Є на Закарпатті забута підземна Ільниця... (Фото)

Село Ільниця, Іршавського району, відоме ще з часів Союзу своїми заводами й шахтами, яких на одиницю сільської території тут завжди була достатня кількість: «Ільницький абразивний завод», «Завод металозварювального устаткування», «Завод мастильного устаткування», деревообробні заводи, шахти з видобутку бурого вугілля...

І це ще далеко не повний список промислових підприємств!
Розташоване село біля річки Синявка (Синець). Поруч із селом - гора Бужора. До речі, саме в Ільниці починається популярний маршрут до заповідника скельних утворень «Зачарована долина» (або ж «Смерековий камінь») - пам'ятки природи державного значення. До речі, недалеко від «Смерекового каменю» улісі є ще одна унікальна місцина - верхове сфагнове болото («Чорні багна»). Також, щоб знали, пам'ятка всеукраїнського значення!
До речі, у селі навіть свій аеродром колись був. Польовий, щоправда, але однаково почесно! Побудований вінбув під час другої світової на вільній від лісу ділянці. Після війни аеродром зробили запасним, а в 50-х роках «перекваліфікували» у полігон, що використовувався до появи реактивних літаків.
Загалом перші згадки про село датуються 1450 роком. Етимологія назви (традиційно для багатьох сіл) спірна: від співзвучності з назвою болотяного рака - до легенди про Ілонку і татаро-монгольську навалу. Мовляв, прийшла орда і вирізала всіх жителів, лише доньку багатія Ілонку пощадили - дуже вже сильно вона хану приглянулася.
Ільниця відома ще й покладами бурого вугілля («натуральне деревне вугілля»). Особлива унікальність покладів - невелика глибина (від 1 метра до 70). Усього на території села - 4 вугільних пласти, що утворилися близько 15 мільйонів роківтому. Перша вугільна шахта закладена в селі ще 1865 року. Одна зі знаменитих шахт на території села - «№33». На її території досі чекають свого часу дві законсервовані бетонні вертикальні шахти (глибина 30 метрів) і дві старі горизонтальні. До шахти була прокладена окрема вузькоколійка. Поблизу шахти - величезнийтерикон, що утвори вся з пустих порід у 70-80-х роках минулого століття. До речі, при Союзі в селі працювало 8 шахт, плюс кар'єр для відкритої розробки вугілля. Проте в 60-х роках з'явилися більш економні джерела енергії й шахти занепали.
Крім шахти «№33» у селі ще купа забутих горизонтальних шахт. Проїхавшись селом, ви легко побачите з десяток бетонних входів та вентиляційних пристосувань. Входи в шахти залиті бетоном, а частина шахтних «передбанників», розташованих на ділянках сільських жителів, перероблені під «пивниці» (винні льохи). Згідно з сучасною статистикою, буре вугілля на території України тепер добувається лише в Ільниці! За словами місцевої влади, покладів ще залишилося біля мільйону тонн.
Однак і закриті шахти час від часу дають про себе знати. Щороку в селі з'являється кілька провалів ґрунту. Походить місцеве населення, побідкається, місцеві чиновники прийдуть -поохають, комісія з району з'явиться - розведе руками й поїде геть. Прогнози ж зовсім невтішні. Існує ймовірність дуже серйозних наслідків від цих провалів. Взяти, приміром, Солотвино: там навіть лікарню довелося закрити! Місцеві жителі запросили нас поглянути на свіжий провал у полі, що сформувався в небезпечній близькості від будинків. Ширина на поверхні - близько 7 метрів. На рівні шурфів -10-15 метрів. На дні - купа сміття, видно і входи в тунелі...
Однак відвідини Ільниці-підземної почали саме із шахти «№33». Вона, до речі, хоч і заморожена, але дотепер під охороною. Під'їхали, попросили сторожа - дозволив походити територією. Однак уже на початку шляху вперлися в чагарник, з усіх боків обгороджений високими ґратами. «Перша вертикальна шахта, -говорить наш провідник. - Заглушена бетоном», - додає. Поряд будиночок з віконцем, з якого стирчать троси, що йдуть до підйомника. У будиночку ж колись стояли мотори. Нетак далеко й друга заглушена шахта. Ще далі - засипаний сміттям вхід у першу горизонтальну шахту - дуже стару: ще до Союзу працювала, а породу нагору волами тягали.
Одержавши від сторожа вказівки, де знайти інші виходи з горизонтальних шахт, вирішили рухатися далі селом. В одному із присілків місцевий житель погодився показати нам усі об'єкти. Мовляв, працював його дід колись на шахті, та й він дитиною всюди свого носа пхав. Майже всі входи-виходи залиті бетоном, або ж закидані самими селянами (землею, сміттям, гнилими яблуками - хто чим!). Лише в одну шахту ми пробралися й пройшли метрів 15. Та далі - розчарування: бетонна загорожа.
Тож шахти села Ільниця таки змогли вберегти більшість таємниць. А що буде з провалами, які все частіше з'являються на поверхні - це вже на совісті чиновників.
Олександр БОГДАНОВ