Закарпатські німці відсвяткували cмарагдове весілля (фото)

Елізабет та Франц Кайси відсвяткували 55-й рік сумісного життя. Обоє з німецьких родин, що ще за часів Марії Терезії переселилися у Кьонігсфільд.

Франц закохався у 16-річну юнку з першого погляду. Щоб одружитися три роки залицявся. Й донині у родині пам’ятають про німецьке коріння.

Кьонігсфільд — “Королівське поле”, колись вважали німецьким поселенням. Нині у закарпатському селі тільки три родини пенсіонерів, які вдома говорять німецькою та ще з десяток змішаних сімей. Вже за чехів село перейменували в Усть-Чорною, бо тут устя Чорного потоку впадає в Тересву. Поміж гір тягнеться довжелезна вулиця з рядами будинків по обидва боки, за присадибними городами починаються круті гори. Невеличкий дерев’яний будинок Кайсів розташований майже у центрі. Ґазда зустрічає на дворі, запрошує до хати. Сідаємо за великій стіл у просторій кухні. Оглянувши приміщення, не можу знайти жодної зайвої речі. Навіть у стриманому інтер’єрі відчувається арійська скрупульозність. На столі біла скатертина ручного плетіння, на табуретках – сплетені гачком круглі підстилки. У серванті – білі серветки, оздоблені ручним мереживом та фотографії онуків. Дружина Елізабет щойно спекла запашні булочки, буде чім пригостити онуків. Жінка накриває гарячу здобу чистою серветкою, підкладає у піч дрова й сідає біля чоловіка.

“Це було кохання з першого погляду, -- зізнається пан Кайс. – Вперше побачив свою дружину у місцевому санаторії. Там працювала моя сестра Катерина. Якось прийшов до неї, й випадково побачив тендітну молоденьку санітарку з товстими довжелезними русими косами. Щось у серці йокнуло, дівчина була дуже вродлива. Вирішив одружитися, утім Ліза була ще зовсім юна, тому три роки довелося ходити у залицяльниках. У наш час діти поважали батьків, а дівчину не відпускали на танці без супроводу кавалера. Та не з кожним парубком мати Лізи погодилася б відпустити доньку на танці. А мені довіряла. Моя дружина й досі любить танцювати. А тоді їй не було рівних серед сільських дівчат, пригадую у моді був вальс, фокстрот, танго й традиційні горянські -- коломийки. Як моя Лізонька витанцьовувала, інших парубків аж завидки хапали”.

Чоловік працював трактористом, тиждень був зайнятий на роботі у лісництві, молоді зустрічалися тільки вихідними. Та від цього їх кохання міцнішало. Пані Ліза гортає сімейний альбом. На чорно-білих фотографіях – вродлива юнка у білій сукні та сором’язливий парубок.

“Ми жили бідно, весільну сукню мама мені пошила з німецької нічної сорочки, оздобила її мереживом, пришила чіпку, так і пішла я під вінець бідна і закохана”, – посміхається літня жінка. – Та ми з Францом жодного разу не посварилися. Було б кохання, а гроші завжди можна заробити”.

Пані Кайс бере з серванту молитовник, одягає пальто, поспішає, щоб встигнути до кірхи на вечірню службу. Утім коли запитую про дітей, Елізабет забуває про час.

“Ми з німецьких родин і ніколи не забували про своє коріння. Відколи побралися вдома говоримо тільки німецькою. Навчили й синів. Старший нині мешкає з сім’єю у Австрії. Виїхав 7 років тому. Майже 13 років будував у Тячеві будинок й продав, -- зітхає. -- Як я тоді плакала, переживала чи приживуться там мої онучки. Та коли побувала у них, заспокоїлася, їм там краще – інші умови, високі соціальні гарантії. Ось тільки сумую за онучками, яких бачу лише раз на рік”.

Майже всі тутешні німці виїхали до Австрії чи Німеччини.

“А ви не думаєте переїздити?” -- запитую в Кайсів.

“Ні за що! Що я там загубила, — посміхається ґаздиня. — Ми все життя переїжджали з місця на місце. Батько, боячись переслідувань совєтів, у 1944 пішов з корпусом генерала Свободи до Чехословаччини, а маму з вісьмома дітьми залишив напризволяще. Тож ми не раз голодували, поки цю хату збудували”.

Молодший син Кайсів -- Валентин, також не хоче виїздити за кордон. Він викладає німецьку у місцевій школі. Дружина Марія, родом з сусіднього Лопухова, німецької не знає. А їх дітей мові предків та традиціям навчають старенькі. Онуки щодня після школи йдуть до дідуся, з ним разом роблять уроки. А старенький не може натішиться малечою…