ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Як уродженець Закарпаття обшиває еліту Америки! (ФОТО)

    19 лютого 2019 вівторок
    Картинка користувача uaengeditor.
    Швейна імперія закарпатського єврея обшиває президентів США

    Про швейну імперію єврея із закарпатської Свалявщини.

    Не тільки казково багатий кравець Мартін Грінфільд (1928 р.н., можливо, що батьки були Грунфельди), про якого українці дізналися нещодавно, приніс славу нашому закарпатському краю, але й чимало інших євреїв, які у попередні часи та з різних приводів виїхали з України (а раніше з терен колишнього СРСР) за кордон. Більшість людей цієї національності опинилися у Європі та за океаном після Другої світової війни, і то тільки ті, які дивом уціліли після німецьких таборів смерті та неймовірних жахіть, які їм довелося пережити. Доля уродженця с. Павлово на Свалявщині – типова для його ровесників, так само, як і Роберта Максвелла (1924 р. н.), вихідця із Солотвина на Тячівщині, лорда англійського парламенту. Відомий власник медіа-імперії, багатій і мільярдер, який володів 9 мовами, свого часу просив дозволу Хрущова побувати на малій батьківщині, але той відмовив. Однак цю помилку попередника виправив Генсек ЦК КПРС Л. Брежнєв, який запросив всесвітньознаного видавця і власника газет у Москву, а вже звідки він поїхав на Закарпаття. До речі найвідоміший закарпатський єврей таємниче загинув у океані, коли катався на власній яхті, у віці 65 років. Похований у Оливковій долині, що в Єрусалимі. Про нього дуже цікаво свого часу написав у газеті "Голос України" її закарпатський власкор Василь Нитка (свалявчанин), який зустрічався з тими, хто супроводжував високого гостя по області наприкінці 70-х років минулого століття.
    Другий у списку найбагатших закарпатськиє євреїв – мукачівець Алекс Ровт (уродженець Кісельов), бізнесмен, який із дипломом Львівського торгово-економічного інституту до США на постійне місце помешкання виїхав у 1985 р. Розкрутившись на плодово-овочевій продукції в Угорщині, він "прихопив" майже усю хімічну промисловість нашої країни та інших деяких колишніх радянських республік, і тепер став меценатом. Доволі часто буває у рідному місті на березі Латориці. Звісно, у світі чимало євреїв, який мають закарпатські корені та сягнули висот не тільки в бізнесі, але й у науковій та інших сферах. Серед них – 70-річний берегівчанин Соломон Вассер, член-кореспондент Академії наук України, відомий учений у галузі ботаніки та мікології (наука про гриби). Його розробки перевершили навіть мікологічну науку Японії, яка на сьогодні розвинута найкраще на планеті. Мешкає і працює у Ізраїлі. На Закарпатті народилися Йосип Вайс, який у Берегові планує побудувати сучасний аквапарк із термальною водою, якого немає у найближчих до Закарпаття місцевостях і областях, лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідман, визначний учений економіст і математик, який був радником кількох президентів Америки. Подейкують, що буцімто із єврейської сім‘ї походить Пол Роберт Магочі (1946 р. н.), американо-канадський учений, дослідник історії України та Підкарпатської Русі, член королівської Академії наук Канади. А скільки бізнесменів, науковців у інших напрямках дещо меншого калібру – їх тисячі.
    3800-1.jpg
    По нашого героя. Та найунікальніший з-серед них уже згадуваний Мартін Грінфільд. Людина-легенда, людина-легенда, людина, яка сформувала сама себе. Наприкінці 2016 року український телеканал 1+1 першим показав сенсаційний і надзвичайно цікавий сюжет про відомого американського кравця Грінфільда, який ось уже десятки років шиє одяг для еліти Америки. Достеменно невідомо, де і як «розкопали» журналісти цю неймовірно інтересну тему, однак головний герой телерозповіді й насправді народився на Закарпатті, у невеличкому селі Павлово (нині в ньому проживає близько 700 чоловік: для порівняння – у селі Уклин майже 400, у Плав‘ї 850, на Чернику – близько 560 осіб), що за тринадцять кілометрів від райцентру Свалява. Як відомо, наш край тоді входив до складу Чехословаччини, і тільки після визволення від фашистів у 1944 р. (між іншим, нинішню Закарпатську область у складі Української РСР офіційно було проголошено 22 січня 1946 р. – 71 рік тому). Слід сказати, що із сюжетом на перших порах виникла навіть невеличка плутанина, адже поселень із цієї назвою є кілька, у тому числі в сусідній Словаччині.
    3800-2.jpg
    Сказати важко, яким було дитинство цього єврейського хлопчика у передгірському свалявському селі, де дідусь-єврей побудував синагогу (кажуть, неподалік нинішнього клубу). Але безсумнівно, солодким воно в нього не було. Одного разу фашисти зайшли сюди з недобрими намірами та дали жидам села один день на збори. Відтак усіх погнали пішки до Сваляви, а там завантажили у вагони для перевезення худоби та доставили у Мукачеве. Далі шлях лежав до Угорщини або на Кошіце, а вже звідти звідти у Освенцим (південь Польщі). Про це останніми тижнями розказали та показали на десятках телевізійних каналів та Інтернет-сайтах. Так смакували сенсацією – що далі нікуди. А окремі ЗМІ навіть відрядили на Свалявщину своїх репортерів, аби глибше "розкопати" цю нерядову історію. Ті у дні снігових заметілей грудня бродили по селу та випитували, чи знає хтось бодай щось або чи тямить про цю жидівську родину. Інформація з‘явилася мізерна, бо той, хто хоча й володів якимось відомостями – уже має далеко за 70. А таких у селі небагато. Навіть мій берегівський приятель Іван Мориляк, 1931 р.н., який написав книжку про довоєнне життя сельчан Плосківської долини, з трудом пригадав євреїв із таким прізвищем. Та згодом таки з‘явилися цікаві репортажі та захоплюючі статті. І насправді, у перші роки Другої світової війни всю родину Грінфільдів – батька, матір, двох сестер, брата та дідуся німці погнали до концтабору. Про цю трагічну сторінку в житті закарпатських євреїв сказано та написано багато. Фактично депортації було піддано всіх осіб єврейської національності. Крім Мартіна, у фашистському концтаборі загинули всі. А хлопця із закарпатськими коренями наприкінці війни фашисти, тікаючи від визвольного походу Червоної армії, перевели у концтабір Бухенвальд (Німеччина). Яке диво врятувало підлітка від ймовірної смерті, звірств і варварства – сказати важко, але йому, очевидно, вказувала щасливу путь якась потаємна небесна зірка.
    3800-3.jpg
    Для довідки. У багатьох історичних та наукових джерелах вказується, що на Закарпатті євреї спочатку потрапили у гетто, а потім – у табірний комплекс «Освенцим» («Аушвіц») – «Біркенау», що поблизу польського міста Освенцім (37 тис. населення) Бєльського воєводства. Радянські війська захопили цю місцевість наприкінці січня 1945 року. Але нацисти частину бранців перевели пішки на захід, до концентраційних таборів «Бухенвальд» і «Равенсбрюк» (Німеччина), «Маутхаузен» (Австрія) тощо, де їх знищували цілими родинами. У закарпатську «Книгу скорботи» внесено дані про понад 87 тисяч загиблих у гетто і таборах, головним чином, євреїв. На жаль, щодо них окремих підрахунків не зроблено. Упорядники спів­працювали з Національним меморіалом «Яд ва-Шем» в Єрусалимі, де теж Закарпаття не стало об’єктом осібних кліометричних студій. Наразі фігурує цифра про 85 тисяч закарпатських жертв Голокосту, зазначена і на меморіальній дошці біля входу до обласної філармонії – колишньої головної синагоги Ужгорода. Сама ж акція – зосередження в гетто і депортація 115 тисяч євреїв через Закарпаття до Освенціма – тривала 52 дні, із 16 квітня до 6 червня 1944 року. Починаючи з 14 травня, потяги в Освенцім безпосередньо вирушали з восьми залізничних станцій – Мукачева, Берегова, Ужгорода, Волівця, Солотвина, Севлюша (Виноградова), Хуста, Тячева. Вони прямували через сусідні Угорщину та Словаччину. У кожному ешелоні везли від 2 до 4 тисяч осіб. У кращих умовах везуть худобу. Трупи тих, хто в дорозі помирав, залишали на черговій станції, де опісля їх вивозили підводами та закопували. Страшна, неймовірно страшна, зловіща та жорстока сторінка в житті закарпатських жидів, від чого по шкірі мурашки лізуть. Історія людей єврейської національності, яких німці за будь-яку ціну вирішили стерти з лиця землі. Про те, що у нашому краї мешкали євреї, людям наказано було забути раз і назавжди. Хоча майже у кожному селі жиди мали своє житло, роботу, знайомих, сусідів і близьких. Принагідно згадаємо, що 27 листопада – Міжнародний день пам‘яті Голоскосту.
