Закарпатці по праву гордяться тим, що живуть у центрі Європи

Закарпатці по праву гордяться тим, що живуть у центрі Європи. Для Іршавчан ця гордість особлива - район розташований в серцевині Закарпатської області на межі низинної та гірської зон. Територіально Іршавщина є мікро-відзеркаленням всього нашого мальовничого краю.

Туристів безперечно зацікавить Національний природний парк "Зачарований край", в якому знаходяться два неповторні природні об’єкти загальнодержавного значення. Це урочище "Смерековий камінь (с. Ільниця), визнаний в Україні, як найоригінальніший скельний масив та унікальне для Європи рідкісне верхове сфагнове болото "Чорне багно". Природними візитними картками району ще є річки Боржава та Іршавка, що входять до басейну р. Тиси. Зачарують мандрівника гора-полонина "Кук", г. Бужора, з яких відкривається панорама відомих "Боржавських полонин". А ще численні дзвінкі струмені гірських річок і потічків, цілющі джерела з мінеральною, термальною і прісною водою, стрункі смереки і могутні буки у пралісах створять для подорожуючого надзвичайну природну благодать. В межиріччі річок Боржави й Іршавки розкинулися сади і виноградники, плантації, засаджені овочами, які милують око з ранньої весни до пізньої осені. Сліди цивілізацій багатьох народів в різні епохи можна відслідкувати на нашій території. Найбільш вагомими слідами є слов'янський, часів Австро-Угорської імперії, Чехословацької республіки радянського періоду, і звичайно архіологічні пам'ятки періоду кам'яного віку. Іршавщина відома в Закарпатті і за його межами як район з великими за територією і по кількості жителів сіл, таких як Ільниця, Білки, Довге, жителі яких бережуть і примножують споконвічні традиційні народні ремесла - гончарство, ковальство, ткацтво, обробка дерева й лози. Перевага центрального розміщення району на території Закарпаття полягає в тому, що в радіусі до 50 км. знаходяться державні кордони з Угорщиною та Румунією, а значить з країнами ЄС. Така ж відстань віддаляє нас від відомих курортів Сваляви, Хуста, Мукачева і Берегова. До кордону із Словакією - 90 км. Через район проходять важливі автодороги: Ужгород-Сільце-Рахів; Виноградово-Іршава-Свалява; Берегово- Іршава. Історичне значення має вузькоколійна залізниця Берегово-Кушниця з діючою віткою до Виноградова. На Іршавщині є умови, широкі можливості для розвитку й створення сучасної інфраструктури туризму і рекреації. Запрошуємо відвідати наш "Зачарований край" - Іршавщину, а з діловими людьми та туристичними фірмами готові до співпраці.
Відпочинок в Іршаві - це так само можливість познайомитися з привітними місцевими жителями, які бережуть і примножують відвічні традиційні народні ремесла, - гончарство, ковальське і ткацьке ремесло, обробка дерева і лози.
Іршава – селище міського типу, центр району (з 1947 року), розташоване в передгір’ях Карпат, обабіч річки Іршавки – правої притоки Боржави, за 83 км. від м. Ужгорода.
Перша письмова згадка про Іржаву датується 1341 роком. Іржавою та її околицею володіли феодали Ілошваї; в 1460 році вони одержали на ці землі грамоту від угорського короля. Характерно що угорська енциклопедія пов’язує родовід сім’ї Ілошваї з київськими князями, зокрема зазначає, що Ілошваї ще в ХІХ столітті називали себе „руськими князями”.
Навколо Іршави були споруджені оборонні фортеці; з півночі – на горбу Стремтура, з півдня – в урочищі Бадалів. Залишки земляних валів збереглися і по нині.
Іршава та її околиці часто переходили від одного феодала до іншого. Особливо страждали жителі Іршави від феодальних міжусобиць. Так, зокрема, Іршава була пограбована й спалена у 1458 році.
У період визвольної війни 1703-1711 рр. Іршавщина була одним із основних районів воєнних дій; багато жителів Іршави влилось до визвольної армії Ференца ІІ Ракоці. Близько 100 селян Іршавщини взяло участь у повстанні під керівництвом Томаша Есе, одного з сподвижників Ференца ІІ Ракоці.
За переписом 1816 року в Іршаві було 106 будинків, де проживало 650 чоловік населення, у тому числі 36 поміщицьких слуг, 72 залежних селян, 22 желяри тощо.
Багато жителів Іршави взяли активну участь у революції в Угорщині в 1848-1849 роках.
Після 1848 року переважна більшість орних земель і надалі залишалася власністю поміщика Ілошваї, який володів 210 кадастральними гольдами землі. Іршава, як адміністративний центр одного із районів Березької жупи, дещо зростає. В 1881 році тут налічувалось 972 жителі.
Населення, як і раніше, займалося сільським господарством; на 1900 рік із 1315 жителів ним було зайнято 970 чол., ремеслом – 90 чоловік. Земельні наділи були мізерними. Голод та нестатки гнали селян на заробітки – щорічно на сезонні роботи в різні райони Угорщини виїжджало близько 600 жителів Берзької жупи. Чимало бідноти емігрувало в пошуках кращої долі за кордон, переважно в США.
Розвиток капіталістичних відносин на Закарпатті майже не зачепив Іршави. Тільки в 1886 році розпочинається будівництво млина, лісопилки, лише з кінця ХІХ століття Іршава одержала право на ринкову торгівлю. У 1911 році була прокладена залізнична лінія Іршава-Кам’янка протяжністю 12 кілометрів. Низьким був культурно-освітній рівень населення. У селі діяла тільки початкова школа з одним учителем, переважна більшість дітей не навчалась.
У 1905 році була відкрита бібліотека, яка налічувала лише 100 книг.
Наприкінці 1918 року в Іршаві був створений загін Національної гвардії в складі 40 чол., основним ядром якого стали колишні військовополонені, які поверталися з Росії після закінчення Першої світової війни.
На початку січня 1919 року в Іршаві виникла Народна Рада у складі 2 чоловік, головою якої було обрано Вовканича І.
На Все закарпатському з’їзді в Хусті 21 січня 1919 року І. Вовканич разом з іншими делегатами голосував за возз’єднання Закарпаття з Україною.
27 квітня 1919 року в Іршаву вступили війська боярської Румунії. Запанував терор тa грабунки. У серпні 1919 року на зміну румунським окупантам прийшли війська Чехословаччини.
15 березня 1939 року Іршава була окупована військами хортистської Угорщини.
У листопаді 1944 року жителі Іршави висловились за возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною.