ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Вова "Морда" на розкрутку ВО "Свобода" дав 48 мільйонів доларів!

    28 березня 2024 четвер
    110 переглядів
    Вова Морда (Володимир Дiдух): Гроші — це влада. Влада — це гроші

    Iм’я цiєї людини вперше прогримiло на всю Україну ще у 2005-му. Його називають “хрещеним батьком мафiї”. Це - Вова "Морда" (Володимир Дiдух).

    Тодi на колегiї Мiнiстерства внутрiшнiх справ Президент країни не стримався i зайшовся криком на присутнiх генералiв: “Скiльки дивiзiй вам дати, щоб цiєї Морди не було? Це ж конкретна “кликуха” одного з мордоворотiв!” Відтодi спливло багато часу та минуло чимало подiй.

    Сьогоднi Вова Морда (вiн же — Володимир Дiдух) сидить перед нами i перебирає вервечку. Вiн прийшов на зустрiч пiсля складного узгодження процедури в супроводi охоронцiв. Кiлька разiв змiнював мiсце зустрiчi. Це, втiм, не дивно, якщо взяти до уваги, що на нього було вчинено кiлька замахiв. Пiсля одного з них лiкарi витягли сiмнадцять куль.

    Вову Морду у вузьких колах називають “останнiм кримiнальним авторитетом 90-х” або “хрещеним батьком мафiї”. Вiн, звiсно, з цим категорично не погоджується. Називає себе людиною, що всього досягла власним розумом i працею.

    На початку дев’яностих переїхав до Москви, там, за його словами, заробив перший мiльйон доларiв. Пiс­ля розпаду СРСР повернувся в Україну, став легендою кримiнального свiту. Коли мова заходить про справи минулих днiв, Вова Морда мимоволi замикається, стає небагатослiвним. Вiдчу­вається, що є багато тем, якi вiн не хотiв би обговорювати. Утiм сьогоднi Володимир Дiдух називає себе “бiзнес­меном” i має на це всi пiд­стави: мiлiцiя офiцiйно не закидає йому нiчого.

    Вова Морда намагається жити по-новому. Вiн заснував благодiйну органiзацiю, допомагає простим людям, переконує, що часто їздить у зону АТО, щоб допомагати вiйськовим. Почав учитися. “На юридичному?” — цiкавимося. “Фiнан­си i кре­дит”, — iз задоволенням у голосi констатує наш спiврозмовник. I додає: “Вчуся не тому, що хочу мати папiрець, корочку, я вiдчу­ваю таку потребу. Все змiнюється i рухається вперед. Треба вiдчувати ритм часу”.

    Ми намагались органiзу­вати зустрiч iз Вовою Мордою ще рiк тому, коли отримали неспростовнi докази того, що вiн причетний до фiнансування партiї Тягнибока. Однак лише кiлька тижнiв тому людина, яка має з Вовою Мордою контакт, повiдомила, що вiн готовий спiлкуватись. Щоб викладенi факти не були сприйнятi викривлено, ми вирiшили опублiку­вати це iнтерв’ю пiсля виборiв. Багато сказаного настiльки важливе, що не хо­тiлося, щоб хтось сприймав це як елемент передвиборної боротьби. I ще. Звiсно, iсторiя та окремi подiї в iнтерпретацiї Вови Морди мають певний колорит. Але, як кажуть, з пiснi слiв не викинеш. Пуб­лiкуємо розмову iз цiєю колоритною людиною саме тому, що це неодмiнно допоможе багатьом багато що зрозумiти, серед iншого те, як насправдi влаштована полiтика в нашiй країнi.

    — Для початку можете пояснити, чому вас називають Вова Морда?

    — Це дуже давно було. Це окрема iсторiя. Але якщо коротко, то просто в однiй дуже складнiй ситуацiї я гарно виконав свою роботу. Ось люди й оцiнили: “Ну ти морда способна”. I так приклеїлося.

    — Вам це не заважає, до речi?

    — Нi, зовсiм. Наприклад, зараз у зонi АТО люди воюють — i всi мають позивнi.

    — Вас пошепки називають по-рiзному — то “кримiналь­ним авторитетом”, то “хрещеним батьком мафiї”. А як би ви самi визначили свiй статус?

    — Я людина. На сьогоднiшнiй день я працюю. Офiцiйно. Я голова благодiйної органiзацiї. Вона дiє вже два роки. Коли почався Майдан, почалася вiйна, я став помагати.

    — Ви стали знаменитi на всю країну, коли Ющенко пiд час розширеної колегiї МВС кричав мiлiцiйним генералам: “Скiльки дивiзiй вам дати, щоб цiєї Морди не було? Це ж конкретна “кликуха” одного з мордоворо­тiв...” Ви, мабуть, пiсля цього погано спали?

    — Зовсiм нi, я спав чудово. Хоча, скажу правду, розi­злився, коли Ющенко зробив менi, так сказати, славу на всю країну, на весь свiт. Де Президент, де я? А потiм подумав: ця антиреклама менi не нашкодила, а може, ще й для мене краще зробила. Тi, хто не знав, дiзналися, а тi, хто знав, — нiчого нового для себе не вiдкрили. Але менi це було неприємно. I знаєте чому? Бо на Помаранчевiй революцiї я особисто був вiд першого дня до ос­таннього. I навiть бiльше скажу: я був там одним з перших. Скажемо так, ми захоплювали Український дiм.

    — А ми — це хто?

    — Це мої близькi — з ким я вчився, з ким дружив, з ким дружу досi. Це — моя “сiм’я”. Я привiв iз собою тисячу триста чоловiк — своїх друзiв, близьких, рiд­них. I ми стояли всi в перших рядах. Я повiрив, що Вiктор Ющенко i Юля Володимирiвна дiйсно приведуть Україну до кращого майбутнього, пiднiмуть Україну з колiн. Повiрив у те, що вони декларували, що вони обiцяли. Я в це повiрив. Мене болiло. Просто болiло.

    — А пiсля Майдану вас оголосили в розшук?

    — Ющенко сказав те, що сказав.

    — I якi це мало для вас наслiдки? Тодi, здається, пан Москаль очолив спецгрупу, яка мала вас затримати? Чим це закiнчилось?

    — Москаль був тодi головною людиною в мiлiцiї. Вiн спецiалiст хороший. Вiн аналiтик хороший, ло­гiк i дуже порядна людина. Хто б що не казав, але Москаль — дуже грамотний генерал. Вiн вмiє поставити кого хочеш на мiсце. Група працювала. Потiм люди пiдiйшли до Ющенка i дещо йому пояснили. Не хочу конкретизовувати, хто це був. Пiдiйшли до Президента i сказали йому, що Морда — це не просто Морда, а Володя Дiдух. А вiн каже: “То що ви вiдразу не сказали?”

    — Тобто ваше життя пiсля вказiвки Президента посадити вас не змiнилося нiяк?

    — Став бiльш вiдомим. Зараз, до речi, менi рекламу робить Путiн. На всiх телеканалах росiйських. I знову — де я, а де вiн.

    — А чим ви Путiну не догодили?

    — Кажуть, що Коломойський i я фiнансували пар­тiю “Свобода”.

    — А ви фiнансуєте?

    — Уже нi. Але фiнан­сував. Ми “Свободу” породили. Покладали на неї надiї. А зараз народ її не вибрав. Розчарувався в їх­нiх поступках, в їхнiх дiях. У “Свободи” була гарна iдея, нацiоналiстична. Але вони її продали.

    — А чому так стається: люди у вишитих сорочках, з гарними патрiотичними гаслами — i курвляться?

    — Тому що бiднiсть перенести дуже тяжко, а багатство ще тяжче. Слабкi люди. Коли вони минулої осенi зрозумiли, що вони — як “Титанiк”, тодi вже почали брати грошi за все.

    — А ви багато грошей дали “Свободi”?

    — Я їм дав 48 мiльйонiв.

    — Гривень?

    — Доларiв. Не всi вiдразу, частинами. Я став їх фiнан­сувати, коли вони ще починали як депутати в мiсцевих радах. Вони тодi були голi й босi.

    — А кому ви конкретно давали грошi? I в якiй формi?

    — Грошi давалися через Пупса (народний депутат Iгор Кривецький, права рука Тягнибока. — Ред.).

    — Готiвкою?

    — Ну а чим же?

    — А як ви доведете? Вiн скаже: я не брав.

    — Ну, це вiн комусь може таке сказати — не менi. Коли я говорю, то вiн слухає.

    — А не боїться з вами тепер спiлкуватись?

    — Вiн боїться. Ясно, що дуже боїться. I людей боїться. I себе.

    — А навiщо давали грошi? З якою метою?

    — Партiя була з правильним настроєм, декларувала хорошi намiри. А грошей у них не було, а треба було осередки утримувати, треба було зарплату платити, мiтинги органiзовувати.

    — Вони до вас звернулися чи ви до них? — Це була спiльна iдея, спiльний проект. Це не було — зразу всi грошi. Це було спершу 500 тисяч, потiм мiльйон, потiм, два, потiм три. Потiм по вiсiм давалося. Усього разом 48 мiльйо­нiв. Були часи, коли з Тягнибоком я бачився кожний день. У “Фешн-клубi”.

    — При свiдках?

    — Та всi бачили. Кожен Божий день. I обнiмалися, i здоровалися.

    — I там ви йому грошi давали?

    — Тягнибоку особисто грошi не давав, давав Пупсу. Щоб не сказали, що грошi на партiю дав, як ви оце згадували, кримiналь­ний авторитет. Таким чином, Пупс передавав нiби вiд себе мої грошi. Я перекривав фiнан­сування усiєї партiї.

    — До речi, а хто i чому назвав праву руку Тягнибока Пупсом?

    — Я його Пупсом не називав. Я йому такого позивного тепер не давав.

    — Це Тягнибок вас познайомив з Пупсом?

    — Нi. Мене Пупс познайомив з Тягнибоком. Я Тягнибока до цього не знав.

    — А його ви з якого часу знаєте?

    — Кого?

    — Пупса, Iгоря Кривецького?

    — Десь з 96-го. Вiн охоронцем був у Колi.

    — Охоронцем де?

    — У Колi Лозинського (у пресi Колю Лозинського називають “кримiнальний авторитет Коля Рокеро”. — Ред.). Коля був моїм кумом. А Пупс бiля нього бiгав. Був охоронцем.

    — А як це вiн, будучи простим охоронцем, так розбагатiв?

    — Ну, як є, так i є. Вiн не такий глупий був. Вiн далеко не дурний. I при Колi вiн дуже багатим став.

    — Чого ж вiн так погано охороняв свого боса, що все так закiнчилося драматично? Адже його боса вбили?

    — Значить, така в них була “сiм’я”, нiкудишня, слабка.

    — А на сьогоднi пiсля того, що ви сказали, Пупса можна вважати одним з ваших ворогiв?

    — Я собi ворогiв не вибираю. Й нiкого, скажемо так, не обзиваю. А грошi — це повiрте, не проблема, у Пупса сьогодні проблем з грошима немає. Коли “Сво­бода” прийшла до влади, почала брати страшнi гро­шi. Страш­нi грошi.

    — А коли ви зi “Свободою” побили горщики?

    — Коли вони зiйшлися з людьми Януковича, наприклад, з Курченком, цим мiль­йонером-скороспiл­кою, i коли я казав: “Свобода”, вiн на мiльярди пiд виглядом транзиту ввозить в країну бензин, а потiм “топить” його всерединi країни без сплати податкiв! Мочiть його! Ви маєте зупиняти такi “схеми”, бо ви — опозицiя, опозицiйна партiя!” А Пупс менi сказав: “Он нам больше денег дает”. I так нашi стосунки почали ламатися. I в Сiв­ковича вони брали грошi, i в iнших. А коли вони посадили в крiсло генерального прокурора Махнiцького, то взагалi страшно говорити, що почалося. Вони Мах­нiцького потiм так обставили, що вiн вже не хотiв бути нi генеральним прокурором, нi просто жити. Але вже не мiг — там без Пупса нiхто кроку не робив. “Свобода” почала брати грошi всюди i за все.

    — А з Фiрташем як “Свобода” зiйшлася?

    — Це вже було пiсля мене. “Свобода”, як нiбито опозицiя, щось блокувала в потрiбнi моменти, Фiр­ташу це було потрiбно. Вони можуть зараз вiд Фiр­таша вiднiкуватись, а якщо на маму Пупса була записана власнiсть Фiрташа, то як вони можуть вiднiку­ва­тися?

    — Якщо хтось дає партiї грошi, то хоче результату. Навiщо ви давали цi грошi? Прагнули впливу на полiтику?

    — Я мiг би сказати, що грошi — це влада, а влада — це грошi. Але це не в моєму випадку. Я хотiв, щоб порядок був в Українi. Хочете вiрте, хочете — нi.

    — Але є одне питання, яке в цьому мiсцi мусить бути поставлене: а на чому ви заробили хоча б тi ж сорок вiсiм мiльйонiв, якi дали партiї Тягнибока?

    — На чому заробив? Скажемо так, я цi грошi заробив своїми руками, своєю головою. Працею. Треба заробляти грошi. Ми не повиннi бути бiднi. Знаєте, на цi грошi я мiг купити собi будинок за кордоном. Жив би собi в задоволення i спостерiгав збоку: що там в Українi? Я був за кордоном, але, як почався Майдан, я приїхав з-за кордону i там ще не був. Але я питаю себе: був би я там щас­ливий чи нi? Моя Батькiвщина тут, тут моє корiння. Там жити, спо­стерiгати — я не можу так. У нас, слава Богу, добрi люди, у нас найбiльша територiя у Європi, не рахуючи Росiї. У нас є гори, моря, у нас є золото, чорнозем, най­цiн­нiша земля, нафта, газ, центр Єв­ропи — у нас все є. Лише треба йти в парламент не грошi заробляти. I не красти. I не брехнею займатися.

    — З багатьма полiтиками пiд­тримуєте стосунки?

    — Багато хто мене продав.

    — У якому сенсi? Брали грошi i не виконували обiцянок?

    — Я не рахую грошей: якщо хочу — допомагаю, даю грошi. Це моє особисте — скiльки грошей дати i чи хочу дати. Я про людськi стосунки. Багато хто вирiшив, що їх треба обiрвати. Якщо хочете, то я був потрiбен, поки потрiбна була сила. А коли вони прийшли до влади — багато хто вирiшив усе забути. На сьогоднiшнiй день з першого Майдану в мене осталося двоє друзiв-полiтикiв — Червоненко Євген i Юрiй Криворучко. Але, знаєте, я на iнших не ображаюсь. Так повелося: знайомством зi мною однi гордяться, iншi — остерiгаються. Такий iмiдж менi зробили.

    — Це хто вам такий iмiдж створив?

    — Вороги в кожного є. Деякi люди говорять: в мене немає ворогiв — я чистий, бiлий, пухнастий, дiлять свiт на хороших або негiдникiв. Я такого не розумiю, щось там нечисто. Своїх ворогiв я поважаю. I слабких серед них немає. Хоча я нiкого з них ворогом не вважаю. Це для них я ворог.

    — А звiдки у вас беруться вороги? Перейшли комусь дорогу?

    — Розумiєте, у нас така ментальнiсть, що хтось комусь за щось завжди заздрить.

    — Але заздрiсникiв довкола чимало, хiба це привiд у людей стрiляти?

    — Ця людина, яка в мене стрi­ляла, — я її навiть не знав. I не бачив того Марка, розумiєте? Я з ним не був знайомий. Чому вiн у мене стрiляв? Це треба було б його запитати. Але його вже нема, царство йому небесне. А раз Господь мене зберiг, зберiг менi життя, значить, моя мiсiя полягає в чомусь iншому. Багато справ ще маю, певно, на землi.

    — I навiть пiсля кiлькох замахiв, якщо хтось скаже, що Вова Морда — кримiнальний авторитет, ви з ним не погодитеся?

    — Що у вашому розумiннi означає кримiнальний авторитет?

    — Наприклад, це людина, яка очолює неофiцiйну органiзацiю, що заробляє грошi рiзними, не завжди законними способами в рiзних сферах, якi не контролюються державою...

    — Кримiнальний авторитет — це тодi, коли його притягнули за злочин, де вiн кримiнальним шляхом здобув кошти, i його засудили. Я не був судимий.

    — А чому тодi вас називають кримiнальним авторитетом?

    — Запитайте тих, хто мене так називає. Не хочу намагатися бути нi гiршим, нi кращим. Так, я два рази сидiв у СIЗО. I мене пiдо­зрювали там, скажемо так, у скоєннi дуже тяжкого злочину (розстрiл кiлькох членiв злочинного угруповання. — Ред.). Я вам так ще скажу: у кожного з нас є минуле. Я своє минуле поважаю, бо воно мене сформувало.

    — До речi, це правда, що, будучи в мiжнародному розшуку, ви самi прийшли до прокуратури, щоб дати свiдчення?

    — Була справа. Мене дiйсно серйозно розшукували. Вiд Луганська до Ужгорода все було обклеєне моїми фотографiями на мiлi­цейських стендах. А потiм я прийшов сам у прокуратуру, сам почав давати покази. Скiльки тодi людей поз’їжджалось — генерали, полковники, з Києва. Уже стiльки показiв тодi у мене взяли, що не знали, що з ними далi робити. А доказiв проти мене нiяких не було. I мене зняли з розшуку. Було, що сидiв у СIЗО вiсiм мiсяцiв. Пiсля замаху на мого товариша, у нього стрiляли, я пiшов до нього у лiкарню. Дiльничний запропонував менi пройти в рай­вiддiл. Я не чинив опору, мабуть, за мною слiдкували. Вони пробували шити менi справу, нiбито вiсiм рокiв назад я вимагав вiд людини п’ять тисяч доларiв. Але свiдкiв не було. Свiдкiв не було! Вiсiм мiсяцiв я тодi був у СIЗО. Багато я пiзнав. I лиха, i щастя. I головне — людей.

    — От ви давали грошi Кривецькому — Тягнибоку на iдею, на розвиток партiї. Iдея ними продана. Як ви ставитеся до людей, отих фальшивих — дивляться тобi в очi, тиснуть руку, а потiм тебе продають?

    — А я з ними не спiлкуюся. Я сказав своє “фе” — встав i пiшов. I Пупсу я сказав усе. Я довго чекав нагоди. У нього постiйно то сесiйна недiля, то, вибачте за слово, срачка. Я подумав: якщо Магомед до гори не йде, то гора до Магомеда прийде. Питаю: “Ти де?” — “На Майданi”. Добре, приїду на Майдан. “Ти будеш один?” — кажу: “Один”. I тодi я йому все сказав. Сказав йому, що вiн — проститутка. Що вiн продав людей. Що вiн менi бiльше не “брат”.

    — А вiн на те що вам сказав?

    — Що вiн сказав? Нiчого такого не сказав. Сказав, що можеш мене вбити. Я вiдповiв йому, що я не для того давав грошi, щоб хтось тебе вбивав. Але я сказав, що я хочу, щоб ти жив, знаючи, що ти, Пупс, — проститутка. I всi це будуть знати. Про честь iз ним говорити даремно. Там честi немає. Так, йому вдавалося мене довго обводити навколо пальця. Вiн менi говорив: “Володя, братiк, ти ж нас не покидай, ми ж з тобою — як рiднi”. Я Пупса делегував в обласну раду, а потiм i в парламент. Можливо, це була моя помилка, що я повiрив. Це я просто зробив неправильний крок, тому що довiрився йому. А треба було брати вiжки в руки i самому йти далi.

    — Важко заснути пiсля того, як у тебе стрiляли? Чи вже звикли?

    — Чи звикаєш? Як до такого звикати? Хiба дурна людина не боїться. Це миттєвiсть секунди. I менi Господь дарував життя, дякуючи Йому й ангелам-охоронцям, я ходжу по землi. Зараз менi дружина говорить, що я спiшу жити. Так, сплю чотири-п’ять годин, стаю рано i працюю. I так кожен день.

    — I чого боїтеся сьогоднi?

    — Боюсь, аби наступного дня всi були живi i здоровi. I моя мрiя — дожити до того вiку, що менi Бог вiдпустив.

    — А зради не боїтеся в оточеннi своєму?

    — Зради в оточеннi? Чого я маю її боятися? Це явище ганебне, але воно завжди буде. Хтось не витримує, здається перед обставинами. Це неприємно, але я до того ставлюся спокiйно. Не всiм можна вiрити — це факт. А зради не боюся, бо знаю, що є й справж­­нi друзi.

    — А як ви для себе визначаєте: кому можна довiряти, а кому — нi?

    — Чуття. Iнтуїцiя.

    — Не пiдводила?

    — Нi. Перш нiж я назву людину “братом”, має багато рокiв минути. I людину треба пере­вiрити в дiлi.

    — Але ж iз Пупсом ви помилились?

    — Якщо хочете знати, вiн менi завжди про кожен крок свiй доповiдав. Ну, але скурвився... Це факт.

    — Важко повiрити, що ви дали йому грошi i, пiсля того, як вiн зрадив те, що ви запланували у вашому спiльному проектi, не сказали: вiддай грошi назад...

    — Я й не переконую. Я й сказав: вiддати.

    — I не вiддав?

    — Розумiєте, якби вiн тi кошти, що я йому дав, вiддав на АТО, я б навiть не заїкнувся. Перехрестився б i поставив крапку. 48 мiльйонiв доларiв — це ж стiльки можна для солдатiв питань повирiшувати... Про що ви говорите? Вони, будучи у владi, прийняли шiстсот мiльйонiв доларiв! Подивiться, якi вiн готелi купив — “Жорж” у центрi Львова, “Ха­ят” — у центрi Києва, банки скупили. Про що ви говорите?

    — Банки?

    — Так, так. 200 мiльйонiв доларiв дали тiльки за “Хаят”. Я ж вам пояснював: влада — це грошi. Ось тому через таких, як Пупс, Тягнибок, ми й не можемо пiд­нятися з колiн. Тому в нас, вибачте, нi пенсiй, нi зарплат — нiчого нема.

    — I як нам бути?

    — Кожна проста людина бачить, де правда, де — неправда. Ось ви, мабуть, бачили на телеканалi “Iнтер”, як в прямому ефiрi Ляшко допитував “сепаратиста”? А знаєте, що цей “сепаратист” — молдаванин iз зони? Його привезли за декiлька хвилин до ефiру i сказали, що будеш “сепаратистом” i на всi запитання Ляшка казатимеш “так”. А за це йому пообiцяли пiвтора мiсяця строку зняти. I це ви називаєте полiтикою? Українцi мають навчитись поважати себе.

    — Чому вас називають “хрещеним батьком мафiї”?

    — Я особисто не чув, щоб мене так називали. Я люблю лише хрестити дiтей. Якщо хочете, назвiть мене господарем: так, я сам приймаю рiшення — з ким менi жити чи працювати, кого менi любити, з ким менi спати i кому помагати. Це — правда. I правда те, що сьогоднi я хочу пiдвести риску пiд минулим. Кожен колись у минулому робив помилки.
    газета "Експрес"

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору