ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Закарпатський приклад толерантності

    24 вересня 2020 четвер
    українцям допоможе досвід Закарпаття

    Проблема відсутності толерантного ставлення один до одного, яку так і не вдалося подолати за 19 років незалежності України, почала ще більше загострюватися з приходом нової влади. Як її подолати, певним чином може підказати досвід багатонаціонального Закарпаття.

    Письменник та журналіст Олександр Гаврош у своїй новій книзі Точка перетину розглядає етнічну ситуацію у Закарпатті як одну з можливих моделей побудови України. Чому саме цей регіон? Бо, на думку автора, такому толерантному співіснуванні можна тільки позаздрити. Однак і тут не все так ідеально, як здається. Попри терпимість між етнічними групами в силу мовного бар’єру відсутній діалог. В інтерв’ю Новинареві автор ділиться думками, як усунути вакуум спілкування, про ксенофобію в Україні, нові гуманітарні ініціативи влади, страх асиміляції та малознайомі науці народи, які мешкають в Україні.

    - У передмові до Точки перетину ви зазначаєте, що досвіду громадянської толерантності, який є у Закарпатті, бракує іншим регіонам України. Яким саме?

    - Я майже рік мешкав в Одесі, яка в принципі вважається більш-менш толерантним регіоном. Але рік тому там стався сумний випадок, який набув великого розголосу: вбили діяча молодіжного українського руху Січ Максима Чайку. Його брутально зарізали на вулиці, бо він був обличчям української Одеси. Це зробили українофоби з політичних міркувань. Вбивцю досі не покарано. Але українофобія в Одесі може мати й побутовий характер. Наприклад, запитуєте в кіоску "Україну молоду", а вам по-хамськи відкажуть, що не в зоопарку працюють, аби продавати україномовні газети.

    На відміну від Києва, де з українофобією вже не стикаєшся, в Одесі вона ще відчутна. Хоча українців на Одещині – 65% населення

    На відміну від Києва, де з українофобією вже не стикаєшся, в Одесі вона ще відчутна. Хоча українців на Одещині – 65% населення. Тобто там українці поставлені в ситуацію, коли не можуть бути самими собою. В Ужгороді, якщо ви говорите російською, українською, угорською, навіть ромською, на це ніхто не зверне уваги. Бо це викликано історичною та релігійною толерантністю, яка виплекана у Закарпатті. Цей досвід слід поширювати в Україні.

    Чому росіянин, який все життя розмовляє російською, почуває себе безпечно в Ужгороді чи Мукачеві, а україномовний українець з Одеси чи Донецька відчуває себе у рідному місті наче у ворожому оточенні?

    - І чому ж?

    Тому що рівень толерантності інший. А рівень толерантності формується на рівні культури, розумінні, що світ – різний, і в ньому є місце для всіх. І це чудово, що він – різний, бо тоді він – цікавіший.

    - У Києві такої проблеми немає?

    - За 19 років незалежності Київ звикає до української мови. Просто треба, щоб столичні і приїжджі українці почали розмовляти українською. Позбулися внутрішнього комплексу меншовартості. Як його свого часу його позбавлялися поляки у Варшаві чи чехи у Празі. Адже до Першої світової війни Варшава була російськомовною, а Прага – німецькомовною.

    Я не виступаю за те, аби українською заговорили росіяни. Хай до рідної мови повертаються люди, яких протягом десятиліть і століть різними методами відбивали від свого національного. Якщо українці в Україні, яких є загалом 75%, заговорять українською, мовна проблема перестане існувати. Але коли на тебе дивляться вовком, бо ти говориш українською, то наскільки треба бути психологічно сильною людиною, щоби цьому протистояти! Звідси маємо ситуацію в тому ж Києві, де навіть україномовні українці часто спілкуються поза рідною домівкою російською. Комфортніше не виділятися з натовпу.

    - Президент Віктор Янукович на сесії ПАРЄ 27 квітня заявив, що в Україні порушувалися права нацменшин, зокрема, російськомовного населення, татарського, румунського. Він наголосив, що в Україні потрібно змінювати умови проведення ЗНО, щоб діти мали можливість здавати екзамени тою мовою, якою вони вчилися. Ця проблема є у Закарпатті?

    - Мені це дивно чути. Мабуть, у Януковича погані радники. Або ж він свідомо говорить неправду. Хочеться його запитати, якою мовою складають іспити у Росії? Російською. Чи може українець скласти іспити у Росії українською? Ні. Якою мовою складають екзамени у Польщі, Німеччині, Словаччині? Своїми державними мовами.

    Україна – мабуть, єдина країна Європи, де в Ужгородському національному університеті росіяни складають іспити російською, угорці – угорською, румуни – румунською. І при цьому ще хтось щось каже про порушення прав! Таких освітніх прав не дає жодна сусідня з нами держава. Це ми маємо вимагати, щоб до нашого рівня підтягувалися інші держави, в тому числі Росія. Аби українець у Словаччині, Польщі, Румунії чи Росії складав іспити по-українськи. З якого дива ми це дозволяємо, а у відповідь наші сусіди – ні?

    - В чому тоді сенс таких президентських заяв?

    - Чесно кажучи, не знаю. Мабуть, він погано поінформований. На Закарпатті було невдоволення місцевих угорських лідерів, бо тепер дітям в школах треба вчити державну мову. Але, шановні, це практика усіх країн. В тому числі, Угорщини. Як може людина стати повноцінним громадянином держави, не знаючи її мови? Україна в мовному плані надзвичайно толерантна держава. Я би навіть сказав – занадто толерантна.

    Україна в мовному плані надзвичайно толерантна держава. Я би навіть сказав – занадто толерантна.

    - Як поширити на півдні та сході досвід співжиття етнічних груп у Закарпатті?

    - Перший крок – краще пізнати один одного, спробувати зрозуміти сусіда. Чим більше людина їздить по світу, чим більше бачить інші народи, звичаї, тим більше цінує своє і шанує інше.

    Чим більше людина їздить по світу, чим більше бачить інші народи, звичаї, тим більше цінує своє і шанує інше

    Де найбільша в Україні нетерпимість, образливі гасла? Погляньте, що робиться, до прикладу, в Криму.

    У Луганську відкривають пам’ятник жертвам ОУН-УПА, на якому менше двадцяти прізвищ, коли десятки тисяч луганців – жертв сталінського терору – лишаються без усякого вшанування монументом. То де справедливість, коли з одного боку двадцять людей, а з іншого, наприклад, двадцять тисяч? Хіба це співвимірно? Ні, просто хтось хоче вкотре наклеїти українофобський ярлик "бандерівців" на іншу частину України.

    - Ви не боялися розмовляти в Одесі українською?

    - В Україні я принципово розмовляю українською. І вважаю це цілком логічною поведінкою. Німцю, чеху чи угорцю в голову не прийде задавати подібне питання. А якою ще мовою має розмовляти людина у своїй рідній країні? Слід вже почати себе поважати.

    - Можна казати про асиміляцію угорців, румун, німців у Закарпатті?

    - Навряд чи. Німці за останні десятиліття майже всі виїхали. Натомість якщо ви потрапите в угорське село у Закарпатті, то можете не знайти людину, аби розпитати дорогу. Бо ніхто не розумітиме ні російську, ні українську. Коли знайомі з Ужгорода заїхали в недалеке наше угорське село, то не могли замовити собі чаю, бо не змогли порозумітися з офіціантом.

    - Що за цим стоїть?

    - Великою мірою і власне небажання вчити іншу мову. Угорські лідери Закарпаття вважають, що цим вони захищають свою меншину від асиміляції. Насправді вони роблять її більш вразливою і залежною. Бо як без знання мови отримати державну роботу, гідну освіту? Останнім часом, схоже, ця установка переглядається.

    - Яка найбільш розвинена етнічна група у Закарпатті?

    - Угорці. Їх найбільше. Вони складають 12% населення області. Живуть компактно у чотирьох районах, що прилягають до кордону з Угорщиною. У Берегівському районі їх близько 75%. Позаяк уже майже століття закарпатські мадяри перебувають у складі інших держав, у них виробився свій спосіб виживання. І вони його дуже пильнують.

    Закарпатські угорці мають свої національні церкви, які не дають їм змішуватися з українцями. Вони – римо-католики або реформати. Тоді, як українці – православні і греко-католики. У Закарпатті релігійна відмінність часто відігравала більшу роль, ніж національна. Щоби хлопець-українець оженився з дівчиною-угоркою, дозвіл на шлюб мали дати священики обох церков. І зараз так є.

    Угорська меншина у Закарпатті має всі умови для розвитку: від дитячих садочків та шкіл до Берегівського педінституту і кафедри угорського філології в Ужгородському національному університеті та центру гунгарології. Все винятково угорською мовою. У тому числі мають свою редакцію на обласному телебаченні та радіо і навіть дві всеукраїнські угорські партії, які представлені в обласній раді.

    - Ці партії намагалися переманити інші українські політичні сили?

    - Їх не переманиш! Угорці мають велике почуття національної гідності, вони пишаються своєю мовою, ідентичністю. Якщо, наприклад, в Ужгороді зійдуться в компанії десять осіб і серед них буде двоє угорців, вони будуть між собою спілкуватися винятково угорською. Натомість, як серед десяти українців потрапить один росіянин, вони всі перейдуть на російську. Угорець так ніколи не зробить. Цьому почуттю власної гідності треба вчитися українцям.

    Якщо, наприклад, в Ужгороді зійдуться в компанії десять осіб і серед них буде двоє угорців, вони між собою спілкуватимуться угорською

    - А чи тут не підмінюється гідність затятістю?

    - А гідність – це до певної міри і є затятість, впертість, гордість, небажання себе "опускати" за будь-яких умов.

    - Чому представники етнічних груп Закарпаття, про які ви розповідаєте у своїй книзі, мало спілкуються між собою?

    - Існує мовний бар’єр. Етнічні групи живуть компактно: румунське село, угорське, українське. Міжнаціональних шлюбів мало. Особливо на селі.

    Але найбільше бракує не спілкування простих людей, а діалогу еліт. У мене складається враження, що угорська еліта в Україні спрямована винятково у бік Будапешту, і ситуація в Україні їх цікавить лише із точки зору вигоди для власної меншини. Мовляв, все інше нас не цікавить. Але ж ви тут живете! І все, що тут робиться, тією чи іншою мірою відбивається на вас. Не можна жити в Україні і відмежовуватися від неї невидимим муром.

    Угорська еліта в Україні спрямована винятково у бік Будапешту, і ситуація в Україні їх цікавить лише із точки зору вигоди для власної меншини

    У книжці я розповідаю про ситуацію в обласній бібліотеці, де на прохання надати українською мовою літературу про закарпатських угорців, мені принесли одну тоненьку брошуру! В той час, як угорською мовою видано сотні книжок. Хіба самі закарпатські угорці не зацікавлені, аби українці більше знали про них? Це ж у першу чергу в їхніх інтересах. Більше знатимуть про них, краще розумітимуть їхні потреби.

    Але організувати стрічку новин про життя закарпатських угорців нема кому. Українці це не зроблять, бо не знають мови. А угорці цього бояться. Національна затятість зробила їх дуже закритими. Вони користуються тим, що більшість українців не читають по-угорськи. У своїх закарпатських газетах часто пишуть антиукраїнські речі на кшталт: "Україна це – ворожа фортеця, яку треба взяти з боєм".

    Зараз до влади в Угорщині прийшла партія, лідери якої говорять про те, що на закордонних територіях, де компактно проживають угорці, треба провести референдум, чи не хочуть вони приєднатися до Угорщини. Я не думаю, що це реально, але все-таки це тривожний сигнал.

    - В останній главі "Запах коров’ячих пляцків" ви кажете, що основна маса "гомо закарпатікус", хоч і носиться в пошуках заробітку по всьому світі, та все ж вертається додому. І в цьому –відсталість цього народу. Чому?

    - Та тому, що розумні люди давно поселилися по Америках-Австраліях, а не вертаються у гори, де ні землі, ні урожаю. Однак закарпатці настільки прив’язані до свого краю, що воліють мучитися все життя на пісних ґрунтах, проводячи більшу частину року на далеких заробітках

    - Яка найменш розвинута етнічна група у Закарпатті?

    - Волохи. Їх небагато – до п’яти тисяч. Живуть компактно у кількох селах. Вони говорять законсервованим румунським діалектом, але мешкають за звичаями циганського табору. Ні роми, ні румуни не вважають їх за своїх. Вчені з Румунії приїжджають, їх досліджують. Так що в Україні можна ще відкрити цілком невідомі народи. Досить взяти квиток на потяг Київ-Ужгород.

    Ольга Жила,

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору