ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Як берегівчанин Михайло Сегеді у Кобеляках академіка Миколу Касьяна …підстригав

    28 березня 2024 четвер
    119 переглядів
    Закарпатець Михайло Сегеді з фото академіка Миколи Касьяна.

    Приїхавши у це славне місто на Полтавщині, наш земляк хутко взяв у руки механічку машинку й так акуратно постриг цього всесвітньовідомого мануального терапевта, що той не тільки гарно подякував, але й прийняв пацієнтів із Закарпаття та вмить знайшов проблему хребта його дружини Єлизавети Сегеді

    Паркі липневі дні геть висушили горло та "змусили" мене звернути до Єлизавети та Михайла Сегеді – чудового берегівського літнього подружжя, в яких на обійсті є колодязь, а в ньому файна студененька водичка. Господар порадив вгамувати жагу не стільки кухлем живильною вологи, але й перехилити смачненького винця – із денця бочки, яке через тиждень-два вже закінчиться. Кивнувши на знак згоди, за мить у погарі з‘явився рубіновий напій. Поки ковток за ковтком – то водички, то вина – відпивали, в’язалася бесіда про життя політичне та аптечне, ціни на газ, товари, послуги, минуле й дітей, онуків, відтак почали «сповідатися» про болячки, мовляв, хто і чим хворіє, де лікується радикуліт, остеохондроз, куди та до кого звертатися тощо. Я розповів про народних крайових цілителів, із свалявських Росош і Родникової Гути в тому числі. А так, як мій 83-річний співбесідник народився саме у цьому селі, де нині мешкає 84-річня Марія Штуллер, яка бачить людину наскрізь і може вилікувати будь-яку недугу, то почали міркувати та з‘ясовувати, хто вона, чи, бува, не родачка, коли приймає, чи великі під хатою черги тощо. Звісно, у такому віці люди зазвичай скаржаться на все, а болі в попереку і взагалі дошкуляють чи не найбільше. І пані Єлизавета, і пан Михайло вирішили, що раз на малій батьківщині останнього живе така бабця, якій під силу те, що не всім лікарям-травматологам, то неодмінно треба поїати, нехай "помацає" й помасажує їхні старечі тіла. А може щось і допоможе…
    – Ми в житті не вперше звертаємося до мануальних терапевтів, – напівголосно розповідає Єлизавета Антонівна. – Наприкінці 70-х я поїхала до своєї подруги на Харківщину, куди вона перебралася з чоловіком (а перед тим обидві жінки працювали в їдальні колишньої військової частини в Гаті). У автобусі пасажирам розповіла про свої проблеми з хребтом, адже болі так страшенно мучили, що нерідко навіть спати не могла. Наголосила: до яких лікарів тільки не зверталася, куди тільки не ходила – помочі ніякої. Одна з випадкових попутниць мені розповіла про відомого костоправа Касьяна з м. Кобеляки, що на півдні Полтавщини. Тож я загорілася ідеєю поїхати до нього на консультацію або ж за порадою. А із дому в дорогу зібралися з чоловіком удвох. Фактично у це містечко на кордоні з тодішньою Дніпропетровською областю їхали більше доби. Добралися стомлені, а коли таки дійшла черга до нас, лікар сказав, що зморений і піде в місто, аби трохи прогулятися, перепочити та заодно постригтися. Звісно, на цю «екскурсію», як нас тайком поінформували, лікар витратить майже півдня. Та довідавшись через свою медсестру-помічницю, що ми приїхали аж із далекого Закарпаття, наказав нікуди не відлучатися, бо коли повернеться – перших нас запросить.
    У цьому місці до нашої розмови приєднується Михайло Михайлович, який детальніше розповів історію зі стрижкою. Зачувши, що Касьян запланував сходити у місто й відвідати перукарню, берегівчанин якось знічев’я запропонував свої послуги, мовляв, і сам такого зайнятого чоловіка може запросто постригти. Наголосив: була б машинка, а досвід є, бо друзів чи сусідів тільки він й обтинав. Натомість знаний цілитель такій ідеї аж зрадів, вигукнувши, що зекономимо час й після сеансу зможемо ще встигнути на післяобідній рейсовий автобус, який їхав до залізничного вокзалу в обласний центр Полтаву. Це дуже влаштовувало двох Сегеді, адже вони встигали на вечірній поїзд до Києва. Отже, зі сховку цей красень-чоловік якось неквапно дістав ручну механічну машинку, якою у радянські часи стригли всі цирульники, поклав її на долоню Михайла й стиха, навіть трохи з гумором мовив: покажи, на що здалі закарпатці. А краянин, положивши тому на спину свіжовипрану ряднину (або ж рушник – з плином часу уже не згадає), взявся за справу. Хоча й не поспішав, бо хотілося чим побільше поспілкуватися з цим простим і добрим чоловіком, але зробив її хутко. Стриг господаря під бокс – класично, дуже гарне та густе волосся мав. Чуб – ого який! ще й нині тямить цю чорну шевелюру (у цю мить глянув на світлину, видруковану мною з Інтернету – див. фото). Мій співбесідник дуже багато цікавого довідався з біографії майбутнього академіка медицини. Грамотний, гострий на слово, знав жарти, анекдоти, каламбурив, а ще розказав, де у 1935 р. народився, як у Харкові здобував медичну освіту, а на Тернопільщині працював заступником головного лікаря ЦРЛ, як проходив службу у Казахстані, про дідуся, батька, загалом родину, першу дружину, дітей тощо. А за словами пані Єлизавети, згодом він поклав її на диван, пройшовся долонею по спині й за лічені хвилини жінка знала проблему свої поясниці. Ще за мить лікар знайшов і оприлюднив причину недугу. Рекомендації були дотримані й здоров‘я на той час уже матері трьох дітей значно додалося.
