Як баба Анця до губернатора Москаля на прийом ходила...

У баби Анці проблема. Син не хоче її нікуди везти, машина поламалася. А вона на весілля до хрещениці має йти, подарунок купити потрібно, а в руках нести пакунок важко.

-Іди, мамо, до Москаля, йому й скажи, що у нас у селі американські гірки замість автотраси. Екстрим на кожному метрі… Жоден турист сюди ніколи не приїде, а сільський голова ремонтувати не хоче.

-Тай пуйду! – рішуче заявляє стара! – Попозераюся на того пана, хоть закарпатський білий дом увижу.

Одягнула баба найкращу сукню, взяла нову хустку, нові туфлі, навіть губи трохи підфарбувала, аби сподобатися високопосадовою. Сіла на маршрутку і поїхала до Ужгорода.

Блукає стара містом, шукає ОДА, питає перехожих, як пройти на площу Народну. Ужгородці – люди хороші, підказують як лише вміють, один чоловік навіть взяв стару за руку і відвів до адмінбудівлі.

-Што йсе такоє великоє? Лем у американських кінах такі величезні дома виділам! – дивується стара. – Невже у нас у Закарпатті такоє строять?

Зайшла всередину… ходить коридорами… кабінетів там сила-силенна. І всюди дівчата з папірцями бігають.

-Паніко, як найти маскаля? – питає в однієї.

-Вибачте, я зайнята, – заклопотано відповіла молодиця і зникла за дверима.

Спитала іншу – у відповідь почула те ж саме… третя також не пояснила. Вирішила стара у всі кабінети заглядати.

-Туй як вулик! Цілий город. І всі лиш бігают і нич не роблять! Оби нас тулько у селі було, ми би дорогу самі вчинили… а то наші ся роз їхали на заробітки, а йсі дівки лиш папірці носят, – нервує баба.

Шукала стара потрібні двері цілу годину, але врешті-решт знайшла. Секретарка запропонувала почекати і тим часом роздивляється бабу, а та – дівчину.

-Ви туй усі як манікенщиці, – зав’язує розмову баба Анця. –У вас конкурсний відбір? 90-60-90 мают бути параметри? Мене би не взяли. Я – 120-100-120.

-Бабко. У нас дійсно конкурсний відбір, але не за такими параметрами, а за розумом, – наголошує секретарка.

А стара задумалася.

-Ба што ото за чоловік. Кажут, що дуже діловий, даже ся уд сепаратисту не боїт,а як штось скаже, то аж у жар кидає. Багатир майже. Но нич. Зараз го вже увижу.

І тут роздається дзвінок. Дівчина пропонує бабі Анці увійти до губернатора.

У баби, незважаючи на її рішучість та пробивний характер, аж ноги затрусилися від хвилювання. Постукала… Дивиться, а там… такий статний, симпатичний чоловік, що всі слова випарувалися. Ледве зібралася духом і привіталася.

-Здравствуте! Як к вам по такому дєлу…

-Доброго дня. Присядьте, будь ласка. Розповідайте, – каже губернатор.

-Як такоє може бути! Вас усі маскальом називают, а ви по-українськи говорите.

-Мене по-всякому називають, – усміхнувся Москаль. – Що у вас за проблема?

Стара роздивилася кабінет. Він виявився більшим, ніж уся її хата… А губернатор їй допитливо дивився у очі.

-Моглам накраситися, або онучку Марічку попросити, оби ня накрасила і оби ми причоску файну учинила, – думає стара. – Такий чоловік! Не то што муй старий дідо! Лиш храпит уночи. Бульше з нього ніякого хосна ниє. А ще кажут, што сись сам туй жиє, що жона му давно в Канаді, розмірковує баба і випрямляє груди.

-Кажіть, що вас до мене привело, – перерав її роздуми губернатор.

-Та дороги в селі ниє. У сусідньому учинили, а наш голова не хоче, розказує нам казки, що в області гроши не дают. У сина ся машина каждий місяць ламає. Каже, що танк купити треба, аби уд гаража до центра проїхати.

-Ну ваш голова буде в мене на килимку завтра. Сам буде дорогу робити. І канави копати також. Така у вас, бабко, дорога буде, як дзеркало. Голова села її буде мити шампунем. Навіть коровам по ній буде легко ходити.

-Юй, паночку. Дякую вам, – каже стара.

-Будь ласка, – лагідно відповідає Москаль. –А щоб вам підняти настрій, розповім тематичний анекдот. Стоїть біля дороги бабка з коровою, «голосує». Зупиняється одна машина, водій запитує: – Тобі куди, бабусю? – В село. – Я б узяв тебе, та куди корову подіти? – А ти прив’яжи її до машини, вона бігти буде. Так і зробили. Шофер поїхав потихеньку, дорога нерівна, у ямах… Бабка дивиться і каже: – Ти їдь швидше, корова у мене добре бігає. Почав водій швидкість збільшувати. 30 км год – біжить корова. – 60 км/год – біжить і так… Аж раптом тварина починає лівим оком поморгувати. Злякався шофер: – Бабусю, твоя корова лівим оком щось підморгує. Втомилася, певно. – Та де! Це вона просто на обгін пішла! Так ось. Щоб у вас завжди був хороший настрій! До побачення!

А в баби аж у голові запаморочилося. Так їй сподобався чоловік, що аж серце затьохкало в грудях.

Вийшла вона з кабінету вся розпашіла, червона…

-Но йсе челядник! – радіє! – Я до нього ще ся верну! Аж не буде проблем, придумаю їх сама, лиш оби го ще хоть раз увидіти!