Закарпатське Батьово: погляд у завтра (+ФОТО)

Яка вона, минувшина єдиного на Берегівщині селища? Яким очікується майбутнє цього поселення? Що робиться новою владою на чолі з Дмитром Тараненком для покращення життя людей? Які плани на перспективу виношує селищний голова?

Про це читайте у статті журналіста Михайла Папіша.
І насправді, цей населений пункт, що йменується не містом і не селом, має таку офіційну назву – селище міського типу Батьово. До своєї солідної біографії за багатовікову історію воно записало чимало унікальних фактів і подій, незабутніх епізодів і сцен. Але у 1946 році його перейменували на Вузлове, а відтак, після визволення, розпочалася для нього радянська ера – до 1991 року. Хоч для самого топоніму тягнулася вона ще чотири літа й зими – до 1995 р., коли під час перейменування населених пунктів знову повернулися до старих, тобто давнішніх назв. Саме тоді Верховна Рада України своєю Постановою дозволила Вузлове переписати на Батьово. Не знаю, чи цю ніби й незначну, на перший погляд, але важливу подію тут згадують, однак вона фактично стала передвісником теперішньої декомунізації. Прикордонне Закарпаття, як і Берегівщина з Батьовом, уже тоді, коли по всій країні ще віддихувалися від “есесерівщини”, показали свій європейський вибір. Можливо, що цьому факту належної уваги ми не надаємо, але молоді варто частіше казати, коли, кого та на що перейменовували.

Щоби осягнути економічні, духовні та чисто людські параметри цього населеного пункту, вирішив тут побувати. Та завжди якось не випадало, хоча 33 кілометри, що треба подолати, аби з Берегова потрапити в Батьово – це нині не така вже й велика відстань. А залізницею і взагалі одна година руху. Хоча селище і вважається одним із найвіддаленіших населених пунктів від районного центру, та все ж одного лютневого дня скористався нагодою та поїхав у Батьово з начальником районного управління соціального захисту населення Володимиром Терпаєм на відзначення тутешньою жителькою Гізеллою Неште 103-ої річниці з дня народження. Дякую, що запропонував таку багату на різного роду зустрічі та події подорож у це селище Як і він, я теж вітав, а також знімкував довгожительку. До речі, одразу ж по прибуттю завітали до тутешнього уряду, де головує Дмитро Тараненко – після Наталії Желізняк він на цій посаді уже третій календарний рік. На ходу розказав, що вартувало б і цю споруду оновити, бо ремонту не бачила давно, хоча до експлуатації прийнята ще за чехословацького режиму – в 1935 році.

Селищну раду жартома називає штабом місцевого самовря­дування. Певний резон у цьому є. Бо в ній систематично зі своїми колегами Василем Хащою, районним депутатом, а також Владиславом Підберецьким (начальник ЖКГ), селищним депутатом Анатолієм Канагіним, керуючою справами (секретарем) Наталією Сірмаї, державним реєстратором Раїсою Хвуст, співробітницею органу місцевого самоврядування Францішкою Гузиною засідають та щось разом думають-гадають. Віриться, що для користі та конкретного діла. Часу відтоді, як став батьовським чоловим, минуло й насправді мало. Але дещо вже вдалося для покращення життя односельців здійснити. Взяти, для прикладу, асфальтування вулиць. Тепер більшістю із них можна яйце котити – настільки добротно відремонтовані. А що було роками? Не хочеться навіть зазирати у ті часи. Загалом заасфальтовано 8 вулиць із основних дванадцяти, що складає 3,5 кілометра або ж 13500 м2. На цьому не зупинилися – роботи продовжуватимуться й надалі. Наразі гроші селищна рада має, за що пан голова дякує національним реформам і децентралізації. До речі, він дуже скромний, ані раз не забажав, аби я його для історії сфотографував. Хоча по селищу з нами їздив і показував, де та які проблеми, яким чином вирішуватимуть їх тощо.

Дебютну поїздку в це селище я здійснив у 1982 р. (хоча залізницею доти минав його частіше), коли познайомився з колегою із районної газети “Червоний прапор” Федором Баратеєм, кореспондентом сільгоспвідділу. Ось тоді більше довідався про цей залізничний вузол – один із найкрупніших на Закарпатті. Постав він тут у жовтні 1872 р., саме тоді було відкрито дільницю Чоп-Королево, що належала до угорської північно-східної залізниці. Між іншим, відгалуженою ділянкою Батьово-Мукачево потяг уперше проїхав теж цього року, але тільки у грудні. Звісно, це не могло не позначитися на соціально-економічному поступі населеного пункту, в якому нині проживають 3063 мешканці. Відтоді минуло понад 140 років і через цю залізничну станцію, що мала та має стратегічне значення, промчалися сотні тисяч поїздів із мільйонами вагонів і тонн вантажів. Не дивно, що основний атрибут селища – це тепловоз чи електровоз. Маневрують коліями ці могутні сталеві “машини” якщо не кожної хвилини, то з інтервалом у 10-20 хв. – це точно.

На різних етапах свого життя селище то стрімко розвивалося, то подеколи пригальмовувало свою соціально-економічну ходу. На теперішньому етапі хочуть усі ці процеси прискорити. А працювати є над чим. Ніби дали раду сміттєвій проблемі, але у перспективі потрібен транспорт для вивезення побутових відходів. У Батьові діють дві школи, біля середньої ми зупинилися та міркували, що дістанеться нинішнім школярам у майбутньому. Вони зграйкою вибігли із класів і попрямували до виходу. Ось тут веселу юрбу ми і зазнімкували. А в мікрорайоні, що збудований понад тридцять років тому та нерідко завдає клопотів, ось-ось мають здати в експлуатацію футбольне поле зі штучним покриттям. Уже зараз азартні юнаки не втримуються, аби не покопати м’яча на зеленому газоні (подібних об’єктів на Берегівщині – 4 чи 5). Прикрашають Батьово та додають йому шарму храми, один із них – православний, і взагалі красень на всю округу. Парафіяни можуть пишатися, що вдалося збудувати таку гарну церкву. А скоро тут спорудять й греко-католицьку.

Для статистики наведемо одну цікаву цифру: торік тут народилося 19 малюків, з яких навіть не сформувати один клас, а помер 21 мешканець Батьова. Кажучи жартома, демографічна ситуація вимагає радикального покращення. Це розуміють і знають усі, бо тоді селище з оптимізмом і надією дивитиметься у завтрашній день.