    – Я перед тим зламав два ребра, – завершує тему М. Сегеді. – Але на час нашої поїздки на Полтавщину вони вже зрослися, тож рушником оперезався формально. Однак Касьян з метою профілактики завченим методом вхопив і мене попід руки та почав трясти. Аж суглоби затріщали! Що й казати, силу мав неабияку – дужий, моцний був чоловік. А ще недавні переломи дали про себе знати, тож від болю я аж застогнав. Тоді, прощупавши мої кістки пальцями, правильно вказав, які ребра зазнали ушкоджень. Моєму здивуванню не було меж – чітко, конкретно, безпомилково, несхибно, як на рентгені. Відтоді вже минуло майже сорок літ, а лікування того пам’ятного сеансу кобеляцького цілителя затямилося й мені дало неабияку користь. Щоправда, на схилі років деякі старі болячки почали ще активніше прогресувати, дають про себе нові знати, я ж усе своє життя працював трактористом – не порахувати тих ям і калабань, узгірків, яруг, через які доводилося проїжджати, сидіти в кабіні в постійній напрузі й повсякчас переживати.
    До речі, раніше М. Касьяну, за словами М. Сегеді, "комуністи" не дозволяли лікувати народними методами, з нього часто знущалися місцеві прокурори, забороняли приймати пацієнтів, хоча він це робив із кінця 60-х і аж до 2003 р. та нерідко підпільно. Грошей ніколи й ні від кого не брав – якщо хтось щось і залишав, то вони переказувалися на окремий рахунок і згодом роздавалися на доброчинні заходи. Між іншим, люди до нього приходи з милицями, їх приносили на носилках, а виходили з скромної одноповерхової хати на своїх двох ногах. І таких випадків було тисячі. Костоправ із іменем завжди був обережний, аби комусь не зашкодити, бо, окрім морального гріха, тоді йому могли ще й добряче «насолити» або «пришити» будь який кримінал. А лікував він не тільки простих людей, але й космонавтів, академіків, відомих артистів, секретарів ЦК, міністрів із Києва та Москви, «складав» бувало, докупи кістки їхніх родичів і близьких тощо. А одного разу приїхав «на розвідку» перший секретар обкому Федір Моргун, аби домовитися за одного московського боса. Тим начальником із «білокамінної» виявився сам 75-річний голова Ради Міністрів СРСР Олексій Косигін. Ось до нього, найстарішого прем‘єра тодішньої Європи, довелося їхати народному лікарю та автору кількох книг із мануальної терапії. Тоді, схоже, й дістав своєрідне благословення з Кремля, тож його більше не переслідували. Але й не балували – ані нагородами, ані званнями, ані титулами. Героя не дали, хоча документи оформляли й посилали в Адміністрацію аж три рази: за Кравчука, у часи Кучми та Ющенка (не стало народного костоправа у жовтні 2009 р.). За своє життя він вилікував близько 2 млн. людей. Його прізвище було занесено до книги рекордів Гіннеса, бо вважався кращим мануальним терапевтом планети. Протягом року він встигав поставити на місце більше десятка тисяч дисків на хребті. За часи незалежної України хто тільки не обіцяв збудувати у цьому райцентрі Будинок мануальної терапії, але слово дотримав Віктор Медведчук і Оксана Марченко, навіть Віктор Ющенко виявися балагуром, бо зобов‘язувався, але згодом усе забув.
    До речі, у с. Страбичово на Мукачівщині живе лікар Іван Йосипович Мучичка, який на двохмісячних курсах навчався у знаменитого Миколи Касьяна. Це істинний учень, який практикує і добру славу свого наставника продовжує понад чверть століття. Тисячам закарпатців на місце "поставив" травмовані кістки та позбавив важких болячок. Хоча, за твердженням самого пана Івана, липових послідовників Касьян мав багацько. Але лікарське життя костоправа Мучички з Страбичова – це тема вже іншої розмови. Ось така вона, невигадана історія майже сорокарічної давності, як цілителя від Бога у м. Кобеляки підстригав пацієнт із прикордонного Берегова Михайло Сегеді. Свою роботу виконав «на п‘ять» – його похвалив навіть сам знаменитий лікар-мануал. Що ж, у нашому повсякденному житті всяке буває, навіть історія, коли простий тракторист академіка, світила медицини підтстригає.
    А наостанок я поцікавився, чи не збереглося, бува, фото їхнього лікування у Кобеляках, адже в самого Миколи Андрійовича Касьяна вони були пацієнтами. "Та ви що, хіба не знаєте, які то були часи?" – мовила ґаздиня й додала, що фотоапарати носили хіба-що журналісти або ж дуже впливові люди. – А ми хто такі були, – мовби перепитала Єлизавета Антонівна й сказала, що звичайні люди з периферії.
    Михайло ПАПІШ

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору