З паводком не потрібно боротися, його слід скеровувати в потрібне русло

Нещодавно на базі Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса відбулася заключна конференція спільного Українсько-угорського проекту ЄІСП «Подальший розвиток і гармонізація Верхнє-Тисайських і угорських програм розвитку протипаводкового захисту та створення інтегрованої системи прогнозування паводків із застосуванням моделей на основі ГІС».

У її роботі взяли участь фахівці БУВР Тиси, партнери проекту з Закарпатського обласного центру з гідрометеорології та Верхнє-Тисайської дирекції водних справ Угорщини, керівники угорських підрядних організацій – виконавці заходів проекту ТОВ «Viziterv Environ» і ТОВ «Hydroinform», а також представники Закарпатської облдержадміністрації, науковці з УжНУ та інші.

Оскільки на конференції наголошувалося, що основними цілями цього проекту є гармонізація національних програм протипаводкового захисту, розробка спільної українсько-угорської інтегрованої системи прогнозування паводків з використання ГІС-технологій, то «Новини Закарпаття» вирішили звернутися до начальника Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса, керівника цього проекту Володимира Чіпака за більш детальними роз’ясненнями.

Володимире Петровичу, в чому інтерес угорців у спільній співпраці?

— Якщо повернутися в історію, всі ми добре пам’ятаємо катастрофічні повені у 2001 році. Те, що сталося тоді, та паводкові рівні, зафіксовані впродовж останніх 15 років, які в багатьох місцях перевищили історичні максимуми і в сукупності спричинили найбільшу кількість проривів дамб, однозначно підтвердили, що система протипаводкового захисту на ділянці Верхньої Тиси як на українській, так і на угорській територіях потребує термінового вдосконалення. Адже, як кажуть, паводок не знає ані кордонів, ані шенгенських віз.

Басейн Верхньої Тиси характеризується складними гідрологічними та гідрометеорологічними умовами. Останні катастрофічні паводки в регіоні змусили водників двох країн по-новому взятися за вирішення цієї проблеми. Сучасні програми протипаводкового захисту в Україні та й в Угорщині (у нас це — державна «Програма комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиса у Закарпатській області на 2006—2015 роки», а в Угорщині — «План Вашаргелі») передбачають виконання цілого комплексу заходів для зменшення шкоди від паводків для обох країн. Оскільки найбільша частина стоку р. Тиса формується у верхній її течії, то для успішного вирішення питань, пов’язаних зі шкідливою дією паводкових вод, необхідно було об’єднати зусилля, гармонізувати заходи, спрямовані на запобігання та попередження паводків у басейні Верхньої Тиси.

Наша програма включає не тільки нарощування та будівництво нових дамб, а й контроль над самим паводком. Для цього передбачалось побудувати 42 акумулюючі ємності в горах і 22 польдери, які в звичних паводкових ситуаціях є сухими. Польдер — це одамбована територія зі шлюзами, що має на меті збити натиск води під час можливого паводка. Він спрямований проти норовливої Тиси і Боржави. Як тільки річки почнуть виходити за межі допустимого, відкриватимуться шлюзи — і вода заповнюватиме акумулюючу ємність, тобто польдер. Таким чином ми зменшуємо пік паводка. При цьому рівень води у Тисі може знизитися на 30—50 сантиметрів. А це – суттєво. Вже через деякий час, коли річка утихомириться, шлюзи відкриваються знову, і вода повертається у ту ж Тису...

♦ Впускна споруда польдеру Вари—Четфалва.

Звичайно, у той час схема готувалася дуже швидкими темпами, і проводилися виключно математичні та статистичні розрахунки. Крім того, використовувалися ті картографічні дані, котрі були на той час.

Відтоді пройшло 10 років. Угорщина, яка теж потерпіла від паводків, модернізувала свій «План Вашаргелі». Нині він також передбачає будівництво польдерів. Саме на цьому етапі й постало завдання координації спільних дій, аби отримати максимальний ефект від акумулюючих ємностей. Що дуже важливо, на Закарпатті Тиса протікає по спільному кордону з Угорщиною. А це — 18 км від Соловки до Соломонова Ужгородського району плюс стільки ж від Вилока до Бадалова, що у Виноградівському та Берегівському районах. Тобто тут хочеш чи ні, а спільно працювати доводиться.

Тож фахівці двох країн – Угорщини та України взялися проводити численні аналізи й дослідження. Всі вони практично показали, що в майбутньому може зберегтися тенденція до підвищення паводкових рівнів. Ось тому були розроблені та почали впроваджуватися національні програми розвитку в обох державах.

Ще раніше з’ясувалося, що діючі нормативи у нас і в угорців такі, що наші дамби виходили вищими. Піти на поступки і знизити їх — означало не виконати своїх нормативних документів. Підняти угорським колегам — це теж піти всупереч їхнім нормативам. У цій ситуації було вкрай важко. Ми проаналізували її і вирішили подати наш проект «Подальший розвиток і гармонізація Верхнє-Тисайських українських і угорських програм розвитку протипаводкового захисту та створення інтегрованої системи прогнозування паводків із застосуванням моделей на основі ГІС» на конкурс Європейської комісії. Це було ще в 2009 році, а грантову угоду на його реалізацію підписали зі спільним керуючим органом Програми транскордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства і партнерства Угорщина–Словаччина–Румунія–Україна 1 березня 2011 року.

Це надзвичайно складна справа, багато ноу-хау було впроваджено завдяки цій програмі. А пріоритетом є покращення якості вод, земельних та лісових ресурсів, а також зменшення ризиків завдання шкоди навколишньому природному середовищу.

Яка загальна вартість цього проекту?

— Більше мільйона євро. Із них 920 тисяч – грант Європейської комісії, понад 66 тис. – це внесок української сторони та більш ніж 35 тис. євро – частка угорської сторони. За ці кошти були придбані дороговартісні прилади, програмне забезпечення.

На впровадження передбачених проектом робіт було дано 2 роки. Але ми трохи не вклалися. І тільки на днях підбили підсумки роботи. Всі ці кошти були спрямовані на проекти, картографічні, моногеодезичні роботи, моделювання. Дуже багато матеріалів потрібно було зібрати, аби уточнити різні деталі. Залучено профільні проекти організацій, які були авторами своїх національних програм, — як української, так і угорської сторін. Ми намагалися віднайти єдині параметри захисних дамб, аби не було ніяких нарікань з жодного боку. Тут потрібен був рівнозначний захист від повеней лівого та правого берега р. Тиса. Тож ми задіяли фахівців Будапештського університету, які спільно з нашими науковцями застосували сучасну геоінформаційну гідрологічну гібридну модель «DIWA», завдяки якій можна було досліджувати усі можливі ситуації, які трапляються у разі повеней як в горах, так і на низинних територіях.

Науковці й проектанти Угорщини після детальних аналізів, досліджень і моделювання ситуацій дійшли висновків, що з 42 протипаводкових гірських ємностей, які були передбачені схемою 2001 року, ефективні тільки 39. Тобто 3 не принесуть користі, а тому і не варто їх будувати. Що ж до протипаводкових польдерів у рівнинній місцевості, то тут із 22 запроектованих ефективними будуть лише 6.

А що було б, якби не висновки науковців?

— У цьому і є цінність спільної роботи. Все ж таки наука за 10 років пішла набагато вперед, тож і потрібно використовувати набуті знання. Модель «DIWA» у цьому випадку виявилася найбільш оптимальною, і з нею нам уже потрібно буде працювати. Наразі у нас є критерії, якими узгоджено проводимо проектування. Дуже важливо, що ми не викинули на вітер зайвих грошей. Адже й так в останні роки фінансування здійснюється досить повільними темпами. А базуючись на проекті, ми спільно з угорцями підготували перелік першочергових об’єктів будівництва польдерних систем, які підтримали уряди двох країн. А в майбутньому розраховуємо і на пріоритетні фінансування з боку Євросоюзу і нашої держави.

Вже відомо, що на реалізацію спільної українсько-угорської програми розвитку системи протипаводкового захисту на Верхній Тисі передбачено виділити 1,6 млрд. гривень. Разом з тим, проект дав старт іншим проектам, які, в принципі, дозволять у подальшому не тільки досліджувати, а й проектувати і реально будувати ці об’єкти.

За попередніми підрахунками вже можна сказати, у скільки обійдеться будівництво одного польдеру?

— По-перше, вони різні за об’ємом акумуляції. Є на 7 млн. куб., а є й на 30. Мова йде про сотні мільйонів за кожен. Ну, до прикладу, польдер, який буквально кілька місяців тому урочисто відкрили на угорській стороні, проектували майже 10 років. За цей час розроб­лялися проекти, відводилася земля, здійснювалися юридичні процедури. Зараз наші сусіди планують за 1,5 року його побудувати. А ось вартість обчислюється у понад 20 млн. євро. Це дуже дороге будівництво, і будь-яка помилка може обійтися ще дорожче. Тому поспішати не варто. Прислів’я «Сім раз відміряй, а раз відріж» якраз підходить до цієї справи.

Власне, штучний польдер біля сіл Вари і Четфалва Берегівського району та в районі селища Вилок, що на Виноградівщині, вже захищає від можливих паводків ці населені пункти. Все інше, що пропонується побудувати, має економічні та технічні обгрунтування. Наступний крок — обговорення з громадою. Ми будемо проводити громадські слухання, аби врахувати думку людей. Знаю, що з першого разу не все пройде гладко. Ну що ж, будемо роз’яснювати…

А якщо не буде згоди, що тоді?

— Тоді все залишиться так, як є. Я категорично проти, аби йти всупереч громаді. Але ми — цивілізовані люди, тому, думаю, знайдемо спільну мову.

Скажу ще таке: всі ми вже відчули зміну клімату на собі. А Закарпаття ще й належить до паводко-, лавино-, сейсмонебезпечних регіонів, де можливі часті паводки, засухи, землетруси. Тому зволікати не слід. Оскільки польдери проектуємо не тільки для захисту від повеней, а й задля обводнення території в засушливі періоди. Тобто якщо раніше задумувалися тільки про те, як уберегтися від паводків, то тепер йде мова й про захист від посухи.

А ще, до прикладу, на Іршавщині біля с.Загаття, де також заплановано будівництво польдеру, сама громада вирішила, що воду із нього можна було б використовувати для водопостачання населеного пункту. Що ще дуже важливо — такі акумулюючі ємності є придатними і для міні-ГЕС. У цьому випадку ніякої шкоди ані флорі, ні фауні ми не завдамо.

На все потрібні гроші. Причому дуже великі. Якою, до речі, є ситуація із фінансуванням Програми комплексного протипаводкового захисту в басейні р. Тиса?

— Надзвичайно складною. У 2013 році на реалізацію програми передбачалося виділити 98,8 млн. гривень, а фактично надійшло 31 млн. гривень, з яких 27,5 млн. було направлено на погашення заборгованості за роботи, виконані у 2012 році. Тобто ми навіть своїх боргів не покрили. На сьогодні практично усі роботи заморожені через відсутність коштів. Та й минулого року, можна сказати, нічого не будували.

Але це не значить, що область не захищена від можливих паводків. Бо за ті 10 років, про які я згадував, ми встигли зробити багато чого. Зокрема, за рахунок державних коштів було побудовано і введено в експлуатацію 128,5 кілометра захисних дамб та 52 кілометри берегоукріплень, що дало змогу захистити близько 100 населених пунктів та понад 70 тис. га сільськогосподарських угідь.

Між іншим, зверніть увагу, що такі заможні країни, як Німеччина, Англія, Франція, по декілька разів на рік потерпають від водної стихії. Думаєте, чому? Ні, не тому, що вони слабо захищені. А тому, що нікому не під силу побороти природні явища. Та й не потрібно воювати з ними. Це — марна трата часу, коштів. Натомість ми маємо правильно розрахувати та скерувати повеневі води туди, де вони не завдадуть шкоди, відтак ще й використати їх.

Зазвичай катастрофічні паводки трапляються раз на 10 років і тривають всього 5—6 днів. Тож самим людям уже слід подумати над тим, як можуть уберегтись від лиха. Зокрема, коли берешся за будівництво житла, порадься з фахівцями: який і де поставити фундамент, з чого витягнути стіни тощо.

А щодо нашого управління, то ми завжди готові до несподіванок погоди. У нас є 33 насосні станції, ведемо постійний моніторинг, спостереження. Маємо й підрозділ, котрий цілодобово чергує.


Розмовляла
Надія САРАНА.