    3800-5.jpg
    Рядки з щоденника. У свої мемуарах Мартін Грінфільд (саме вони й потрапили, очевидно, до рук столичних журналістів) згадує, що рідний батько рятував його від смерті двічі. Перший раз тоді, коли лікар-нелюд і людиновбивця-варвар Менгель відправив його з сестрою і тата направо, бо хто пішов наліво, той одразу ж опинився у газовій душогубці. Вдруге, коли батько викрикнув на запитання нацистів, мовляв, хто має навики у прикладних професіях, що Мартін дуже хороший механік. Слід сказати, що його батько був досвідченим інженером-електромеханіком. Однак син у цій сфері не знав нічого. Це йому шкодило на кожному кроці, бо допомогу чекати не було звідки. А коли сміливий і хоробрий хлопець таки вирішив із табору втекти, то його наздогнала здоровезна вівчарка та покусала до крові. Однак юнак навіть не заплакав. Тоді по ньому охоронці пройшлися нагайками. У прачечній згодом сталася ще одна подібна оказія. Перучи сорочку, він її трохи порвав, що побачив есесівець. І знову так його дубинкою відмолотив, що зі спини пішла кров. А потім узяв лахмітину та кинув у обличчя, немов у сміттєвий бак. Цю сорочку майбутній геній кравецької справи сокотив довго-довго. Вона – своєрідний оберіг і символ життя, духу, непокори. Як і ще одну, яку поштопав для себе та одягав її під робу. Вірив, що сорочка має Божу силу і врятує від загибелі. Хоча за такі речі фріци могли позбавити життя.
    3800-4.jpg
    Прощавай, мій рідний край! Є чимало інших розповідей про визволення з Бухенвальду та післявоєнне життя закарпатського єврея. До речі, після війни він не став повертатися у рідні краї, а трохи пожив у Європі, попутно шукаючи родичів. У 19-річному віці уродженцю Свалявщини таки вдалося перебратися до США, де у Балтиморі він зумів знайти рідну тітку. У неї в 1947 р. Мартін і поселився. Якось у щоденникових записах він розповідав, що смерть рідних у таборах, нелюдські умови, систематичні знущання, наруга зробили його агресивним, до двадцяти років він майже не усміхався. Але потроху відійшов від шоку, яким його молодий «характер» отруїли нацисти. Нині, переглядаючи численні відеосюжети, фото, дивлячись на 88-річного життєрадісного вихідця із Закарпаття, навіть не скажеш, що він колись був насупленим, грізним і відлюдькуватим. Що й казати, час міняє людей як у кращу сторону, так і в гіршу – усе залежить від обставин.
    Нове життя. Ще цікавий штрих із біографії свалявського єврея. Якось познайомився з одним чеським емігрантом, який простягнув нібито «земляку» руку допомоги та влаштував Мартіна на фірму з пошиття одягу « GGG ». Саме тут юнак почав свою кар‘єру з найпростішої роботи. Але зумів освоїти всі кравецькі тонкощі та секрети, а протягом десяти найближчих років майстерність нашого земляка лишень зростала. Згодом про нього заговорили, до того ж як про дуже вмілого "сабова". Якось на фірму завітав генерал Ейзенхауер (майбутній 34-й Президент Америки – 1953-1961 р.р.), головнокомандувач сил антигітлерівської коаліції у Європі в роки Другої світової війни. Він і став першим vip -клієнтом молодого кравця. Останній старався для цієї особи не стільки з-за його високих титулів, як таким чином хотів віддячити за його визволення в‘язнів Бухенвальда (американські війська під командуванням Ейзенхауера фактично врятували полонених цього та інших таборів смерті, з-серед яких був і Мартін). Тож свого спасителя він зобов‘язаний був обслужити якнайкраще. Звісно, дружба глави держави та кравця із маленького закарпатського Павлова ще більше зміцніла.
    > На початку 70-х Грінфільд настільки розбагатів, що придбав собі цю кравецьку фірму, де спочатку було 17 працівників, а згодом вона розрослася до 120 чоловік. Найімовірніше, що бездоганно виконане замовлення для самого Ейзенхауера і зробило рекламу кравцям на чолі з нашим земляком. Адже згодом у списку його клієнтів стають президенти Джеральд Форд, Білл Клінтон, Барака Обама, державний секретар США Колін Пауел, актор Пол Ньюман, Леонардо ді Капріо (одесит у третьому коліні), мер Нью-Йорка Майкл Блумберг (нинішній мільярдер), а фірма Greenfield згодом шила моделі для чоловічих костюмів багатьох модних ліній, включаючи DKNY і Rag & Bone . Його компанія також створила костюми у стилі 1920-х років для знаменитого телевізійного шоу Boardwalk Empire компанії HBO. Хто "сидить" перед телевізором чи в Інтернеті і дивиться американські програми, той розуміє, про що йдеться. Одяг для мафії. У Мартіна є два сина і обидва працюють на Martin Greenfield Clothiers . Джей, його старший син, виступає в якості виконавчого віце-президента. Ім'я Мартіна Гр і нф і льда часто з'являється на сторінках найвідоміших американських видань і в ефірі провідних телеканалів світу. Але в його рідному селі на Закарпатті мало хто знає про талановитого кравця, а донедавна і взагалі це прізвище нікому та нічого не говорило. Навряд чи хтось із свалявчан дотепер чув про американського владику швейної справи. Виявляється, закарпатець свого часу шив костюми ще й для відомих американських мафіозі, які не надто любили публічність. До прикладу, Грінфільд шив для мафіозі Меіра Ланскі, а готові замовлення доводилось відправляти прямо в номер кримінального авторитета в готелі Фонтенбло. Згодом у своїх мемуарах кравець напише про те, що цей клієнт мав зріст 150 см. і завжди замовляв однобортні темно-сині костюми. Але це так, між іншим.
    Компанія Грінфільда і тепер продовжує шити вбрання для кримінальних осіб, але тепер вже екранних. У ідеальних костюмах від Martin Greenfield Clothiers знімались герої серіалу Мартіна Скорсезе «Підпільна імперія» та «Вініл», а також фільмів «Великий Гетсбі», «Чорна меса» та багатьох інших. Варто відмітити, що тепер костюми від Мартіна Грінфільда доступні далеко не кожному – один коштує близько $ 2600, що у еквіваленті до нашої національної одиниці складає близько 70 тисяч гривень. Висока ціна виправдана неабиякою якістю, всі вироби кроються виключно вручну з найкращої італійської та англійської тканини. Є навіть інформація, що на фірмі дотепер не користуються навіть компютерами. Можливо, що йдеться про нашого земляка особисто.
    І насамкінець кіна... Історію успіху маленького хлопчика, що народився в селі Павлово на Свалявщині, пройшов всі жахи Освенциму й тортури Бухенвальда та врешті став улюбленим кравцем Клінтона, Обами та, очевидно, така ж доля чекає на Трампа на заокеанському континенті, – щиро вражає. Фабрика успішно діє й досі. Завдяки винятковій майстерності і таланту Грінфільд отримав національне визнання . Та виникає цілком резонне запитання, чому ані разу жид із Павлова не дав про себе знати. Якщо не одразу після "холодної" війни, то вже згодом, коли Україна стала незалежною. Та навіть зараз міг би якось зголоситися та більше повідати про себе, швейну фірму, у ексклюзиві передати привіт-поздоровлення свалявчанам, які дуже уважно стежать за перебігом сюжету та ловлять кожну новину про цю унікальну людину. Зрозуміло, роки не ті (небавом йому "стукне" 89 літ), аби їхати за тридев‘ять земель. Але ж були часи, коли запросто можна було відвідати рідний край, відчути подих землі, де народився, на якій зробив перші дитячі кроки, де поховані деякі родичі, друзі, односельці (звісно, більшість загинула у нацистських концтаборах). Якщо не він сам, то нехай би хоч сини побували на Свалявщині. Зрештою, це особиста справа кожного. Можливо, що після телесюжетів завжди усміхнений та життєрадісний павловський єврей, в якого у жилах тече закарпатська кров, задумається та до чогось таки ...додумається. А поки він із колегами зі "швейної імперії" обшивають еліту Америки. На черзі, аби не відставати від інших, будемо сподіватися, – Дональд Трамп. Приємно усвідомлювати, що Мартін Грінфільд не загубився у бурхливому американському житті
    Михайло ПАПІШ

    Рейтинг: 

    Пунктів: -1

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору
    Загрузка...

    Похожие новости