Закарпатське подружжя вже більше ніж пів століття разом

80-річний Михайло та 77-річна Галина Терпай з Греблі 53 роки разом. Долю доньки вирішив батько: лише після зговору спитав чи подобається їй хлопець. Молодиці вистачило одного погляду, щоб закохатися.

Галина Василівна зустрічає біля воріт. Мешкає подружжя у невеличкій старенькій хатинці. У крихітній кімнатці старі меблі, на стінах -- ікони. На столі та кріслах -- багато вишиванок, зроблених у національному стилі. Жінка любить згадувати про свою молодість. До неї частенько навідуються дітлахи, яких навчає ткати рушники та оздоблювати їх мереживом і вишивкою. Пані Терпай признана майстриня, її весільні скатертини та рушники мають відзнаку Президента, окремі вишивала ще замолоду, готуючи для себе придане.

“Це найулюбленіша скатертина мого чоловіка Михайла, -- розповідає пані Галина кореспонденту UA-Reporter.com та розстеляє біле домоткане конопляне полотно, по якому хрестиком вишиті бузкові гілочки. -- Його батько був першим сільським головою Греблі, на говіння прийшов до нас й спитав у мого батька чи не погодився би він віддати свою доньку за його сина. От так за кілька хвилин й вирішилася моя доля, -- сміється. – Високий, статний, працьовитий парубок Василь сподобався мені з першого погляду, от й погодилася вийти за нього. На говіння зговорилися, за кілька місяців зіграли весілля”.

Вінчалися молоді таємно, бо брат пані Галини Василь тоді працював у райкомі партії. Весілля робили за народними традиціями. А танцювали під духовий оркестр, який приїхав з сусіднього Сільця. Саме велике випробування для любові -- час. Тому тільки справжнє почуття здатне перемогти роки. Нині чоловік частенько хворіє й погано чує. Пані Галина йде до кухні, заварює чай з цілющих трав, дістає з шухляди ліки, несе на підносі до спальні.

“Мій Михайло останнім часом нездужає, бідолашний, стільки випробувань випало на його долю. Він у мене щирий і дуже працьовитий. А одного разу, ледь не помер у шахті, -- згадує жінка, втираючи сльозу зі щоки. -- Коли був у Донецьку на заробітках, у шахті стався обвал, його та товаришів засипало землею. Я того дня поралася по господарству, аж раптом мені стало зле: так здавило груди, що не могла дихнути. Ледь встояла на ногах. Відчула його біль на собі. Зрозумівши, що лихо трапилося з моїм Михасем, як впала на коліна і почала молитися, отямилася аж за чотири години”.

Михайла вже й не сподівалися знайти живим, його товариші загинули, а мого чоловіка через чотири години витягли живим з-під завалу.

Подружжя разом 53 роки, не за горами смарагдове весілля, а сивочолі “молодята” жодного разу не посварилися. Виростили доньку та сина, нині мають двійко чудових онуків. Жінка гортає старі пожовклі сторінки сімейного альбому. На чорно-білій фотографії бачу молодого парубка й усміхнену красуню у білій сукні – такими вони були на своє весілля. Молодиця заробила придане сама за рік на тютюновій плантації.

“У колгоспі на кукурудзі платили трудоднями, а у тютюновій ланці – живими грошима, -- каже ґаздиня. -- За рік на тютюні я заробила понад 1000 карбованців. На той час це були великі гроші, утім й праця була дуже важка: розсаду тютюну з парнику висаджували вручну під дощ, інакше не прийметься. Тричі обробляли поле. Вирощували 5 сортів тютюну, у серпні починали обламувати нижні листки, збирали листя аж до осені, сушили, а взимку руками вигладжували прив’яле листя й складали у невеличкі кучки – куриці”.