Закарпатське село Усть-Чорна дивується верховинському цілителю... і дякує!

Зовсім, скажу вам, випадково заскочив у село Усть-Чорна Тячівського району. Чому б і ні?

Немає такої щедрої народної маси, як закарпатська популяція українського національного народу: дають і дають. Як боги. Бо створені за образом і подобою Божою. Тому всі такі прекрасні, як сонця ясні. Низький уклін вам, трудящі й безробітні. Нехай і вам усі дають стільки, скільки ви даєте. Так от — Усть-Чорна. Не Париж. Ейфелевої башти немає. Але свинина є і в магазині, і вдома. Якраз бо на свіжину потрапили. При гостині й почув я про верховинського цілителя Михайла Юрика, якого всі називають чародієм, бо дива він великі, якщо в настрої, діє.

Про півторамісячного Йосипка розповіла вчителька його мами Василина Білан:

— Моїй учениці ще при вагітності говорили, що малий — хворий на серце. Тому рекомендували припинити вагітність. Та молода жінка вирішила народжувати. І так очікували на халепу, а тут ще при прийманні первістка чеська акушерка проломила йому щипцями череп. Страховки не було. Рахунок за перебування в лікарняному закладі виріс до 500 тисяч крон. Дитяті водночас зробили дві операції на серці. Роблячи їх, «посадили» печінку. Свою вину ескулапи визнали. Вже не згадували про страхування — пробували виправити ситуацію, знайшли донора… Два тижні по телефону пан Юрик безконтактно давав вказівки щодо очищення судин і серця, рідня малого в Празі їх беззастережно виконувала. Хоча лікарі й заважали зайвими медикаментозними втручаннями — хлопчик нарешті повністю ожив, а зараз навдивовижу жвавий.

Іншій жінці М.Юрик безконтактно ліквідував довгорічну лівосторонню грижу черева. В жінки нарешті зникла нудота. Прийшло загальне заспокоєння. Зізнається, що при безконтактному зашиванні в хворому місці дуже пекло. Після того пройшло вже два роки. Все гаразд. Сучасна апаратура підтверджує позитивний діагноз.

У місцевої медсестри Світлани були великі проблеми з хребтом. Горе-лікарі не бачили для неї іншої дороги, як на той світ. Але нині вона, під впливом верховинського цілителя, видужала, бігає щодня по стадіону, працює, танцює. Словом, не знає, куди дівати свою кипучу енергію.

— Я не всесильний, — коментує ці випадки Михайло при зустрічі в Ужгороді. — Бувають ситуації, що не ладен справитися. Проте в основному стараюся з Божою допомогою допомагати, якщо люди вірять у мене і, головне, чекають видужання, не впадають у безглуздий песимізм.

Василь ЗУБАЧ