ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

За участь у війні - медаль (ФОТО)

    27 січня 2020 понеділок
    Картинка користувача uaengeditor.
    Берегівському воїну-патріоту Євгену Келемену — ветеранська відзнака.

    Ветеранська відзнака – молодому берегівчанину.

    Так усе починалося...

    Перший робочий день новотижня для берегівського воїна-патріота Євгена Келемена виявився піднесеним, радісним і втішним: у актовій залі об‘єднаного міського військкомату йому урочисто вручили медаль «Ветеран війни» та посвідчення учасника АТО. Виконуючи цю почесну місію, т. в. о. військового комісара майор Ігор Наумов (на фото) коротенько розказав про молодого і безстрашного захисника Вітчизни, якого було мобілізовано ще під час першої хвилі, тобто 3 березня 2014 року. Спочатку була служба у військкоматі, далі цей моторний, швидкий, життєрадісний та із гострим і шпилястим поглядом хлопець проходив чотиримісячний вишкіл у складі батальйону територіальної оборони. Навчання, як відомо, відбувалися на полігоні у с. Оріховиця (Ужгородщина). Саме тут він познайомився з такими командирами, як Ігор Кисилейчук, Олександр Зима та інші. Каже, що вони повсякчас переймалися, аби мобілізовані та добровольці цього підрозділу якнайшвидше оволоділи навиками військової справи. Бо не всі мали діло з "оружжям", технікою збройних сил, а дехто за віком уже навіть призабув польові умови служби. А попереду була війна – схід нашої незалежної країни топтав чобіт російського окупанта. До речі, Євген уже проходив дійсну військову службу в одній із частин на Дніпропетровщині – у місті Павлоград. Тут протягом року освоював ази нелегкої воєнної праці, яка невдовзі стала йому у набиякій пригоді на Донбасі.

    На війну – аж під Росією

    Відтак берегівчанин разом із іншими земляками-краянами у складі 128-ї Мукачівської гірсько-піхотної бригади відправився у зону антитерористичної операції, де вельми сумлінно, добросовісно, старанно виконував бойові завдання. А вони на війні украй складні, трудні й іноді навіть неочікувані. Спершу герой служив у місті Красноармійськ – одному з найзахідніших на Донбасі. А східні на той час були відчинені навстіж – їдь, вези, воюй, грабуй, знищуй! Від них до Росії – рукою подати. На той час на донецькій землі тривали кровопролитні бої – тутешня земля палала у вогні, який розпалили місцеві бойовики-терористи з російськими військами проти нашого народу. А потім підрозділ, в якому сміливець Євген Келемен був старшим стрілком-командиром БМП (бойової машини піхоти) – своєрідного гусеничного броньовика, який призначений для транспортування піхотинців на передній край поля бою або назад до своїх. Бувало, що замикали похід, поспішали на допомогу танкістам чи артилеристам. Виконували інші специфічні завдання, стояли на блокпостах тощо. А проходили фронтові рубежі у таких населених пунктах, як Курахіне, Мар‘їнка, які вважалися найактивнішими районами воєнних дій і найгарячішими точками на бойовій карті Донеччини. До речі, пострілюють у цих місцевостях і зараз, не даючи людям спокійно жити й працювати…

    Столиця Донеччини – Краматорськ

    Не забувається також місто важкого машинобудування – Краматорськ, одне з найбільших у регіоні. Мешкало в ньому майже 215 тисяч людей (70 процентів з-серед яких українці). А це безмаль три Мукачева (у цьому місті в один період Євген жив і вчився). Земляка тут залишили після відпустки, що припала на минулорічний листопад і яку він провів удома. Звідси також чимало військових спогадів, адже Краматорськ, що нині є адміністративним центром (столицею) Донецької області, також кілька місяців побував під владою бойовиків самопроголошеної «ДНР». Місцеве населення, з яким у бійців подеколи навіть часу не було спілкуватися, сповна відчуло на собі гарматні обстріли та вибухи, тож нині, як ворога торік відтіснили, тут синьо-жовтих кольорів більше, аніж у Києві. Зринають події на горі Карачун (між Слов‘янськом і Краматорськом), що переходила із рук у руки, де бойовики геть розтрощили телерадіопередавальний центр з щоглою висотою 222 м. Герой війни не розповідав, хоча міг багато згадати інших епізодів, зокрема, про обстріли з боку бойовиків і загибель мирних людей у лютому, приїзд у місто Президента Петра Порошенка тощо.

    І сниться герою війна...

    Звісно, найстрашніше для нього, як і для завзятих і мужніх побратимів Ігоря Чаєвського з Ужгорода, свалявців Юрка Лянга, Владислава Нібака вже позаду – сім місяців під ворожим прицілом на далекій донецькій землі нині приходять-являються хіба-що увісні. Звісно, є що споминати, але окремі епізоди не хочеться згадувати. Зокрема, із «беемпешкою» не раз рятували побратимів від ворожих снарядів і мінометних черг, вибухів гранат тощо. Мабуть, не можна було не закохатися у цю грізну «броню», яка не тільки «била» ворога-москаля, але й ставала прихистком під час «градопаду». Незграбні з виду й рипучі багатотонні машини інколи для силовиків ставали братньою могилою, а траплялося, що саме завдяки їм солдати чи офіцери рятували свої (і чужі!) життя.

    До Москви дійти – це не мрія...

    Із свалявчанами так зріднився, що й дня не минає, аби не спілкувалися телефоном і не давали волю-роздолля спогадам, – розказує про своїх братів по зброї Є. Келемен. – На війні одні для одних ми стали найближчими друзями, сподвижниками, однодумцями. Як горе, так і радість завше ділили навпіл. Незважаючи на те, що ми із різних міст, шанувалися. Твердо вірю, що наша дружба скріплена на віки. Приязнь, повагу, шанобу подвоювало те, що в моїх жилах теж «біжить» свалявсько-плосківська кров – із сіл цього куща мої та предки дівчини, яку кохаю понад усе, – Поповичі, Лизанці тощо. Отже, в одній бойовій машині нас, закарпатців, було четверо – це як у тому відомому польському ще чорно-білому пригодницькому фільмі «Чотири танкісти і собака». Між іншим, екіпаж машини бойової (танк Т-34) пройшов усю війну й завершив її аж у Берліні. Ми знайшли цю стрічку, про яку розповідали батьки, у Інтернеті, і часто переглядали поокремі епізоди. Як і вояки-поляки, ми 0_k__42257667-1.jpgтакож із гідністю виходили з будь-якої ситуації. А потім так настирливо й невтомно лупили всю тоту гидотну шваль, що свій похід мріяли завершити у Москві, на Красній площі. Хоча воювали не за медалі, а за незалежність і волю, свободу та європейський вибір нашої країни.

    З комроти – у вогонь і воду...

    За словами молодика, який на цю мирну та знакову «понеділкову» подію запросив свою кохану дівчину Кристину (друга світлина), дядька Анатолія Гашпара, – на війні як на війні. Кожна мить могла стати останньою у житті, але доля, на щастя, вборонила від різного роду клопотів, халеп, пригод. Розповідав про військові будні своєму дідусеві з бабусею Андрію та Ганні Матеям, які з помітним нетерпінням, хвилюванням, неспокоєм чекали вісточки від свого онука увесь рік. Щоправда, у військкоматі сяяли від щастя (див. третій знімок): Женя з АТО прийшов живий і цілий, та ще й медаль заслужив. Автору цих рядків, як добре знайомому, подружжя повідало, що батьки працюють за кордоном, тож не змогли розділити радість із сином. Зате поруч, крім рідних, були друзі, бойові побратими, в тому числі й ротний Володимир Кононенко, якого чимало берегівчан не тільки добре знають, але й обожнюють – за товариську вдачу, чуйність, сміливість.

    0_k__42257667-2.JPG– Із ним хоч зараз ладен піти у вогонь і воду, – зізнається співбесідник. – А ще хотілося б, зокрема, тут увидіти колишнього комбата Ігоря Кисилейчука, поділитися з ним сьогоднішньою гарною новиною, але в нього, очевидно, серйозніші завдання, – мовив «ветеран» війни на Донбасі про командира-полковника. – Війні, на жаль, ще не кінець й ворог не дрімає…

    Військком дякує за сина...

    – Ти, Євгене, готовий у разі необхідності знову стати у бойовий стрій? – запитую.

    – Аякже, – мовить хлопчина і голосно виказує: «Слава Україні!»

    Не будемо зараз переповідати, які пільги мають учасники бойових дій на Сході, але вони того заслужили, бо не просто воювали, а виявилися готовими віддати своє життя за рідну землю, за батьків і дітей, сестер, коханих і мир на нашій згорьованій Україні. Приміром, берегівчанину, крім ветеранської медалі та посвідчення учасника АТО, вручено також талон на одноразову безкоштовну поїздку на території України. Пропонують підлікуватися в одному із закарпатських санаторіїв – здоров‘я, нерви в людини не залізні. А ще військовий комісар І. Наумов принагідно щиро подякував близьким і родичам, які прийшли підтримати звитяжця, за виховання справжнього чоловіка та патріота. І обняв його тепло-тепло, від щирого серця поплескавши по плечу! Ми всі гордимося таким земляком, що в двадцятирічному віці має статус ветерана війни, пройшовши шляхи-дороги зони АТО. Сподіваємося, пишатимуться ним також у Берегівському ліцеї сфери послуг, де не так давно здобув професію монтажника-сантехніка. Словом, цей дотепний і говіркий молодий чоловік у житті не пропаде, тим паче, що за плечима у нього – кровопролитна війна і перемоги у боях із російським напасником.

    – З честю вистояв там, витримає і житейські удари, – мовили присутні про берегівчанина.

    Поспілкувавшись 15-20 хв. із цим істинним українським патріотом, у мене в цьому плані не виникло жодних сумнівів, і ветеран східної війни зуміє подолати будь-які перепони.

    МИХАЙЛО ПАПІШ, журналіст

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Письмо редактору

    Похожие новости