ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Закарпатською річкою Уж за рік пропливає електроенергії на 200 млн. грн.

    03 березня 2021 середа
    Анатолій Петровський свято вірить: майбутнє за локальними гідроелектростанціями

    Архітектор-ентузіаст з Ужгорода Анатолій Петровський пропонує міській громаді вкладати власні кошти, щоб потім спільно використовувати потенціал річки Уж.

    Комусь такі ідеї можуть здатися мало не утопічними, проте Анатолій Петровський свято вірить, що майбутнє якраз за локальними гідроелектростанціями, збудованими на кошти мешканців тієї території, де протікає річка, та загалом за альтернативними видами енергії. Його упевненість базується на світовому досвіді, який до нас іще просто не дійшов, та власному забутому. Сам Анатолій Мар’янович “захворів” на енергоощадність півтора десятки років тому. Архітектор за фахом, будучи директором фірми, котра займалася розробкою проектів промислових об’єктів, мусив враховувати фактор енергоємності, і захопився… В 1996-му, коли на Закарпатті санкціоновано й несанкціоновано щодня відключали світло впродовж годин, він висунув крамольну ідею енергетичного самозабезпечення області. Більше того, разом із колегами розробив відповідну програму, котру облрада навіть затвердила, тільки-от далі рішення справа не пішла. Тепер це питання знову почало форсуватися, йдеться про масове спорудження гідроелектростанцій у краї. А наш співрозмовник тим часом зібрав ініціативну групу, щоб нарешті втілити в життя давню мрію, і потенціал річки Уж, у тому числі й енергетичний, використовували люди, котрі живуть уздовж її берегів.


    Вкладайте тисячу доларів на сім’ю - і отримуйте копійчану електроенергію


    Ініціативна група повинна зайнятися створенням об’єднання мешканців міста під робочою назвою “Чиста енергія Карпат” як потенційного власника універсального водно-господарського комплексу в басейні Ужа, що передбачає спорудження каскаду ГЕС з інфраструктурою, спроможних забезпечити виробництво електрики для всіх (у т. ч. і опалення) потреб населення та виробничого і соціально-культурного комплексів міста. До цього об’єднання можуть входити як фізичні особи, так і юридичні - підприємства, установи й організації, незалежно від форм власності, навіть інвестори, якщо в цьому буде потреба. Кожен матиме певну кількість акцій і, залежно від внеску, отримає відповідний обсяг дуже дешевої (приблизно по 1 копійці) електроенергії. Анатолій Мар’янович підрахував, що в середньому кожна родина повинна вкласти 1000 доларів - по 2 тис. грн. на людину, щоб на неї цілодобово працювали 1-2 кВт електростанції. На перший погляд здається, що це багато, але ж на газифікацію однієї садиби, скажімо, йде 15-20 тис. грн., на комунальні послуги - кілька тисяч на рік, тож затрати дуже швидко окупляться. Особливо якщо врахувати, що “чужі” газ та електроенергія невпинно дорожчатимуть, та й дотаційна їх вартість для населення навряд чи зберігатиметься довго: закінчаться всі вибори, а з ними й популізм. Адже де пільги, там і зловживання, плюс незацікавленість раціонально використовувати те, що не надто б’є по кишені. Зрештою, за відносно дешеві енергоресурси у себе вдома громадяни таки розплачуються недоотриманням зарплат (бо підприємство купує той же газ і електрику втридорога), високими тарифами на воду, в собівартості якої закладено дорогі енергоресурси, тощо.

    “За рік тільки Ужем пропливає невзятої електроенергії на 200 млн. грн., по всій області - понад мільярд грн. Фактично, спливає цілий крайовий бюджет, і я не можу на це дивитися спокійно”, - каже Анатолій Петровський. І розвиває свою теорію далі…


    Потрібно будувати не дамби вздовж берегів, а греблі впоперек річок


    - Паводки 1998 і 2001 років спровокували недалекоглядних фахівців до боротьби з водою, - пояснює Анатолій Мар’янович. - Вони забули, що повені - це біда, а безводдя - катастрофа. У підсумку в нас, з одного боку, в пікові періоди намагаються якомога швидше спровадити воду вниз по течії, а з іншого - потім сидимо на сухих берегах і дивимося на річки, котрі жабі по коліна. Минулого року наша ініціативна група об’їздила всю область, обстежуючи річки, потічки, особливо в гірській та передгірській зоні, й лісники в один голос твердили: такого маловоддя, як у 2009-му, не пам’ятають навіть 90-річні старожили. У лісі повно сухостою, на вирубках видно, що кожне третє зовні здорове дерево всередині трухляве. Основна причина цього - нестача вологи. Взагалі, лісистість басейну річки Уж, наприклад, за останні 50 років зменшилася удвічі. От і пересихають водні артерії, а паводки тим часом стають усе більш руйнівними.

    Річ у тім, переконаний Анатолій Петровський, що протипаводкові заходи у нас велися абсолютно неправильно. Прагнучи захиститися від води, дамби будували вздовж річок (під це розроблена спеціальна державна програма, на яку Закарпаттю передбачено 3 млрд. грн.), а потрібно було - впоперек. Вірніше, треба паралельно з берегоукріпленням споруджувати греблі високо в горах, де могли б утворюватися величезні запаси води в глибоких рукотворних озерах. Тоді сніг, що розтанув, інтенсивні дощі більше не провокували б паводків, регулювався б стік річок, а закумульовані запаси води можна комплексно використовувати для універсальних виробничих і господарських потреб. От протікає у нас Уж, ми й маємо використовувати весь його потенціал у тісній співпраці з мешканцями Великоберезнянщини, Перечинщини, де формується річка. В гірських районах будуємо греблі, водосховища, електростанції (паралельно вирішується проблема зайнятості населення, котре зараз їздить по заробітках), і можемо не тільки виробляти електрику, в тому числі на продаж, а й розводити рибу в промислових масштабах, розвивати рекреацію (гори, чисте повітря і чисті водойми - чи може бути краще поєднання?).

    У низинах, як-от у нашому місті, всі береги мають бути суцільним пляжем з атракціонами, човниковими станціями, річковим трамваєм, бо Уж стане повноводим і глибоким. От тільки роль організатора цього всього доведеться взяти на себе Ужгороду. Він - обласний центр зі значним інтелектуальним та фінансовим потенціалом і неодноразово доводив, що може бути першопроходцем у різних сферах, бо міська влада тут охоче підтримує різні інновації. А якщо вже буде реальний приклад реалізованого, люди побачать, що це працює і це вигідно, - послідовники неодмінно знайдуться і в інших населених пунктах. Чим ми гірші від Австрії, Швейцарії, Норвегії, Канади, Швеції, де гідроенергетика добре розвинута і такі акціонерні товариства, як пропонує наш співрозмовник, давно й успішно практикуються?

    До речі, Анатолій Петровський каже, що сам був приємно вражений, коли дізнався, який колосальний потенціал має Закарпаття: щорічний водозбір по області в середньому сягає 10-12 куб. км води (рівнозначно морю площею 10 на 10 км завглибшки 100 м). Себто на кожного закарпатця припадає ставок площею 1 гектар та глибиною 1 метр. Енергоресурсні можливості краю - близько 3 кВт на мешканця, тоді як нині кожен споживає десь 0,2 кВт. Жодна інша область України такого Божого дару не має. Навіть Дніпро не йде в порівняння з гідроенергетичним потенціалом наших річок: він тече рівниною з незначними перепадами рельєфу, під водосховища затоплені колосальні території, але при тому дніпровські ГЕС зводять кінці з кінцями тільки за рахунок підтримання параметрів у пікові періоди. У нас сама природа облаштувала все набагато зручніше, от тільки треба докласти розуму, рук і коштів…


    Енергозбереження - основа основ


    Традиційні джерела енергії - газова, нафтова і вугільна промисловість, атомна енергетика - забруднюють довкілля, тож майбутнє все-таки за екологічно чистими альтернативами: енергією води, вітру, сонця, біогазу тощо. Над їх упровадженням, безперечно, треба працювати, проте в першу чергу акцент має робитися на енергозбереженні.

    - Про те, що мережі централізованого теплопостачання приречені через колосальні втрати і їх слід заміняти на автономне опалення, я говорив кільком мерам поспіль, - розповідає Анатолій Петровський. - До 60-70-х років, до речі, кожен об’єкт опалювався окремо. А потім це все централізували, зробили районні котельні, розвинули грандіозні мережі. Поки вони залишалися новими й справними, ще так-сяк виходили з того. Але коли замортизувалися - їх обслуговування в таку копієчку стало влітати, що про світлі перспективи великих котелень годі було й говорити. Проте старе завжди відходить довго й болісно. Нарешті аж тепер уже масово стали переходити на індивідуальне опалення, та й то не завжди раціонально. А в моїй програмі з 1996 року все розписано, я ще тоді закликав братися за енергоощадність. Не просто будувати автономну котельню, а утеплити будинок, школу, лікарню, привести до порядку вікна-двері. Якщо будівлю облицювати 5-сантиметровим шаром пінопласту й оштукатурити, втрати тепла скоротяться у 5 разів! Це означає, що котельню можна робити в 5 разів меншої потужності, а то й узагалі достатньо в підвалі поставити генератор із використанням дешевої електроенергії у нічному режимі. За нормальної обстановки (себто коли за вікном не особливо тріскучі морози) вдень опалення навіть не треба включати, бо комп’ютери, лампи і самі люди нагрівають повітря достатньо, щоб компенсувати мінімальні втрати тепла.


    Сміття на службі в біоенергетики


    Утилізація й переробка відходів - ще одна тема, яка турбує Анатолія Мар’яновича, оскільки вона теж пов’язана із альтернативною енергетикою.

    - Усе, вибачте, що смердить і розповсюджує інфекції, - каже він, - треба не просто відвозити на звалище, де вітер, птахи й собаки розносять його по околицях, а максимально використовувати, сортувати. Пластик, скло, папір, дерево, метал - поокремо на переробку, органічні відходи - в біореактор, де все перегниває, знешкоджується і виділяє біогаз, який можна подавати на котельні. Налагоджувати роздільне сортування сміття довго й важко, потрібно переломити звички та свідомість людей, тому я пропонував би починати з найелементарнішого - пункту сортування там, куди все це гамузом звозиться. Років 20 тому бачив фільм про те, як це робилося в Німецькій Демократичній Республіці. Це зараз у них громадяни цивілізовано кидають кожен вид сміття в окремий контейнер, а тоді все, що привезли, звалювали в бункер, звідти ж воно йшло на конвеєр завширшки півтора метра. Обабіч стояли люди в масках і спецодязі, кожен із робітників палицею з гачком на кінці притягував до свого контейнера те, що мав відбирати: чи то брухт, чи макулатуру. В нас маса людей, які риються по смітниках, думаю, якби їм запропонувати нормальні зарплати, не відмовилися б там працювати. Це все прибутково, якщо добре організовано. І наразі не потрібні нам ніякі електроніка, супертехнології, повністю автоматизовані процеси. Така “висока” біоенергетика дуже добре поставлена в Данії, Німеччині, а ми до цього дійдемо пізніше, як і до роздільного сортування сміття. Починати ж треба з простого - це краще, ніж нічого зараз, але максимум у далекій перспективі.


    До теми


    Будинок “нуль енергії” - цей термін вживається для означення споруди, в якій використовуються енергоощадні технології та відновлювана енергія. Така будівля самодостатня і при цьому забезпечує високий стандарт комфорту та гігієни мешканців. Висловлюючись образно, вона подібна до рослини, джерелом існування якої є сонце та земля. І найцікавіше, що кошти, витрачені на її будівництво, значно нижчі, ніж на оплату житла, зведеного традиційним способом. За прикладом далеко ходити не треба - таку модель реалізовано у самому центрі Львова.

    Український будинок “нуль енергії” створений видавництвом “ЕКОінформ”. Цей проект вважається унікальним в європейському масштабі, оскільки йдеться не про нове будівництво, а про споруду початку ХХ століття в історичній забудові, де вимоги до збереження архітектурних конструкцій та опорядження є вкрай жорсткими і де інфраструктура інженерних мереж сформована.

    Перш за все стіни приміщень були добре теплоізольовані та/або облаштовані радіаційними екранами. Якісне проведення цих робіт - справа ключова. Вибрана схема теплозабезпечення і гарячого водопостачання складається із сонячного колектора як основного джерела тепла, дров’яного каміна як джерела тепла під час пікових навантажень (коли надворі більше 25 градусів морозу), акумулятора тепла, бойлера, рекуператорів тепла, нагрівних контурів (за принципом підлогового і стінового опалення), теплообмінників. Ані котла, ані радіаторів, ані жодного іншого традиційного обладнання для опалення немає! І звичайно, ні газу, ні електрики від загальноміських мереж - у цьому випадку тільки енергія сонця…

    На Заході це називають “пасивним будинком”. Перші такі споруди з’явилися в Німеччині, але зараз лідер із їх упровадження - Австрія, де є понад 150 тис. таких помешкань. Вони використовують у 30 разів менше енергії, ніж пересічне українське житло.

    Мирослава ГАЛАС, “Ужгород”

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 2

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору