ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Закарпатське село Велика Копаня продовжує бити свій же рекорд — тепер тут проживає 56 пар двійнят!

    21 вересня 2020 понеділок
    Юлька і Іванка Чорби із села Велика Копаня Віноградівського району Закарпаття

    Закарпатське село Велика Копаня стало широковідомим два роки тому, коли про нього написала «Книга рекордів України». Виявилося, що в цьому середньому за масштабами населеному пункті проживає найбільше двійнят в Україні. Інтриги додає той факт, що ні сусідні, ні віддалені від В. Копані села похвалитися таким досягненням і близько не можуть — кількість двійнят у них не відрізняється від середнього показника по країні.

    Самі мешканці В. Копані пов’язують свій феномен із чудодійною водою з місцевого джерела. Наукою такий зв’язок поки що не підтверджено, однак факт залишається фактом — щорічно в селі народжуються двійнята, кількість яких уже підбирається до шостого десятка.

    ЧУДОДІЙНА ВОДА З ЧОРГІВА СПРИЯЄ НАРОДЖЕННЮ ЛИШЕ ДВІЙНЯТ, ЖОДНОЇ ТРІЙНІ В СЕЛІ НІКОЛИ НЕ НАРОДЖУВАЛОСЯ

    Цікаво, що мешканці самої Великої Копані про унікальність свого села тривалий час навіть не підозрювали. Першими, хто повідомив їм про це, стала київська газета «Факти».

    — Два роки тому подзвонив журналіст із «Фактів» і питає: «Ви знаєте, що Велика Копаня потрапила в «Книгу рекордів України»? — розповідає голова Великокопанскої сільради Василь Пилип. — Я, чесно кажучи, одразу й не зорієнтувався. Якраз повертався з наради в райцентрі, де сільських голів сварили за неприбране на узбіччях сміття. «Невже наше село стало рекордсменом зі сміття?» — питаю у відповідь. «Та ні, — сміється він. — У Великій Копані проживає найбільше двійнят в Україні». Так ми й дізналися... Хоча ні, не зовсім так. Про те, що в нас народжується багато двійнят, звичайно, знали, але не аналізували це, тому й заявку в «Книгу рекордів» ніхто не відправляв. Видно, в Києві таку статистику ведуть. Після цього дзвінка зібралися ми з активом села й перерахували всіх наших двійнят. На моїй вулиці, наприклад, із 62 номерів двійні живуть у шести хатах. А всього нарахували тоді 45 пар хлопчиків і дівчаток! І це при тому, що село наше не таке вже й велике — 1020 дворів, менше чотирьох тисяч населення...

    Якщо про свою «рекордність» селяни й не знали, то щодо її причин ні в кого не виникло ані найменших сумнівів.

    — У нас унікальна вода, — пояснює Василь Іванович. — Якось сюди приїжджали геологи й розвідали, що за Копанським хребтом знаходиться величезне підземне озеро, яке живить наші джерела. Хоча вода в них різна. Наприклад, із джерела по вул. Грушевського вода завжди допомагала від хвороб очей. А з Чоргіва (джерело біля центральної дороги) сприяє народженню двійнят. Про це в селі всі давно знають. Селяни поставили в горах накопичувальні баки, з яких вода по трубах надходить у хати. Її і п’ють, і для готування їжі використовують. Тут, видно, й причина нашого рекорду. До речі, вода в джерелі особлива — дуже смачна, не дає ніякого осаду, хоч тижнями зберігай її у банках, і завжди одної температури — влітку холодна, а взимку здається теплою. Такої води більше немає ніде поблизу, її навіть до Ужгорода везуть за сотню кілометрів... Розповім вам одну історію. Живе у Виноградові одна жінка, бухгалтер за професією. Вона ніяк не могла завагітніти й роками приїжджала до нас за водою. Востаннє я бачив її на початку червня на фестивалі вина, де в нас була своя експозиція. Вона приходила зі своїми синами-близнятами, щоб подякувати за воду. Дуже гарні хлопчики, їм уже по п’ять років.

    У чудодійної води з Чоргіва є одна цікава особливість — судячи зі статистики, вона сприяє народженню лише двійнят, жодної трійні, наскільки пам’ятають старожили, в селі ніколи не народжувалося.

    — Був у нас у селі один хлопець на прізвище Дорогій, котрий одружився з дівчиною з Київщини й поїхав жити до неї, — каже Василь Іванович. — Так у них спочатку народилася трійня, а потім двійня. Тому «почерк» Великої Копані, можна сказати, є й у Київській області. Але в самому селі жодної трійні немає... Хоча ні — є одна! — раптом щось згадавши, вигукує сільський голова. — Ходімо на вулицю, покажу. — Заінтригований виходжу надвір, де В. Пилип із урочистим виглядом показує на встановлену напроти сільради стелу пам’яті загиблих у Великій Вітчизняній війні, на вершині якої красується... лелече гніздо.

    — До 9 Травня ми капітально відреставрували стелу, а через три дні її облюбувала пара лелек, — каже сільський голова. — Звити гніздо на верхівці стели було дуже непросто, гілкам там ні за що зачепитися, але лелеки виявилися завзятими — трудилися без утоми понад тиждень, врешті-решт оповили гілки навколо зірки й так побудували свою «хатку». Після цього на стелі почали з’являтися, так би мовити, «лелечі сліди». Деякі селяни навіть заговорили, чи не краще зігнати птахів, щоб не псували пам’ятник, але ми цю ідею категорично відкинули. Лелеки — дуже хороший знак для села. А недавно в їхньому гнізді з’явилися три пташенята. Це і є наша трійня!..

    ОДНА СІМ’Я У ВЕЛИКІЙ КОПАНІ ЧЕКАЄ ВЖЕ ДРУГУ ПАРУ ДВІЙНЯТ ПІДРЯД

    Після публікації дворічної давнини у В. Копаню почалося «паломництво’журналістів, причому навіть із-за кордону. Сюжети про село двійнят приїжджали знімати телевізійники з Праги й Сеула. Що вже говорити про вітчизняних журналістів! Минулого року В. Копаню відвідали фіналісти «Битви екстрасенсів» із телеканалу СТБ, які, до речі, теж дійшли висновку, що в народженні такої кількості двійнят явно не обходиться без води з Чоргіва.

    — Дзвонять дуже багато людей із різних куточків України, — продовжує Василь Іванович. — Буквально годину тому подзвонила жінка з Житомирщини, цікавилася нашою водичкою. Ми, чесно кажучи, сподівалися, що така увага допоможе вирішити селу одну дуже актуальну проблему. Судіть самі: з початку року в нас на десять померлих народилося 35 діток. Дуже непогана динаміка з огляду на демографічну ситуацію в Україні, чи не так? Зате дитячий садок у нас давно переповнений — він розрахований на 75 місць, а відвідує його 102 діток, при тому що в сільраді лежить ще 68 заяв. Будуємо й інший дитсадок, він готовий уже на 75 відсотків. Але завершити його самостійно нам не під силу. Куди тільки не зверталися — все безрезультатно. Хоча що-що, а дитсадок Велика Копаня таки заслужила...

    Зі словами сільського голови важко не погодитися, адже пальмою першості щодо близнят та двійнят В. Копаня поступатися нікому не збирається. Про це красномовно свідчать цифри. Якщо два роки тому в селі було 45 пар двійнят, то тепер їх уже 56! І це ще не межа — «на підході» ще дві пари, так що до кінця року у В. Копані буде 58 пар двійнят! При цьому одна сім’я очікує вже другу пару двійнят підряд.

    — У моєї двоюрідної сестри свого часу народилися близнята, тому я теж дуже прагнула цього, — розповідає вагітна на шостому місяці мешканка В. Копані Світлана Маркулинець. — Правда, з першого разу не вийшло — народився хлопчик, і тільки через два роки з’явилася двійня — Світлана й Михайло. Тепер їм по вісім років, бігають зараз десь по селу. До другої пари двійнят ми з чоловіком були готові, тому інформацію про результати ультразвукового дослідження сприйняли спокійно. Цього разу чекаємо хлопчиків-близнят. Старші брати й сестричка так зраділи, коли дізналися про це, не можуть дочекатися їхньої появи на світ!.. Чому в нас у селі стільки двійнят? Завдяки воді, про це всім відомо. До речі, до нашої хати вода теж підведена з Чоргіва, ми вживаємо тільки її...

    Як відомо, якщо в родині в когось із подружжя раніше були двійні, ймовірність їхнього народження набагато зростає. Це правило підтверджується й на прикладі В. Копані. В селі живуть дві бабусі-близнята, одна з котрих народила десятьох дітей, у трьох із яких теж народилися близнята чи двійні. Наймолодші з них — 6-річні Іванка і Юлька Чорби.

    — Це їх на честь дідусів назвали — Івана і Юлія, — пояснює бабуся дівчат Мальвіна Кедик. — Сестрички хоч і дуже схожі, але відрізняються характерами — Юлька більш вередлива, а Іванка спокійніша. У їхній групі в дитсадку ще дві пари близнят — хлопчики й дівчатка. Восени всі підуть до школи й будуть учитися в одному класі.

    У двір забігають сестрички й починають гратися з велосипедом. Запитую одну навмання:

    — Ти Юлька?

    — Ні, я Люлька, — бешкетує у відповідь дівчинка й весело сміється.

    — Скажи, Люлько, як вас вихователі розрізняють?

    — За сережками, хіба ви не бачите, що вони різні? Брати Химинці не зізнаються, коли їх питають, хто є хто, а ми завжди кажемо.

    Інша сестричка, зацікавившись роботою диктофона, починає голосно декламувати:

    «Розквітли ясно в садку кульбаби золоті!

    Сьогодні випускний у нас найперший у житті...»

    Юлька починає її перекрикувати, піднімається сміх, гамір, починаються доганялки...

    — Як ви з ними справляєтеся? — питаю бабусю.

    — Ох, нелегко. Мама їхня в Австрії на заробітках, то іноді родичів доводиться кликати на підмогу. Більше не відпущу її за кордон, — посміхається Мальвіна Іванівна і з її посмішки видно, що виховання внучок приносить їй не тільки турботи, а й радість.

    У СІЛЬСЬКІЙ ШКОЛІ ВЧАТЬСЯ ЧОТИРИ ЧИ П’ЯТЬ ПАР ДІТЕЙ, КОТРИХ НАВІТЬ БАТЬКИ НЕ ЗАВЖДИ РОЗРІЗНЯЮТЬ!

    Велика кількість близнят у сільській школі змушує вчителів застосовувати «особливі» методи педагогіки. За словами директорки Великокопанської загальноосвітньої школи Ольги Сідак, котра працює тут уже 23 роки, десять пар двійнят для них — величина давно стала. Але у вересні, з приходом у перший клас одразу трьох пар близнят, буде побито абсолютний рекорд школи — 15 пар двійнят і близнят. Із них спокійно можна було б утворити окремий клас.

    — Буває, що діти намагаються хитрувати, а як же, — каже Ольга Михайлівна. — Вчителі розсаджують їх за різні парти, щоб хоч якось розрізняти, а вони міняються місцями й намагаються відповідати одне за одного. У нас для протидії цьому відпрацьована своя система. Я, приміром, завжди намагаюся питати завдання в обох близнят. А що робити, якщо в школі є чотири чи п’ять пар дітей, котрих навіть батьки не завжди розрізняють!

    Одна з таких пар проживає на самому виїзді з села. Коли ми з сільським головою зайшли до сім’ї Фогорошів, із вулиці у двір забігли два абсолютно схожі хлопчики. Враження їх «дзеркальності’підсилив і одяг — однакові футболки, шорти й шльопанці. Хлопці навіть на запитання відповідають в унісон.

    — Скільки вам років? — питаю братів.

    — Сім, — відповідають вони дзвінкими голосами.

    — Є крім вас ще хтось у сім’ї?

    — Є — сестра.

    — І скільки їй років?

    — Шістнадцять! — відповідають хлопці в один голос. І тільки коли я запитав, хто з них старший, чесно відповідають по-різному:

    — «Я», «Він»!

    — Мені сказали, що вас батьки не розрізняють. Це правда?

    — Тато іноді не розрізняє, — відповідає один із хлопчиків. — А мама впізнає по голосу. В мене він тонший...

    У двір заходить мама, і тут я зауважую, що різниця між хлопцями таки є — в одного позаду волосся явно довше.

    — Це на прохання батька така стрижка, щоб не плутав синів? — питаю жінку.

    — Ні, — сміється вона у відповідь. — Хлопці люблять грати у футбол, ось один і вирішив підстригтися «по-футбольному». Я їх із самого початку розрізняла — в одного більш округле обличчя і волосся на маківці пряміше. А чоловік плутає. Він зайнятий, весь час у роботі, ніколи придивлятися. Іноді не розбере, хто набешкетує (вони ж не люблять зізнаватися), то на обох накричить.

    — У вас у родині теж були двійнята чи близнята?

    — Напряму не було ні в мене, ні в чоловіка. Але я дуже хотіла близнят, видно, це й допомогло. Плюс вода з Чоргіва. Пам’ятаю, коли сказали результати УЗД, така раденька була!.. А чоловік на якийсь час втратив дар мови. Потім він дуже допомагав мені, адже старша дочка була ще маленькою.

    — Зізнайтеся — не важко виховувати відразу двох таких жвавих дітей? — запитую в жінки перед відходом.

    — Так, із ними повно клопотів, — відповідає вона зі щасливою посмішкою. — Але зате взамін отримуємо подвійну посмішку, подвійну ласку, подвійну радість...

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: -2

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору