ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Юрій Шип та його нова поетична книжка "Пора кривавих сліз"

    17 квітня 2021 субота
    Клич матері у терновому вінку.

    Чому в Донбасі ллється кров? Над цим запально дискутують, до хрипу сперечаються апологети любові та ненависті, патріоти й окупанти, справжні сини України й христопродавці, чесні люди та майстри облуди в той час, коли в окопах віддають життя за Вітчизну справжні відважні герої.

    Чому в Донбасі ллється кров,
    Бідою мощена дорога?..
    Злоба стріляє у любов
    Там, де не слухаються Бога!

    — риторично запитує та дає відповідь письменник Юрій Шип в одному з віршів своєї нової книжки «Пора кривавих сліз» (поезія, сатира, байки), що тільки-но побачила світ в ужгородському видавництві «Патент».
    Над цією трагічною сентенцією замислюється все більше й більше весь миролюбний світ, бо лихо, що спіткало Крим і Донбас, в особі розперезаного червоного сатаніста, лігво котрого в московському кремлі, загрожує не тільки всій Україні з Європою, а й усьому людству.
    Доречно вписується тут латинська приказка «Віцінус малус інгенс малус» (поганий сусід – велике лихо). І це дійсно так. Тому що, висловом Юрія Шипа в поезії «Безумний психопат», цей сусід — слуга лукавого:

    Підступно плодить зло й цинічно,
    Бо в ньому Гітлер, Сталін, Ленін
    Живуть… Він діє демонічно
    Як маніяк і шизофренік.

    Звироднілий деспот і диктатор — нащадок щойно згаданих тиранів — гібридний виплодок фашизму й більшовизму (коричневої чуми й червоної холери) войовничо налаштований проковтнути весь навколишній світ ідеологічними людофобними пащеками Адольфа та Джугашвілі. Проте, на щастя, нині не той світ і не ті вже люди, котрих можливо силою зброї запрягти в ярмо. І дарма необачний Путін дозволив собі зазіхнути на миролюбну незалежну країну — Україну. Зненацький підступний віроломний напад, анексія Криму і бандитське нашестя на Донбас, залитий кров’ю, — це ще не його тріумф, а наша тимчасова поразка є тим, що вчить перемагати, патріотично мобілізуватися в твердій певності перемоги над окупантами. Шевченкові слова «Борітеся! Поборете! Вам Бог помагає» — продекламовані на революційному Майдані Сергієм Нігояном (першим Героєм Небесної Сотні) , без перебільшення, можна вважати цитатним рефреном до вже згаданої книжки Юрія Шипа «Пора кривавих сліз», присвяченої безмежній звитяжності українського народу в боротьбі за свій національний суверенітет, європейський вибір, безстрашній стійкості в поєдинку з російськими, до зубів озброєними, бандитами та їніми песиголовцями і сепаратистами. До повелителя цієї хижацької зграї в мініатюрі «Що ти наробив?» автор книжки недвозначно апелює:

    На кого ти п’яту підняв?
    На свого брата!
    Святу невинну кров пролляв
    Рукою ката!

    Такого штибу осуди — своєрідні рефлексії, думки та судження з пересторогами, близькими до народних прислів’їв, про «жахливе лихоліття двадцять першого століття» — загарбницьке нашестя путінської камарильї вандалів та вампірів у нашу країну — виражають непримиренне авторське ставлення до ворогів свого народу. У багатьох творах він стенографічно занотовує звитяжний патріотизм, духовну вищість та нескореність борців проти бандитської зграї за справедливий мир і незалежність рідної землі. А Путіну щле послання устами жителів Донецька:

    Змушує страждати
    Нас твоя навала.
    Краще б тебе мати,
    Враже, не зазнала.

    Такі сентенції характерні для всіх розділів книжки, пройнятих непохитною вірою в перемогу над окупантами, добра і справедливості — над кривдою та злом.
    00657-.jpg
    У «Фінальних акцентах» видання автор, крім іншого, гнівно радить напаснику з гнівом «зарубати собі на носі», що йому потрібно знати:

    …Ще не вмерла Україна
    І не вмре ніколи,
    Ані пісня солов’їна,
    Ні квітуче поле.
    Вічно суща наша сила.
    Меч наш — правда Божа…
    Україну народила
    Міць непереможна.

    Цій фабулі підпорядковані передусім розділи з поезіями та сатиричними творами з глибокозмістовними розв’язками «Вступний триптих», «Хорти невситного псаря», «Звірі з ведмежої пущі», «У бандита буде верша бита». Згаданій темі підпорядковані й інші різножанрові викривальні та алегоричні оповідки про драматичні й трагічні події, а також причини «гібридної бойні» й «кривавих сліз скорботних матерів і сиріт у терновому вінку», в тому числі й розділ «Шпетні байки — не без лайки».
    Змальовуючи озвірілих українофобів, письменник вміло використовує широкі можливості сатиричної лексики, риторичні вульгаризми, прізвиська, «сердиті» шаржовані заперечення, гіперболи та літоти, художні евентиви, що зводяться до саркастичного прохання:

    Путіне, таким не будь
    Як скотина…
    У собі приборкай лють…
    Ти ж людина!

    Інколи для викриття хижацької поведінки «путлерівців» на тимчасово окупованих територіях, автор змальовує феєричні та химерні картини й образи, монологи, діалоги та комічні сценки на зразок мініатюри «Чорт бойовика питає»:

    З ким у пеклі та в якому
    Хочеш бути казані:
    У великому чи у малому,
    На поверхні чи на дні?

    Або ж така знущально не дуже ввічлива, зате щира й відверта простолюдна інвектива «Російський напутняк»:

    На три букви посилати
    В народі звичай відійшов,
    Усе частіше там чувати:
    «Щоб ти до Путіна пішов!»

    Провідна константа книжки «Пора кривавих сліз» перегукується з найпатріотичнішими рядками Павла Тичини: «Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була…» та крилатим афоризмом Івана Котляревського: «Любов к Отчизні де героїть — вража сила не устоїть, там грудь сильніша од гармат…»
    Аналогічним змістовним пієтетом пройняті розділи та цикли видання: «Земні небожителі» (про витязів Небесної Сотні), «Голос болю з поля бою» (про трагічні події на Сході України, героїзм кіборгів та інших безстрашних захисників рідної землі), «Гнівливий луск із народних вуст» (про всеукраїнське чуття єдиної родини в палкій любові до рідної Вітчизни й полум’яної віри в перемогу над агресорами).
    На сторінках книжки добряче дістається на горіхи й доморощеним негідникам у найвищих привладних кріслах та перевертням і шахраям у генеральських погонах, що паразитично наживаються на пайках та обладунках патріотів, котрі мужньо в очі смерті дивляться з окопів. На таких гидотників чекає Господній вердикт:

    Хто руки гріє на війні —
    Повинен правду знати:
    Що вічно буде у вогні
    Свій гріх покутувати.

    Наш народ вже другий рік поспіль трагічні дні переживає. Сусідній нелюд — ворог у Донбасі кров невинну проливає. Серце поета спільно з матерями, сиротами, вдовами і тими, що житимуть інвалідами, скорботно сумує і слізно кровоточить за тими, що полягли на ратному полі.
    Разом із ними шле прокляття винуватцям кривавої бойні, благає Бога покарати кривдників, щоб настав час миру на землі. Він, пророчо прозираючи в прийдешнє, вірить у свій народ, у Господню поміч, у те, що наша сила — Україна, Правда й Бог:

    Немає сумніву ні в кого,
    Що наш народ — стійкий, хоробрий…
    Війна мине… І буде в нього,
    Дасть Бог, ще день погідно-добрий.

    Мотиви такого оптимізму притаманні багатьом сторінкам книжки. Особливо в розділах «Ще мати усміхнеться» та «Фінальні акценти». Чимало з них пронизані пісенно-баладним змістом («Де волі Дух витає», «Паразитів жде біда», «Там, де твій народ», «Кличе Батьківщина», «У Донецьку на світанку», «Ще мати усміхнеться»).
    На мирних теренах Вітчизни–України всі трепетно і молитовно волають і відважним оборонцям рідної землі бажають:

    Хутко з фронту повертайте,
    Лицарі звитяг,
    У руках живих тримайте
    Перемоги стяг!

    …Книга «Пора кривавих сліз» — патріотична тривога серця, що спонукає до задуми над цінностями людського життя, що дається тільки раз, і вартостями скарбів миру та любові для кожного з нас.
    Тому вона дуже своєчасна й багатьом потрібна.

    Сергій Романенко

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: -1

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору