ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Закарпатці їздять за кордон не тількі заробляти, але й відпочивати

    21 вересня 2020 понеділок
    За кордоном закарпатці відпочивають на термальних басейнах

    Разом із дозволом на місцевий прикордонний рух українці отримують додаткові можливості для заробітку, часто нелегального...


    Автобус Львів — Люблін вирушає зі львівського автовокзалу о восьмій ранку, проте точний час прибуття до місця призначення на квитку не вказаний. Усе через кордон, який лежить на шляху цього старенького “Ікаруса”, — його перетин може затягтися на кілька годин. Майже одразу після відправлення одна пасажирка дістає із сумки невеликі чорні пакунки в целофанових пакетах. Два з них вона ховає у складену парасолю, яку кладе на поличку для багажу, решту — під сидіння. Основний контингент автобуса заходить до салону в Жовкві — це зо два десятки жінок і кілька чоловіків.

    Більшість пасажирів мають дозволи на перетин кордону в межах режиму місцевого прикордонного руху. Цей спеціальний режим перетину кордону діє на прикордонних територіях між Україною, Польщею, Словаччиною та Угорщиною і дає мешканцям цих територій право на безвізові багаторазові відвідини прикордонної зони сусідньої країни (це 30 км від кордону з Польщею, 30—50 км — зі Словаччиною, 50—65 км — з Угорщиною). За рік дії угоди про місцевий прикордонний рух між Польщею й Україною такі дозволи отримали близько 34 тис. українців. Вони заплатили за дозвіл менше, ніж власники віз (€20, у той час як вартість візи становить €35), й отримали його на довший термін (від одного до п’яти років).

    Механізм місцевого прикордонного руху створений у першу чергу для того, щоб кордони не перешкоджали спілкуванню родичів. Однак родинні зв’язки між мешканцями прикордонних територій Польщі та України зруйнували післявоєнні депортації. Тому на практиці місцевий прикордонний рух рятує мешканців депресивних містечок Львівщини, даючи їм додаткові можливості для виживання.

    Сигаретні прочани

    Переполох зчиняється в салоні вже після Жовкви, і скрипучий звук скотчу не припиняється впродовж усієї подорожі. Місця швидко займаються, подекуди зчиняються сварки. Одна з пасажирок, яку звати пані Леся, кидає пакети на місця біля мене й усміхнено каже: “Доведеться мені вас помучити”. Вона не жартує.

    Звичайні подорожуючі й туристи у цьому понеділковому автобусі в абсолютній меншості. Поодинокими вигнанцями вони сидять попереду, боязко озираючись на галасливий хаос, що відбувається за їхніми спинами. Мене теж пересаджують — не зовсім із моєї волі. Зараз на моєму сидінні босими ногами стоїть пані Леся, голова й руки якої зникли в тулубі автобуса, у який вона намагається якнайдалі заштовхати сигаретні блоки. Щоб контрабандні цигарки у нутрощах автобуса не помітив прикордонник, їх склеюють пласкими прямокутниками й обтягують чорною тканиною або просто одягають на них чорні шкарпетки. Для того, щоб потім дістати захований товар, перекупки беруть із собою гачки.

    Розговоритися з жінкою-“човником” неважко — вона сама познайомиться з вами, довідуючись, чи не візьмете ви в неї сигарет. А за довгі години подорожі розмова сама збивається на відвертості. “Я перетинаю кордон двічі на тиждень, і це дуже змучує. Купую пачку тут за 5 грн, а за 4 злотих продаю в Польщі, тобто приблизно на 4 грн дорожче. Заробіток не такий і великий, просто вже звикла їздити. Погляньте, у мене всі руки в синцях”, — скаржиться пані Леся, задираючи кофту. Руки справді вкриті синцями, а з-під бюстгальтера стирчать дві пачки дамських цигарок.

    Якби польські курці знали, куди ховаються нелегальні українські сигарети на час митного контролю! Переважно їх перевозять на тілі. Поряд зі мною сидить жінка — зовні типова українська пенсіонерка, насправді ж контрабандистка. Склеївши пачки із сигаретами у продовгуваті “стрічки”, вона обклеює їх навколо ноги, потім надягає лосини, на них — штанину свого шовкового костюма. Далі дістає із сумочки порожню коробку з-під ліків і пакує в неї сигарети. Так само сигаретний вміст мають дві упаковки вологих серветок — вони якраз пасують до тоненьких “слімс”. “Ми ховаємо так, — продовжує Леся, — одну пачушку під одну цицю, ще одну під другу, третю посередині. В штани кладемо три пачки, у шкарпетки”. Зачувши відвертості пані Лесі, колежанки роблять їй зауваження, мовляв, уголос такі речі промовляти соромно. Але “пакуватися” на очах усього автобуса вони не соромляться. Це мистецтво (чи радше спорт) має свої рекорди — 40 блоків на тіло. “40 блоків — то, певно, здорова жінка”, — відгукуються пасажирки, почувши від водія історію про рекордсменку цього автобуса. “Вона не здорова, а мудра”, — заперечує водій.

    Перетин українсько-польського кордону на пункті Рава-Руська (Україна) — Гребенне (Польща) триває близько чотирьох годин. У довгих паузах між просуванням у черзі водій періодично звертається до пасажирів, наче вчитель до пастви. Мовляв, поганою справою займаєтеся. Краще б пиріжки возили, а не горілку із сигаретами. Він до цієї справи не з власної волі причетний, без вини винуватий. Деякі водії оголошують бойкот перекупкам, але надовго їх не вистачає. Більшість отримує свій відсоток. Перед самим кордоном пані Леся збирає з перекупок по 20 злотих для польського митника і водія. Після митного огляду частину захованого в автобусі товару знаходять і вилучають, виписуючи штраф водієві. Оплачують його пасажирки-“човники”. Товар намагаються максимально розосередити по різних схованках, щоб перевезти хоча б що-небудь. Навіть під час найлютішого обшуку з білизни сигарети ніхто не витягатиме.

    Перекупки дещо брутальні — присмачують мову лайкою, часто сваряться, а інколи й б’ються, не поділивши крам. Уже знають усіх польських прикордонників, які працюють на цьому пункті, тому намагаються передбачити їхню поведінку. В окулярах, Косичка, Жирне Волосся — це їхні прізвиська. Жирне Волосся тут ніхто не любить, Косичку — красиву молоду дівчину — бояться, вона з “чорної бригади” митників, які можуть перевіряти вже після основного контролю. Наближаючись до митниці, перекупки визирають у вікна. Поява жінок-прикордонниць викликає в автобусі тривогу, адже вони, на відміну від прикордонників-чоловіків, можуть оглядати жінок. З автобуса попереду вже повідомляють: “Жирне Волосся мацає за плечі та пояс”. Після кожної такої фрази в салоні миттєво відбувається переформатування контрабандного начиння і знову тривожно скрипить скотч.

    Кордон годує

    Окрім контрабанди є й цілком законні прикордонні способи заробітку. “Ще в тяжкі 1990-ті возили з чоловіком яблука із Сандомира (Польща) до Львова, — пригадує пані Леся. — Мій син часом їздить до Польщі вночі. Недавно цілу ніч перевозив із центральної частини Польщі до Рави-Руської брезент. Заробив 200 грн за ніч, причому йому заправили бак”. Мешканці навколишніх містечок і сіл їздять машинами до Гребенного у пункт прийому вживаної техніки, звідки везуть дешеві пральки, швейні машини, холодильники, газові котли. А в Раві-Руській є пункти, які цю техніку приймають. Якщо річ важить до 50 кг, її можна перевезти через митницю, заробивши на цьому 50—70 грн. Також із Польщі в Україну везуть продукти харчування, зокрема м’ясо. “Кілограм м’яса в Польщі коштує 15 злотих. Помножте 15 на 2,20 (курс гривні до злотого) — 33 грн. Чи можу я за такі гроші купити м’ясо в Україні?”, — запитує пані Леся. М’ясо, до речі, доволі легко переправляють приміськими електричками аж до Києва. 20 перевезених через кордон шматків копченого сала — це 70 грн прибутку.

    У Польщі кращі дороги, яскравіші будинки й дешевші продукти. Тут гамір в автобусі набуває небачених масштабів: треба встигнути дістати зі схованок увесь товар і простежити, щоб його в метушні не привласнили конкуренти. Ще на шляху від Гребенного до Томашева-Люблінського прямо в автобусі “човники” здають перевезений товар пані Лесі. А в Замості вона понесе повні картаті торби контрабанди своїм польським бізнес-партнерам. Ще сьогодні треба повернутися на батьківщину.

    “Який може бути бізнес, якщо в черзі на кордоні треба чекати по 14 годин? — перепитує мешканець прикордонного Томашева Мар’ян, проте згодом додає: — Кордон годує і багатьох поляків. А якщо хтось їде до України просто так, то на зворотному шляху обов’язково купить трохи шоколаду і заправить бак бензином”.

    Пізніше зустрічаю багатьох пасажирів люблінського автобуса в “Бедронці” (найдешевшій мережі польських супермаркетів). Тут часто чути українську, а на автостоянці легко знайти попутників в Україну.

    Тільки для українців

    Окрім Польщі угоди про місцевий прикордонний рух з Україною мають Угорщина й Словаччина. Мешканці Закарпаття, на яких поширюється дія цих угод, на відміну від мешканців Львівщини, мають численні родинні стосунки із сусідами. Лише той фактор, що на Закарпатті проживає понад 12% етнічних угорців, змусив Угорщину лобіювати підписання цієї угоди. Угорщина підписала її першою і стала абсолютним рекордсменом у видачі дозволів у межах місцевого прикордонного руху. Зона місцевого прикордонного руху з Угорщиною охоплює не 30 км, як у Польщі, а 50 км і більше. Включення до неї угорського міста Ніредьгаза, що розташоване за 65 км від кордону і має найближчі до українського кордону супермаркети великих мереж і рекреаційні атракції, мало абсолютно прагматичні причини — тепер закарпатці витрачають тут свої гроші.

    “Для отримання дозволу на місцевий прикордонний рух з Угорщиною потрібне лише підтвердження того, що останні три роки ти проживаєш на прикордонній території, і €20, — пояснює заступник директора ужгородського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Крижевський. — А зі Словаччиною угоду підписано таким чином, що громадяни мають пояснити причину, з якої вони потребують дозволу. Якщо потрібне запрошення чи підтвердження родинних зв’язків, то виникає питання: навіщо оформлювати дозвіл на малий прикордонний рух, якщо можна практично з тими самими документами отримати візу, яка дасть змогу подорожувати всією Європою?”

    За час перебування в Ужгороді я не зустріла жодного власника дозволу на прикордонний рух зі Словаччиною, у той час як кожен другий мав такий дозвіл для Угорщини. В 2008—2009 роках ужгородське та берегівське консульства Угорщини видали українцям майже 54 тис. дозволів на місцевий прикордонний рух, тоді як консульство Словаччини — лише 796. “Думаю, люди, які проживають у прикордонній зоні, очікували від цього механізму більшого”, — вважає консул Генерального консульства Словацької Республіки в Ужгороді Їтка Фішерова. Фактично умови угод про місцевий прикордонний рух поширюються лише на українців. Полякам, угорцям чи словакам немає сенсу користуватися ним, тому що вони не потребують візи для відвідин України.

    Ціни-магніти

    На Закарпатті можна натрапити на недобудовані котеджі, які в народі називають цигарковими будинками. Їх споруджували на прибутки від контрабанди сигарет, і не довели до ладу тому, що можливості такого заробітку обмежилися. “Раніше возилося дуже багато сигарет до Словаччини, — пригадує Крижевський. — Було таке місце, де всі збиралися і продавали сигарети, — це була дуже вигідна контрабанда. Але словаки почали з цим боротися, й обсяги торгівлі суттєво зменшилися, хоча цілковито явище не зникло”.

    Мешканка Ужгорода Марія, котра організовує тури вихідного дня до Ніредьгази, скаржиться на “човників”, які створюють черги на кордоні. Окрім великих супермаркетів у місті є кілька термальних комплексів, зоопарк та океанаріум (тоді як в Ужгороді жодного публічного басейну немає) — закарпатці охоче їздять туди на вихідні. “Наші поїздки відбуваються на мікроавтобусах переважно малими групами, — каже Марія. — Коштує така поїздка близько 100 грн плюс вхідний квиток”.

    “Я повністю одягаю дітей в Угорщині, — зізнається Наталка Петерварі. — Речі, які я там купую, набагато дешевші та якісніші. Ті ж таки “бодіки” там по 15 грн за штуку, а в нас — не менш ніж 45 грн. Речі у фірмових магазинах дешевші на 20—30%. Дуже вигідно їздити на акції, їхні знижки справді суттєві. Також ми купуємо в Угорщині мийні засоби. Продукція “Теско” (європейська мережа магазинів) смішно дешева: трилітрова банка гелевого прального порошку коштує 20 грн, п’ятилітрова банка ополіскувача — 15 грн. Коли була криза з цукром, возили і його. Борошно для хлібопічок дешевше, є різні сорти, не те що в нас тут — один сорт. М’ясо дешевше, свинина — 35 грн за кіло. Дешевші ковбаси, сосиски, сири. Окрім того, більше довіри до європейської якості”.

    Ціни по обидва боки кордону змінюються, а прикордонне населення на них чутливо реагує і відповідно мігрує. Зі зниженням цін на алкоголь у Польщі зменшився потік спирту з України, натомість мешканці Львівщини почали їздити по продукти до сусідів. Угорці та словаки, які любили закуповуватися на продуктових та речових ринках Закарпаття, з вирівнюванням цін уже не їздять так масово. Тепер деякі продукти дешевші в ЄС, і закарпатці їдуть за ними туди.

    Гіпотетичне скасування візового режиму та утворення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС принесе великі зміни в життя мешканців прикордонних територій — до кордонів потягнеться більше людей, тож збільшаться черги. Дешеві європейські товари прийдуть на український ринок, тому хтось утратить заробіток. Але поки що нинішній кордон і дозвіл на місцевий прикордонний рух годують багатьох українців.

    Прецедент

    Відстояли право на Європу

    У лютому 2010 року в Угорщині набрала чинності нова система підрахунку днів перебування іноземців на території країни, після чого власників дозволів на місцевий прикордонний рух почали масово повертати з-за кордону тому, що вони перебували в країні більше дозволених 90 днів. “Це викликало обурення громадян, — каже консул України в Ніредьгазі Ален Панов. — По-перше, через неочікуваність, по-друге, протягом двох років цей принцип не застосовувався. Люди вважали, що його застосування з певного моменту, коли законодавство абсолютно не змінилося, є незаконним”. Протестувальники перекривали дорогу в пунктах перетину кордону у Вилоку, Лужанці та Чопі, а до українського консульства надходило по 100 скарг на день.

    Скориставшись правом консула від імені громадянина звертатися до компетентних органів захисту його прав, Ален Панов подав 28 позовів до угорського суду. Той задовольнив їх, скасувавши незаконні постанови щодо повернення громадян України. Таким чином було доведено, що дозвіл на місцевий прикордонний рух з Угорщиною дає право перебувати на території країни скільки завгодно за умови, що безперервне перебування не перевищує 90 днів протягом півроку.

    Інна ЗАВГОРОДНЯ

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору

    Коментарі

    Картинка користувача Гость.

    Доброго дня. Цікавий у Вас матеріал вийшов. Розкажу про те, як я оформляла візу шенгенської зони через угорське консульство. Візу оформляла через запрошення самого консульства в Ніредьгазі як для журналіста. Першого разу у мене не взяли документи тому, що не було підтверджуючого факсу про це запрошення, десь загубилося чи що. Другого разу не взяли документи тому, що не було підтверджуючих документів, що я є журналіст. Третього разу вже взяли, так як був повний апкет, але все одно зробили візу тільки разову, оскільки у мене немає історії перетину кордону. У мене чистий паспорт і їду в перший раз. І таки заплатила консульский збір в 35 євро і тільки на один раз. При чому, оплата тільки в ОТП банку + комісія 12 грн., хоч є заключений договір на надання послуг. Комісія не береться, якщо є договір з банком, тим більше в такому розмірі!!!! Навіщо мені це потрібно було? З таким пакетом документів, з таким офіційним запрошенням і оформити тільки на один раз?. Як же тоді оформляють візу прості люди, які не мають звязків для оформлення запрошення другої сторони? Які не їдуть дійсно по роботі, а просто покататись, відпочити? Це оформлення стало для мене хорошим уроком. Хоч консульство і дає більшості візу, та й заробляють не мало. Адже через три місяці я знову прийду оформляти шенген і знову ж буду платити, так як варіантів немає. А оформлена віза через угорське консульство "обмивається" тільки на угорському кордоні. Словаки Вас повернуть додому, якщо ви перший раз їдете через них, а не через Угорщину. "Ви ж заплатили їм, а не нам, от і маєте,,,"

    Пунктів: 0