Закарпатське Копашнево стане українською Меккою (Фото)

Більше місяця минуло відтоді, як журналісти закарпатської газети «Срібна Земля» відвідали мальовниче Копашнево на Хустщині. Ініціатор зустрічі – відомий краєзнавець Іван Васильович Хланта.

Гостинне п’ятитисячне село тепло зустріло срібноземельців, відбулася незабутня зустріч з учнями і вчителями місцевої загальноосвітньої школи. Але найбільше запам’ятався Крайовий музей літератури, фольклору та мистецтва, який функціонує при школі з 4 вересня 2005 року. Ініціатор зустрічі – відомий краєзнавець Іван Васильович Хланта, провів для нас пізнавальну екскурсію музеєм, захоплено розповідаючи про його експозицію. Все тут чарує духовністю, неповторним затишком, просвічує глибокими знаннями – справжній храм народної культури.
Відомий науковець, доктор мистецтвознавства, кандидат філологічних наук, заслужений діяч мистецтв України Іван Хланта є натхненником і творцем цього унікального музею. Видатний фольклорист сучасності народився в Копашневі, тому й втілив свій задум саме у рідному селі. Йому активно сприяють педагогічний колектив середньої школи та її директор Петро Петрович Прилипко, а також начальник управління освіти Хустської райдержадміністрації Павло Павлович Русин та багато інших.
Ім’я Івана Хланти невіддільно пов’язане з музеєм і школою. Його знають жителі села, шанують і поважають. Його творчі здобутки сприймаються з великою зацікавленістю, непідкупною увагою, нагороджуються схвальними відгуками. І.Хланта виявляє незбориму силу духу, нескорену волю і, що особливо для нас повчально та важливо, невтомну працю на благо та славу нашого народу, України. Про це промовисто свідчить уся його творчість і зокрема створений ним музей, яким хоче увічнити свій отчий край, ту землю, де зростав і сили набирався.

Скарбниця знань у храмі культури

Музей є практичним втіленням книги Івана Хланти «Літературне Закарпаття у ХХ столітті» (1995 р.). Тут представлені закарпатці, які обрали перо своїм інструментом у боротьбі за правду. Літературний матеріал у музеї розміщений за районами. Є розділи Виноградівщини, Воловеччини, Іршавщини, Хустщини і т.д. Спочатку подана фотографія письменника і коротка, але вичерпна біографія, а потім розміщено книги в хронологічній послідовності. Одним словом, охоплено всі райони Закарпатської області. Сьогодні музей нараховує понад 4000 експпонатів. На жаль, не всі виставлені, бо не вистачає ще хоча б одного залу.
Відвідувачі музею мають можливість познайомитися з творами маловідомих або репресованих письменників краю, про яких почали говорити тільки за часів Незалежності. Серед них – Августин Волошин, Василь Гренджа-Донський, Іван Ірлявський, Юрій Станинець, Андрій Ворон, Василь Скрипка, Марко Бараболя, Михайло Попович та інші. Найповніше в області, та й в цілій країні, представлена література про Карпатську Україну, що звичайно має викликати неабиякий інтерес дослідників цього героїчного періоду історії нашого краю.
Окрім творів художньої літератури, у музеї досить повно презентовано публіцистичні, а також історичні праці, насамперед авторів Хустщини (Михайло Лучкай, Степан Пап та інші). Для музею подарували свої підшивки за кілька років такі відомі в краї газети як «Срібна Земля», «Новини Закарпаття», «Трибуна», «Синій Вир». Нині жодна бібліотека краю не має такої великої кількості фольклорних видань від найдавніших часів і донині. Тут можна побачити книги, які підготували Петро Лінтур, Юрій Туряниця, Петро Пойда, Василь Піпаш-Косівський, Іван Сенько, Степан Мишанич, а також роботи інших відомих народознавців.
У музеї знайшли нлежне місце вироби народних умільців від сучасних і до тих, що збереглися в бабусиних скринях. Одна робота краща від іншої за своїм орнаментом, кольором, технікою виконання, гармонією. У кожній роботі – часточка душі. Немає меж творінню людських рук! Від таких виробів люди стають щирими й добрішими, багатшими, відвертими, а життя стає змістовнішим.
Особливе місце серед подарованих цінностей займають шкатулки, в яких знаходяться альбоми про життя і творчість закарпатських письменників, вази з портретами класиків української літератури, цікаві експонати про життя і побут із дерев’яних трісок народного умільця Петра Куртанича з Великого Березного. Родзинкою музею є ікона Покрови Божої матері, яку виготовили з бісеру в Бедевлянському монастирі на Тячівщині.
Тут також зібрано багато картин живописців Закарпаття (понад 30 робіт). Іван Васильович поділився з нами секретом: найближчим часом планується відкриття картинної галереї, яка буде постійно поповнюватись. Чимало художників уже сьогодні виявили бажання подарувати свої твори музею.
Оглядаючи музей, відчуваєш гордість за наше красне письменство, фольклор та мистецтво, дякуєш тим людям, які свято бережуть наші духовні надбання. Школа разом із музеєм випромінюють добру енергетику, щирість і гостинність.

Український дух у стінах Копашнівської школи

У цьому навчальному, справді виховному за змістом і духом музеї Український дух відчувається і в творах письменників, у фольклорних виданнях, книгах, присвячених боротьбі за Карпатську Україну, і в оснащенні самого залу, де є висловлювання про мову, пісенне багатство нашого народу.
Недарма ж усі потуги педагогічного колективу школи, музею спрямовані на утвердження духовного зв’язку поколінь, а для цього слід пізнавати себе. Бо хто має в серці свічку любові до Бога й України, той буде справжнім будівничим держави.
Педагоги школи переконалися в тому, що в процесі знайомства з експонатами музею учні глибше пізнають історію нашого краю. На основі численних фактів упевнюються, що в неймовірно складних історичних колізіях, в оточенні агресивних загарбницьких імперій, тоталітарних режимів (Австро-Угорської імперії, тоталітарного комуністичного режиму) художна література та фольклор були потужною, ідейно-духовною, національно-патріротичною силою, завдяки якій наш народ вижив, зберіг (звичайно, з великими втратами) свою національну ідентичність і нині трансформується в сучасну європейську українську націю.
Учителі та учні відчувають внутрішню потребу в використанні матеріалів музею в навчально-виховному процесі. Форми і методи використання експонатів, книг, художніх картин, портретів письменників, методичних розробок надзвичайно різноманітні. Тут і проведення уроків у музеї, організація екскурсій, цільових відвідувань, і використання окремих матеріалів музею в класах-кабінетах, і проведення позакласних заходів (конкурсів, семінарів, фестивалів).
Педагоги школи ставлять завдання, щоб кожна екскурсія, заняття, які проводяться в музеї, поглиблювали знання учнів з рідної літератури, мови, історії, народознавства, щоб наукова інформація постійно осмислювалась дітьми і доповнювалась новими яскравими враженнями. А шанувальники української книги матимуть унікальну можливість знайомитися не тільки з тими творами, що вже з’явилися у світ, а й новими надходженнями.

Безкорисливий служитель прекрасного

У школі часто проводяться зустрічі з письменниками, художниками, композиторами, представниками культури та мистецтва, презентації нових книг. А це теж копітка підготовча робота. За всім цим стоїть ініціатива, енергія, працелюбство, організаторські здібності Івана Васильовича. Головне завдання таких заходів – сприяти відродженню культури українського народу. Палкий патріот української культури, невтомний ініціатор, умілий організатор завжди в пошуках, у творчих дерзаннях.
І.В.Хланта справді безкорисливий служитель прекрасного. Він знайомив нас із різноманітними експозиціями, я слухав його розповіді про ті чи інші книги, й думав, скільки часу й енергії доклав він аби зібрати всі ці матеріали та експонати і створити цей унікальний духовний храм культури. Скільки зусиль коштує йому разом з педагогами школи зберігати музей в такому прекрасному стані, у непростих умовах витворити з нього справді мистецький заклад, яким пишаються в селі, районі, до якого йдуть з бажанням.

Рідна культура – наша перепустка у майбутні тисячоліття

– Які мотиви спонукали Вас, Іване Васильовичу, до створення музею?
– Перший мотив полягає в тому, що здобутки красного письменства рідного краю, у тому числі й народнопоетична творчість, повинні посісти найвищий статус у навчально-виховній роботі школи, вони мають формувати впевненість нашої молоді у невичерпності духовного і культурного потенціалу свого народу.
Мене турбує думка, як можна увійти у майбутнє без пісні, казки, легенди, без художньої літератури, які в часи глобалізаційних процесів почали забуватися, до них з’явилася якась байдужість. Аксіоматично, що збереження національної ідентичності кожної з держав є головною умовою існування європейської спільноти. Бо кому потрібна Україна без України, держава без самоідентичного відчуття себе в культурі і, отже, в цивілізації? Рідна культура повинна бути для нас перепусткою у майбутні тисячоліття. Необхідно все зробити для того, щоб на нас світ дивився як на окрему потужну українську націю, з багатющою культурою й помітним слідом у твореннні цивілізації.
Відомо, що поступ нації можливий за умови, коли молоді покоління дістануть від попередніх певні набутки культури, які вони повинні продовжити, поглибити та удосконалити. Народні ідеали – це те, що створює обличчя нації, що відрізняє її від інших народів, формує самобутність, менталітет.
Другий мотив, яким ми керувалися, полягає в тому, що світова громадськість ще дуже мало поінформована про Україну як самостійну державу, незважаючи на те, що за роки Незалежності просторами Європи та й усього світу проїхали, пролетіли мільйони її громадян у складі делегацій, за туристичними путівками, запрошеннями, у відрядження. Ще в багатьох країнах світу Україна перш за все асоціюється з Чорнобильською трагедією, а після 1991 року – з виїздом великої кількості українців на заробітки у зв’язку з низьким рівнем життя, високим рівнем корумпованості, захворюваності і таке інше.
На жаль, у світі зовсім мало знають про літературно-мистецький потенціал, про духовні і культурні багатства нашої держави, зокрема і її регіонів, які є невід’ємною частиною світової культури.

Програма музею

– Іване Васильовичу, очевидно музей має певну програму, за якою працює.
– Так, програма музею спрямована на відродження рідної культури, літератури та мистецтва, на формування національної свідомості молоді через використання духовних надбань українського народу – насамперед художньої літератури та фольклору.
Так, українці-автохтони Закарпаття протягом століть створили різноманітні за темами і жанрами народнопоетичні твори. Вони опубліковані у різних збірниках, які давно стали бібліографічною рідкістю і мало хто про них знає. Така ж сама доля спіткала й чимало визначних творів художньої літератури письменників Закарпаття.
Молоде покоління повинно знати про ці духовні багатства, пишатися ними, поважати тих, хто створив таку коштовну скарбницю, гордитися тим, що вони є українці, пам’ятати, чиї вони діти та онуки. Адже від єдності поколінь залежить доля самої держави, в якій жити молодій генерації.

З криниць духовності

За три з половиною роки з часу відкриття музею тут побували сотні й сотні відвідувачів як із Закарпаття, так і всієї України, а також із Польщі, Росії, Румунії, Сербії, Словаччини. Натхнені побаченим, вони присвячують автору експозицій Івану Хланті вірші, виражають свої захоплення в книзі відгуків. Свої враження та побажання тут залишили такі видатні постаті, як народний артист України Петро Матій, заслужений майстер народної творчості України Михайло Баник, доктори філологічних наук Микола Дмитренко (Київ), Володимир Качкан (Івано-Франківськ), Микола Зимомря (Дрогобич), Василь Марко (Кіровоград), заслужені працівники культури України Василь Габорець, Василь Попович та інші. Тут залишають свої записи люди різного віку, професій, віросповідань. Та об’єднує їх одне – вони вражені самобутністю цього центру духовності й естетичного виховання.
Аналогів музею в Копашнівській школі немає ні в області, ні в цілій Україні. Цей духовний храм культури давно заслуговує на звання «народний» і за кількістю експонатів, і за тою багатогранною роботою, яка в ньому проводиться. І хочеться вірити, що Копашнево стане своєрідною українською Меккою, куди добиратимуться люди, щоб причаститися з її криниць духовності.
Руслан ФАТУЛА

«У кожного своя доля і свій шлях широкий». І у кожного свій хрест, який кожен обирає сам. І.Хланта обрав щоденну працю заради збереження і примноження духовних цінностей народу. Допоможи йому в цьому, Господи! Побажаємо і ми йому на обраному шляху Божої ласки, благодаті і натхнення особливо у ці світлі дні Воскресіння Христового. Бо в цьому році на цей урочистий Празник Іван Васильович відзначає свій день народження.
Срібноземельці