ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Юрій Левко із глибинки Закарпаття свого часу запросто міг бути міністром або стати главою українського уряду (ФОТО)

    29 березня 2024 п'ятниця
    165 переглядів
    Екс-персек Тячівського РК Компартії України Юрій Васильович Левко

    Мова – про екс-персека РК Компартії України Юрія Васильовича Левка. За словами людей знаючих, цей керівник із закарпатської глибинки свого часу запросто міг бути міністром або стати главою українського уряду – і від цього ніхто не прогадав би. Але не так сталося, як гадалося: до останнього, коли у Москві в серпні 1991-го відбувся путч, очолював найбільший в Україні Тячівський сільський райком партії й двері за собою "зачинив" послідній. Я не є запальним прихильником компартійної ідеї, пристрасним апологетом радянського способу життя, але не написати про цю людину, яка вважалася моїм земляком (він зі Стройного, а я є уродженець Дусина) і була керівником Тячівщини майже два десятки літ, я не зміг. Не вихваляючи соціалістичні ідеї, я просто написав про людину-керівника, яка на своїй посаді якраз для блага людей і творила.

    ...Важко сказати, як прожив би свої літа цей чоловік на Свалявщині, але далека Тячівщина, що зманила його в молодості та стала другою домівкою на майже цілих п‘ятдесят літ, "подарувала" краянину злет у всіх аспектах цього слова – соціальному, родинному, духовному, естетичному тощо. Визначально вплинувши на його долю, серце, душу, світогляд, на життєву, зрештою, філософію, де на головних ролях керував понад 20 літ, він, не надбавши ані багатства, не побудувавши ані палаців, не відвідуючи заморських курортів, полюбив цей унікальний край усім своїм єством. Тому й зостався у пам‘яті тячівців дотепер, тобто не зник, кажучи образно, з цієї землі, залишивши тут не тільки своє прізвище, але й хороші діла. 
    До речі, чергового "героя" свого невеличкого нарису я запримітив давніше, себто заочно знав його ще з так званої радянської доби. Як молодого журналіста, мене відрядили на якісь десятиденні курси, де перед нами, заступниками редакторів міськрайгазет, виступали відомі персони краю – серед них і Ю. В. Левко, персек Тячівського району. Ось тоді я довідався, що родом він з села Стройне. Опісля слідкував за ним у пресі, чув про нього від колег-медійників, тамтешніх жителів, знайомих з районного й обласного центрів тощо. Та й на його малій батьківщині, у Стройному, з гордістю розповідали, що земляк – перший очільник Тячівщини: спочатку у райвиконкомі, а потім у райкомі. Отож так само міг про нього написати ще рік чи два тому. Але хотів дочекатися реального приводу – істинного, дійсного, тобто не фіктивного. І ось такий час настав: Юрію Васильовичу Левку, уродженцю села Стройне та багаторічному керівнику вище згаданого району, який разом із сусідньою Рахівщиною вважається найбільшою сільською адмінтериторією України, 16 грудня виповнилося б 85 років.
    Само собою, цю дату Левки будуть відзначати, навіть не зважаючи на те, що глави цієї родини серед нас, на жаль, уже немає рівно 15 літ. Підтвердив це його старший син Юрій, лікар Тячівської ЦРЛ. Саме з ним і був на зв‘язку, коли готував цю статтю. Забігаючи наперед, відзначу: цей сумлінний, щирий і добрий 56-річний співбесідник, у жилах якого тече стройненська кровиця, радо зреагував на цей мій "сигнал", відтак і сам долучився до пошуку та надання інформації про свого батька. А цими днями залюбки надіслав низку його фотографій тощо. Багато спілкувалися про цю рідну та близьку йому людину, яка, за словами пана Юрія, ніколи в житті не роздвоювалася, не вимірювала себе, свої позицію, дії, правила та вчинки у різних площинах – для суспільства та для самого себе. І мені було приємно, що саме так, тобто позитивно, про нього думають чимало людей, які з ним працювали, комунікували, тобто були, колегами або підлеглими. Серед них, зокрема, свалявський берегівчанин Іван Івашкович, іршавчанин Іван Клим, його колега Юлій Орос – обидва полковники колишньої міліції. Перший працював прокурором, другий очолював РВВС, а третій був його "замом". А ще пролунали прізвища свалявчанина Юрія Галаса, ганьківчанина Василя Поповича, неліпинця Йосипа Мелеша, дусинців Василя Фотула та Василя Метенька, які у цьому районі працювали директором Тересв‘янського ДОКу, головою райсуду, радіожурналістом, у підрозділі внутрішніх справ тощо. Найперше відзначали його бездоганні людські якості, відповідальність, кругозір, ерудицію, уміння слухати людей, добирати та розставляти кадри, контролювати їхні дії тощо. Регіон, за соціально-економічний, духовний розвиток якого ніс повну відповідальність, керманич бачив у комплексі, а не у розсіченому чи покришеному виді. Бо й такі, на жаль, є нині очільники. 
    Схоже, Левки-молодші, бо, крім Юрія, у Виноградові працює суддею ще й 49-річний Тарас, у яких є діти, часто бували у Стройному, де у далекому 1934 р. у простій, але добропорядній сім‘ї знайшовся цей обдарований, з дитинства кмітливий, згодом впевнений у собі чоловік. Аби читач мав уяву, де виростали Юрій, Василь (1929 р.н.), Анна (1932), Олена (1938), Іван (1941), хоча б словесно змалюємо цей сільський куток. До речі, він на видноті, тобто найкраще помітний і зору приступний, бо проглядається з вулички навпроти, що веде до колишнього санаторію "Квасний потік". Словом, їдеш у бік Керецьок – то під горбочком зліва, і повертаєшся назад, тобто у напрямку Сваляви, то справа. Ось тут і стояв непримітний будиночок батьків Левка – няня-лісоруба та матері – спершу домогосподарки, а потім колгоспниці, які за межу відійшли відповідно у 1986 та 1993 р.р. Мешканці Стройного добре знали та дотепер тямлять цих людей. 
    Звідси, з цієї сільської місцини, де зараз має особняк п. Кеменяш, дорога молодого на той час Юрка до свалявської горожанки пролягла. А по завершенні навчання, він здобував науку в УжДУ – обрав для себе філологію. Багаж прочитаних книжок спраглого до знань юнака не минув без сліду: виробивши для себе чуття слова та грамотності, учорашнього студента запросили працювати в обком комсомолу. А потім ця ж молодіжна спілка відрядила його у Тячівський район, де працював у школі номер 1 і познайомився з учителькою Марією. Невдовзі освітяни поєднали дві долі у одну та стали Левками. Знаково, що свої двері з Божої ласки відчиняли інші установи: райком комсомолу, райгазета "Дружба", де працював відповідно інструктором і кореспондентом, а мовні, загальні, зрештою, знання, повсякденна робота над собою, сприяли йому долати інші кар‘єрні сходини. Ось так і формувалися в нього такі риси, як бездоганне виконання рішень, ініціативність, контроль, вміння працювати у колі різних верств населення тощо.
    Життя фаховому філологу подарувало низку інших приємних моментів, зокрема, його запросили працювати у райвиконком, де за досить нетривалий період став навіть його головою. А трудитися в ту непросту епоху довелося з такими солідними особистостями краю, як голови облвиконкому Василь Русин і Михайло Волощук, секретарі обласного комітету партії Юрій Ільницький, Генріх Бандровський, Іван Скиба, Василь Ярошовець, Микола Семенюк. "Обманути" їх було неможливо, і якщо б тячівці не показували ефективну працю, не підвищувалися її результати, із посад їх звільнили б хутко. Ось у цей період проявився багатогранний талант, досвід Ю. В. Левка, де роботі віддавав усього себе, завойовував авторитет, повагу і любов колег, рідних тощо. Не любив тих, хто працював у зоні так званого власного комфорту. А керувати Тячівщиною, цією міні-державою, площа якої 1818 кв. км. (для порівняння: Свалявщина має 613 км. кв., що рівно утричі менше), не жарт, тут уже треба було мати не тільки філологічні знання, але й демонструвати вміння з інших галузей, економіки насамперед. Свалявчанин на високій посаді в Тячеві ніколи не був безпорадним, він будь-яку проблему зустрічав і вирішував у всеозброєнні, розумно, людяно й інтелігентно. Такий стиль роботи дозволив йому виховати десятки керівників, які щабель за щаблем піднімалися у кар‘єрній драбині як у рідному Тячівському районі, так і за його межами, на обласному олімпі та у площині всієї України, навіть колишнього СРСР. У цьому переліку – директори підприємств, організацій, установ, голови колгоспів і радгоспів, депутати всіх рівнів – навіть союзного. Чимало його вихованців дали естафету вже своїм учням, які добрими справами, мудрими рішеннями тепер заявили про себе у бізнесі та підприємництві. 
    Суспільний таймер часу зафіксував, що персеком цей скромний, порядний і діяльний керівник став на одному з пленумів у 1976 р. – район узяв курс на підйом, і він так уміло долав узвози, що довіряли працювати понад 16 літ поспіль. Стільки часу окремо взятими районами на Закарпатті керували тільки він (Ю. В. Левко) і берегівець Г. Й. Вереш (на обласному олімпі такий рекорд зберіг Ю. В. Ільницький). Працюючи на цій посаді до серпня 1991 р., вихідець зі Стройного з гідністю покинув свій пост, відтак очолив районний центр зайнятості, а не стало його у 2004 р. Що іще можна сказати про цього поважного керівника? Вже названий вище прокурор Тячівського району у 1979-88 р.р. І. Івашкович дуже близько знався з Ю. В. Левком, його сім‘єю, бо, крім того, що були земляками, вони щоденно вирішували суспільно-значимі завдання. До речі, обидві сім‘ї мали ровесників-синів, тож і в цьому аспекті інтереси, погляди співпадали, бо виховували їх як на тячівських, так і на свалявських традиціях. Щоправда, згодом пан Івашкович переїхав працювати у Берегово (сюди ж перебрався з сім‘єю), а його земляк пан Левко так і залишився у Тячеві. 
    За словами 79-річного правознавця, у чиновницькій роботі Ю. Левко згадується вимогливим як до себе, так і до колег і підлеглих. Його інтереси співпадали з інтересами тих, хто дбайливо, вимогливо працював, а не байдикував, хто не відхекувався, не ховався, не відсиджувався. Невсипуще трудився над освіченістю, ерудицією, дбав про гарну, вишукану, красиву та правильну мову, яка була протидією сумбурній думці, неперевіреній інформації, що він дуже не любив. Як і безлад, безпорядок, плутанину у думках і діях. Однак завжди дбав, аби виступ, промова чи будь-який документ, який він візував, відповідали як формі, так і змісту. Наголошував: ставлення до рідної мови – то найвищий критерій моральності, взагалі вартісності людини. Ось такий був наш земляк, який майже півстоліття прожив на Тячівщині, але невидимі нитки поєднували його душу з малою батьківщиною – Свалявщиною та Стройним зокрема.
    Михайло ПАПІШ, журналіст.
    На фото: Ю. В. Левко; він із компартійними колегами Г. Й. Бандровським і С. М. Туряницею; місцевість у с. Стройне, де свого часу народився герой моєї замальовки.
    Знімки з архіву родини екс-тячівського персека та стройненця В. Папіша.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору