ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Закарпатський сноубордист Йосип Пеняк може вперше презентувати Україну на Олімпіаді

    16 квітня 2021 п'ятниця
    Йосип Пеняк розповідає про свій стрибок до світової еліти «дошкарів»

    Навряд чи хтось в Україні донедавна сприймав сноубординг як серйозний вид спорту. Покататися взимку у Протасовому Яру в Києві чи в Карпатах — це можна для забави, а от про успіхи вітчизняних «дошкарів» на міжнародній арені нічого не чути.

    Усе змінилося минулої зими, коли уродженець Закарпаття Йосип Пеняк почав набирати бали на етапах Кубка світу, а пізніше й узагалі замахнувся на олімпійську ліцензію — потенційно першу для України в цьому виді спорту. Спіймавши Йосипа під час його приїзду до Києва, кореспондент «УМ» розпитав спортсмена про власне сноубординг, особливості минулого сезону та плани на майбутнє.


    «Допомогли нові дошки»


    — Йосипе, цієї зими ви приємно здивували своїми вдалими результатами. А яке завдання вам ставило керівництво збірної перед початком сезону?


    — У нас була мета об’їздити всі етапи Кубка світу, адже напередодні Олімпіади потрібно заробляти очки. До сезону ми починали готуватися на льодовиках у Швейцарії та Австрії — там проводять збори багато сноубордистських та гірськолижних команд. І так сталося, що саме цей сезон виявився найкращим для нас за всі роки. На одному з етапів я фінішував восьмим у слаломі, а в гіганті, який є олімпійською дисципліною, увійшов до тридцятки. Такий прорив став приємним сюрпризом, адже раніше я показував дещо гірші результати.

    — За рахунок чого сталося таке просування вперед?

    — Узимку ми отримали нові дошки, «підкатали» їх до середини сезону, почали розуміти, на що вони здатні, — це технічний бік успіху. А з новими бордами і самі стали почуватися впевненіше на спуску, адже вони краще поводяться на льодовому покритті траси.

    У нас є дві дисципліни: слалом із короткими поворотами і слалом–гігант із довгими. Про те, що можу додати в слаломі, розумів ще минулого року, а нові дошки допомогли це зробити й у гіганті. Тому до Олімпіади мрію про ще більший поступ.

    — Завдання пробитися на Ігри перед вами стояло? І чи воно вже виконане?

    — Саме так: підсумком сезону мало бути потрапляння до Ванкувера. Усі шанси на це були, адже, аналізуючи минулорічні результати, ми з тренером розуміли, що й суперники цілком досяжні, і ми можемо додати.

    Стосовно олімпійської ліцензії, то вона є, але її треба підтвердити. Ще буде кілька етапів Кубка світу перед Олімпіадою, на них необхідно показати такі ж стабільні результати, як і на попередніх. Тому важливо влітку серйозно попрацювати, потренуватися, аби потім виступити в Канаді.

    — Ви гадаєте, вдасться?

    — Я навіть стовідсотково впевнений, що все буде добре. Стосовно самої Олімпіади, то спочатку треба потрапити до шістнадцяти кращих, які змагатимуться у фіналі, тобто пройти кваліфікацію. Далі — як вийде. Тут важить і сама техніка спортсмена, і звичайне везіння: можна й упасти, вилетіти з траси. Але, гадаю, олімпійську медаль завоювати реально.

    «Щомісяця слід два тижні проводити в Альпах»


    — Скільки часу ви вже займаєтесь сноубордингом?

    — Катаюся вже сім років, і п’ять із них я провів у складі збірної України. Починав із гірських лиж, як часто трапляється, вперше став на них у три роки. Дошку ж спочатку сприймав як хобі. Перший–другий рік паралельно займався обома видами, на тренуваннях першу половину дня віддавав лижам, іншу — дошці. Лише коли почала вимальовуватись перспектива в сноубордингу, зосередився винятково на ньому.

    — А коли вперше потрапили на серйозні змагання?

    — Мав тоді десять років, пригадую, це був якийсь етап Кубка України. Серед юніорів постійно потрапляв до призерів, але тоді навіть до пуття не розумів, що то за старти. До 17 років уже виконав норматив майстра спорту. А в 2002 році вирішив спробувати себе на змаганнях серед бордерів, і одразу з’явилися перемоги. Посприяло те, що мав лижний досвід, а техніка катання в обох видах дещо схожа, хоча є й свої нюанси.
    — Сезон у вашому виді спорту закінчився нещодавно. Чим займаєтесь у теплу пору року?

    — В Україні ми тренуємось у Тисовці, в Алушті, але це — фізична підготовка: їздимо на велосипедах, бігаємо. Технічно ж готуємося на альпійських льодовиках, щомісяця по два тижні. Цього року підготовка починається у травні, а триватиме аж до жовтня. А потім — знову змагання. Уже звик до такого ритму: знаєш, що тобі потрібен результат, і віддаєш усі сили для цього.

    «Ми не лідери, але й не аутсайдери»


    — На якому рівні розвитку перебуває сноубординг в Україні порівняно зі світовими лідерами?

    — Для прикладу, у сусідній Росії він на відчутно вищому рівні, ніж у нас. Там усе фінансується належним чином, на змагання вони возять до десяти спортсменів включно з лікарями, масажистами. Австрія чи Швейцарія — ще сильніші країни в цьому виді. Ми ж возимо по два–три спортсмени, так само роблять болгари чи словаки. Не можна сказати, що аж так прогресуємо, але певний поступ є. Думаю, ми десь у середньому світовому ешелоні перебуваємо. Але це не значить, що через малу кількість спортсменів Україна неконкурентноспроможна.

    — Які регіони дають найкращих спортсменів для цього виду спорту?

    — Звичайно, це західні області — Закарпатська, Тернопільська, Львівська. Там є природні можливості для постійного тренування взимку. Катаються у Києві, адже тут є Протасів Яр. У Полтаві, де гірськолижна та сноубордистська школа, теж є хороші спортсмени.

    — А звичайний любитель покататися на дошці може потрапити до національної команди?

    — Щоб увійти до збірної, треба показувати відповідний результат. Аби він був, потрібні тренування, за які платиш чималі гроші зі своєї кишені. Багато хто їздить на змагання за власні кошти, тільки щоб показати свої можливості. Якщо тебе помітять і візьмуть до збірної — тоді оплачуватимуть підготовку. Але не кожен наважується пройти цей шлях.

    — А багато людей у нас займаються цим професійно?
    — Люди є: тренується чимало юніорів, які подають надії. У тому ж Тернополі гарна дівчача команда. Тих, хто реально їздить і тренується, — до двох десятків, але суттєві результати наразі вдається показувати лише мені та моїй землячці Аннамарі Чундак.

    «Сноубординг цікавіший для молоді, ніж лижі»


    — То як справи у наших сноубордисток? Раніше повідомляли, що ще одна олімпійська ліцензія може бути в жінок.

    — Ішлося саме про Аннамарі. Ліцензії в неї поки нема, але Чундак дуже близька до завоювання перепустки у Ванкувер. У дівчат легше боротися за ліцензії, тому що конкуренція там не така висока, як у чоловічій дисципліні.

    — А грошей, які платять за підготовку найсильніших спортсменів, вистачає?

    — Деколи з фінансами є проблеми, але вони якось вирішуються: якщо не Києвом, то обласним спортивним керівництвом. Інколи купуємо щось з оснащення за свої кошти; якщо є можливість — нам це пізніше компенсують. Бувають поїздки на змагання, не заплановані спочатку, скажімо, в Польщу чи Словаччину. Тоді ми вже самі платимо.

    — Чимало моїх знайомих, які захоплюються дошкою, досить скептично ставляться до гірськолижників. Це щось на зразок протиставлення «футбол — футзал»?

    — Сноубординг є більш молодіжним, екстремальним видом, це ціла культура зі своєю музикою, одягом, оригінальним розмальовуванням дощок, навіть поведінкою. У лижах такого немає, то — класична дисципліна, ними часто захоплюються старші люди. Тільки я не помічав ніякої зневаги з боку сноубордистів, адже багато хто починав кататися саме на лижах.


    Йосип Пеняк — майстер спорту міжнародного класу зі сноубордингу (спеціалізація — паралельний слалом та паралельний слалом–гігант).
    Народився 31 травня 1984 р. в м. Ужгороді
    П’ятиразовий абсолютний чемпіон України, багаторазовий переможець етапів Кубка країни. Багаторазовий призер міжнародних змагань, етапів Кубка Європи. Найкращий результат на етапах Кубка світу — восьме місце в 2009 р. Учасник Всесвітньої універсіади 2007 р. (сьоме місце).

    Перший тренер — Йосип Пеняк (батько). Нинішній тренер — Віктор Баранов.

    Навчається у Львівському держуніверситеті (аспірант), спеціалізація — «олімпійський і професійний спорт».

    Зріст — 177 см, вага — 82кг.

    Захоплення — мотоцикли.
    Неодружений.
    "Україна молода"

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 2

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору