Йожеф із Хуста, котрий вийшов ...у космос!

Хочеться згадати про художника, який проживав перед недавнім відходом у Вічність в майже космічному (за масштабами духовного та матеріального безладу) Ужгороді, Йожефа Рущака.

Через любов до рідного краю, — а народився він у Хусті, — творчий чоловік добився такої сили своїх полотен, що через знайомі обриси гір, марево квітучих долин та буйні травостої бачиш увесь земний світ у красі, спокої, певному хвилюванні перед різними силами Всесвіту. І це зміг зробити нібито тривіальний член Національної Спілки художників України, а ще лауреат обласної премії імені Й.Бокшая і А.Ерделі за роботу «Мої дороги».

Ми зустрічаємося з ним у кафе «Імідж» на вулиці Корзо в обласному центрі. Його веселе допитливе лице контрастує зі смутком закурених стін та блідими відбитками тлустих емоцій обивателів на них. Нам дають чай. Якби в якійсь чайхані Туреччини чи Індонезії випадково продали відвідувачам такий препоганий напій, то їх власник відразу застрелився б. А в нас так прийнято. Це свого роду національний «бонтон» — хороший тон: терпіти кепське і солодко шкіритися. А Рущак теж пив собі та посміхався. Я промовчав, боячись розсипатися на друзки міщанськими прокльонами в бік сфери обслуговування. Бо наступної миті побачив, що Йожеф почуває себе добре, в душі його живуть широкі та славні речі, які згодом втіляться в нове полотно, хорошу справу, добрий учинок. А чай? Поганий чи хороший, а все ж — марнота марнот.

Космічний простір у… рідних краєвидах

Так і помітив я собі на полях скромного каталогу його робіт: «Космічний простір бачить у рідних краєвидах». Майстерність митця особливо вразила мене тому, що для відчуття Космосу Йожеф вибрав не психологічно зручну для впливу на глядача ніч, а день. Це кому хочеш ускладнить завдання проникнення у вищі емпіреї творчою, а не декларативною ходою. А Рущак таки зміг. Знехтував нічним зоряним антуражем — зробив космос удень з упізнаваних і таких звичних картин довкілля. Мої думки вповні підтверджує головний хранитель фондів Закарпатського художнього музею імені Й.Бокшая Галина Рижова: «Митець багато малює і пише з натури, але це не сухі реалістичні нотатки, а живі поетичні полотна. Природа на його картинах живе своїм потаємним життям: блакитно-сині гори ніби огортають сяючі білі нарциси («Долина нарцисів»); в «Польових квітах» кольорове розмаїття на землі ніби віддзеркалюється в небесній глибині — в усьому відчувається гармонія спокою та миру. Навпаки, в гірських краєвидах — «Сонячний день», «Зима», «Вечір» — спостерігаються внутрішні напруга та драматизм, гори ніби застигли в очікуванні бурі.»

Земля, наче творіння великого вселенського начала, постає в роботах пана Йожефа, котрий говорить з усіма на «ти», але в той же час глибоко поважає кожного. Чуйний мистецтвознавець Г.Рижова зазначає, що в останні роки митець пише панорамні полотна, «де на першому плані невеликі сільські будиночки, а далі — дзеркало води і гори, що сягають хмарин. Камерність першого плану контрастує з другим і третім, підкреслюючи монументальність та епічність композиції в цілому. Колорит творів будується на теплих охристих, коричнево-золотистих та холодних синіх, зелених, блакитних тонах з інтенсивно червоними та жовтими акцентами. Рух пензля кладе фарбу широкими енергійними мазками. Автор точно і чутливо передає характерні риси краєвидів, і в кожному з них ми бачимо особисте уявлення живописця про прекрасне в природі.»

Не дещо епатажний світ робіт з Гімалаїв Миколи Реріха, а свій («свої Гімалаї — Карпати») відкрився оку Йожефа Рущака. Сяючій вершині, що органічно переливається в небо, передує земна чиста і світла дорога під вартою тополь, купка хаток біля квочки-церкви («Весна»). Суворі, геть «ведмедисті» і водночас ніжні зимові гори вдалося виразити в роботі «Зима»., яка невдовзі одухотворяється весняними чарами, сонячним зелом («Весна»). А праця «Дорога» — це немовби пронизлива думка про своєрідне закарпатське «дао» в цьому піднебесному світі. Карпати в нього, мовби голови богатирів, які думають і бережуть нас, прикритих від негоди маленькими хисткими хижками («Карпати»). Жовте поле в нього неначе святково контрастує з подальшою темною, але не безнадійною повсякденністю, де теж завжди проростають разом із кущами та деревами добрі людські наміри («Жовте поле»). Навіть «Село в Словаччині» — це не сліпе відображення баченого образотворчими засобами, а мовби спогад і осмислення рідних карпатських просторів в закордонних Татрах. Долина там ніби загнала в гірський закут сільце, і воно застигло там в остраху, ніби отара овечок без звичного пастуха.

Жити в злагоді з самим собою та оточуючим світом

Таким є філософське кредо митця, що зайве не дбає про свій зовнішній імідж, а тим паче не думає про «Імідж» у вигляді різних кафе в людних місцях. Йожеф відцурався від свого поверхового «его», заглибився в суть і ввійшов у шерег тих, кому завжди знайдеться місце на олімпі не лише національного, але й уселюдського духу. Простими словами пише про це Галина Рижова: «Кожний мріє про щастя, і мрії у кожного різні, а є особливі люди — митці, котрі усвідомлюють себе щасливими тільки з пензлем у руці перед полотном на мольберті. Таким художником і є Йожеф Рущак. Його твори зберігаються в музеях України та Росії, в приватних зібраннях США, Канади, Ізраїлю, Німеччини, Франції, Угорщини, Словаччини.» Мистецтвознавець по-людському радіє, що «в майстерні митця багато білих полотен». Тобто будуть нові твори, які потрібні не тільки для його самопрояву, а й ще для когось.

Втім, «злагода з самим собою» не означає для ужгородця того, що він живе в своїй черепашці і ні про кого чути не хоче. Він — учасник та організатор національних та зарубіжних виставок і пленерів. Такі наразі регулярно відбуваються в рідному йому Хусті за підтримки міської влади та словацькому місті Ліпани, де чиновники теж щасливо вітають художніх світил із багатьох країн світу.

Душею пленерів, певна річ, були хустяни — сонцетворець Ян Пашко, Мар’ян Багній, Орест Цюпко, добрий організатор і керівник пленерів Олександр Певсе, Ласло Гайду, надихала всіх присутність ужгородського майстра Василя Скакандія, веселого філософа Мирослава Бухера зі Словаччини та залюбленого в гармонійність коней і їх руху Станіслава Хомічевського з Польщі.

Ці земні пленери своїми різними авторськими витворами теж виливалися в симфонію космічного, але глибоко патріотичного (в кожного автора по-своєму) начала. Своїми словами, зумисне й не думаючи про це, підкреслює Й.Рущак:

—Природа в картинах живе своїм потаємним життям: кольорове розмаїття на землі ніби віддзеркалюється в небесній глибині — в цьому відчувається гармонія спокою і миру.

А, за словами художника, міжнародні пленери почалися якось в один рік: у Словаччині — влітку, а в Хусті — восени. На зарубіжних теренах все гарно організував Мирослав Бухер разом із меценатом Йожефом Кандрачем та міською владою. В Хусті все зрушило на основі моєї співпраці з дитячою школою мистецтв. Вихованців разом із учителями цієї душевної школи возив у Словаччину на міжнародні пленери. Далі , в 2007 році, зробили перший дорослий міжнародний пленер при допомозі міського голови Михайла Джанди та директора міської картинної галереї Олександра Певсе. Цього року на Україні пройде вже п’ятий пленер, і, головне, процес не обіцяє нагло перерватися. Радісно, що за цей період у моєму Хусті побувало більше ста митців із різних держав світу — Кувейту, Швеції, Австрії, Кореї, Латвії, Білорусі, Польщі, Словаччини та різних міст України. Водночас за цей час міська галерея зібрала колекцію з більше ніж двохсот творів живопису та графіки, а саме місто прикрасилося багатьма скульптурами, вирізьбленими в камені. Дуже всі задоволені, що нова влада цілковито сприйняла напрацювання попередньої влади і продовжує їх. Після кожного пленеру робилися виставки, видавався каталог. Втішає ще мене те, що хустські художники раніше були немовби законсервовані в своєму маленькому регіональному світі, а тепер лід рушив — вони відчувають себе невід’ємною частиною всього земного творчого простору. Отже, крига рушила, командують парадом… усі.

Йожефу мав сім десятків літ, але не рвався командувати чимось і кимось особисто — бачив силу у єдності всіх. А Йожеф він через те, що народився в 1943-му, всі нотаріуси були угорські, батьки просили записати Йосипом — то вони й записали. Лише по-своєму.

Життєва дорога для себе — від Бога

Так Бог і дав, що ще малий носій дорослих великих і чистих задумів Йожеф Рущак народився 25 березня 1943-го в родині чоботяра. Татко мріяв, щоб його син став не меншим майстром, як він. Він і став згодом, але в іншій царині. В Хустській середній школі №3 уроки малювання вів самодіяльний художник Іван Гайду. Він і помітив здібності малого Йожефа. Рущака та всіх бажаючих творити прекрасне він об’єднав у художню студію. Крім І.Гайду, першими вчителями були образотворці Елек, Потапов. У 1968 році Й.Рущак закінчив Ужгородське училище декоративно-прикладного мистецтва, де запам’яталося навчання у В.Звенигородського, О.Петкі, К.Лозового, Е.Медвецької. Творче бачення сформувалося на основі життєвої і художницької діяльності Федора Манайла, Івана Ілька, Ернеста Контратовича, Антона Кашшая, Володимира Микити. Найчастіше на етюди виїжджав з Іваном Ільком та Антоном Кашшаєм, що дуже позитивно вплинуло на формування власної творчої манери, безпосереднього зв’язку зі всім сущим.

Трудову діяльність розпочав у художньо-виробничому комбінаті (Ужгород) у ролі художника-оформлювача. Непомітно цій живій роботі він віддав цілих тридцять років. Певний час був заступником голови обласної організації Спілки художників України.

Пан Йожеф брав участь у виставках українських митців на острові Мадагаскар, в Зоряному містечку білокам’яної з серією робіт «Космос», а також репрезентував свої роботи в Німеччині, Росії, Братиславі (Словаччина), Будапешті та Ніредьгазі (Угорщина), і, звичайно, в Києві. А в Словаччині його виставкам раділи в багатьох містах — Наместові, Требішові, Ліпанах, Краловському Холмці, Вранові над Тупльов, Міхаловцях, Старій Любовні, Шариші. Свій полудень віку в ужгородському художньому салоні «Мистецтво» митець відзначив виставкою у 1994 році.

Згадаємо, що з кінця липня цілий місяць в 1997-му тривала в місті Наместово на Мораві (Словаччина) виставка творів членів Національної Спілки художників України Йожефа Рущака, Василя Скакандія та Ласло Гайду. Цей вернісаж відбувся на основі договору про співпрацю Закарпатської обласної організації НСХУ з «Умелецькою Бесідою» (Братислава) під патронатом мерії Наместова. На виставці було показано до п’ятдесяти творів, написаних на Закарпатті, а також тут, на Мораві. І в них виразно відчувалася патріотична духовна приналежність Йожефа Рущака до свого Закарпаття. Адже «його стиль, художня позиція — як принагідно зазначав заслужений діяч мистецтв України Іван Хланта, — народилися з усвідомленого, вистражданого, виношеного душею і серцем почуття, що ти є сином цієї землі, покликаний дідом-прадідом бути її ангелом-охоронцем, пропагандистом її первозданної краси.» А ще цілком закономірно І.Хланта називає художника «майстром реалістично-оптимістичного пейзажу», хоча в того є і майстерні натюрморти та серія вражаючих робіт про трави. Недарма ж так приязно його приймає Словаччина, де вони разом із неповторним Василем Скакандієм відкрили постійно діючу художню галерею.

Своя життєва дорога, само собою, продовжується в твоїх дітях. Радість татка — син Артур. Він теж художник — керамік, але, за прикладом батька, займається і живописом. А ще скрипаль, складає гармонійну музику.

Дбаючи про красу своєї дороги, Йожеф Рущак переймається думками про інших — свою творчу зміну, що й надалі славитиме творчо рідний край:

—На переглядах дипломних робіт випускників художнього коледжу імені А.Ерделі, бачимо чимало гідних робіт, а потім ці молоді люди кудись зникають, наче вода в пісок. Це все маленькі трагедії, руйнування психіки юних душ, коли люди не відчувають ще на старті потрібності своїх талантів. Тому слід, — вважає художник, — сильно активізувати діяльність молодіжної секції при обласній організації Національної Спілки художників України.

Це не голі слова, бо на ділі Й.Рущак відкрив можливості художнього творення багатьом юним талантам із Хустської дитячої художньої школи, посприявши їм у організації міжнародних пленерів в Словаччині та участі в них. Це все зараховує не лише до власних здобутків та однодумців-колег (скажімо, Йосипа Бабинця), а й загалом до переваг молодої української державності, під час якої, за його словами, «ми позбулися цензури в мистецтві в тій вульгарній формі, в якій вона була, з’явилася можливість більше їздити, в тому числі й за кордон, а також вільно організовувати виставки своїх творів, що дуже важливо для митців. Адже кожна виставка наче сповідь. Вона допомагає тверезо оцінити себе, свої можливості, дає змогу порівняти себе з іншими. В ті роки я багато їздив на пленери, і вони були для мене плідними й успішними. І це не тільки моя думка.»

Щодо закарпатської школи живопису, дієвою складовою якою є і він сам, Йожеф Рущак говорить:

—Закарпатська школа живопису збагатилася тематично і жанрово, зберігає характерний карпатський живий дух, що вирізняє нас серед представників інших шкіл. Особливо разюче відчувають цю різницю художники, котрі приїжджають до нас з інших міст України та з-за кордону. Вони зовсім інакше сприймають наш карпатський край, по-іншому бачать його. Тому хочу підкреслити, що крайова школа мистецтва була, є і, дасть Бог, буде і в майбутньому.

…Що ж разом із ним ні на краплю не засумніваємося в цьому. Дбав би й надалі пан Йожеф, про живий імідж нашого краю. З вами, переливаючись поглядом у ваші бездонні картини, ми в космосі вже, не сплачуючи 250 тисяч євро за вихід на космічні обрії в ролі туриста. Дякуємо вам за економію наших грошей. В Україні це вельми актуально. Жаль тільки, що ВАС УЖЕ НЕМАЄ.

ЦАРСТВО ВАМ НЕБЕСНЕ!

Василь ЗУБАЧ