без практичних навичок.

    Досвід, набутий під час трьох років волонтерської роботи, збільшив мій світогляд, збагатив практичними навичками. Тому, коли у вересні 2009 року мені запропонували, як лідеру ромського молодіжного руху Закарпаття, працювати на Закарпатський обласній телерадіокомпанії «ТИСА-1», я з радістю прийняв цю пропозицію. На сьогодні я опанував кілька нових для себе спеціальностей: оператора, монтажиста, диктора телевізійних передач. Працюю на посаді режисера в редакції мовами національних меншин у програмі «Романо джівіпен» („Ромське життя”).
    У складі творчої групи програми мною та іншими працівниками вже підготовлено і випущено в ефір близько 30 телепередач.

    Моєю найбільшою мрією є документальний фільм про поширення волонтерського руху в Європі. Показати широкому загалу телеглядачів важливість цього руху, оскільки в Україні про його діяльність знають дуже мало. Проте робота, яку виконують волонтери, – надзвичайно важлива і необхідна для суспільства. У свою чергу досвід, який отримає молодь, така, як я, важлива для її майбутнього працевлаштування.

    Ті волонтери, які працювали у Закарпатті, – Катерина, Верона, Янсі, - допомогли мені зрозуміти, як важливо приносити своєю працею користь суспільству. У майбутньому я намагатимусь бути схожими на них і, можливо, колись побуваю як волонтер у одній з країн Західної Європи.

    Як багато думок над проблемою розвитку волонтерського руху в Україні і маю теж такі пропозиції.
    Насамперед працю волонтерського руху в нашій країні необхідно продовжити, закріпити, прийнявши Закон „Про волонтерський рух” в Україні і поширити його на всі її області нашої країни.

    Для цього необхідно проводити більш широкий обмін волонтерами з Європи в Україну і з України в Європу

    Потрібно надати ромській молоді більш ширшої можливості брати участь у волонтерському русі.
    Під час цього проекту, добре було би ширше використовувати спеціальні музичні програми для агітації волонтерів для роботи.

    Я дякую всім волонтерам і керівникам, поряд з якими я працював протягом чотирьох років із якими я здружився особисто – Джону Стрінгему, Емеші, Дюрі, Роману Пеха, Алісі та іншим.

    Хай їм щастить у подальшій роботі і удачі у житті.


    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору

    Коментарі

    Картинка користувача Міша Ужгород.