Закарпаття. До дуба-велетня на Свалявщині — всім класом! (ФОТО)

А натхненницею такого походу з моєї ініціативи стала молоденька вчителька групи продовженого дня Плав‘янської ЗОШ І ступеня Анічка Левко – віднедавна позаштатний автор газети "Вісті з Свалявщини".
На світлині – три в одному: легендарний плав‘янський дуб на околиці села, майже два десятки школярів з учителькою Анічкою Левко та символічне "прощання" з другим бабиним літом, яке припало на кінець жовтня-початок листопада. Саме в ці дні й було здійснено похід до гранд-дерева. Воно тоді ще було зелене. А фото, яке символізує любов дітей до природи, до велета-дуба, який, на жаль, потроху висихає прямо на очах, можна було опублікувати раніше. Тим паче, що, як уже вище писав, саме я освітянку прохав зафіксувати цей вихід-мить. Але, скажу чесно, світлина якось "загубилася" у творчій шухляді автора, і знайшлося тепер, коли у свої права повновладно входить календарна зима. Надворі тиждень тому трішки морозило, а із ночі на понеділок засніжило. Сподіваюся, що у день публікації цієї інформації якщо "білі мухи" не літатимуть, то "біла ковдра" неодмінно збережеться. У цьому також буде наявна певна символіка. А осінь, діти під дубом (на фото є і старі кадри, і новітня світлина), і надалі повнитиме, втішатиме й ощасливлюватиме віртуальними кольорами наші серця. Можливо, навіть осіння ностальгія декого візьме. Ось така вона, коротенька передмова, до цієї теми стосовно долі старезного дуба у такому ж давньому селі Плав‘є ...
Історію колись крислатого дерева неподалік цього гірського села знаю більше п‘ятдесят років, ще коли з батьком до родичів пішки з Дусина сюди ходив. Коли йшли мимо, тобто через горби, завжди вслухався в оповідки про це дерево, що духовно звеличувало Свалявщину та найперше довколишні села. Воно – старе-престаре, навіть п‘ятеро дітлахів із старших класів, яких сюди учитель географії Дусинської ЗОШ І-ІІІ ст. Іван Сойма якось привів, не могли його руками обхопити біля кореня (на знімку). Саме він мені ці кадри свого часу запропонував. А схоже фото школярів з колегою-істориком В. І. Миговичем було навіть опубліковано у газеті "АиФ в Украине", що викликало подив у всій державі, я навіть отримав з десяток листів. Згадую, як із покійним сусідом Василем Цаньком і я його міряв, то у цьому місці обхват складав понад 7 метрів. Дуба-гранда палили, нищили, кору з нього лупили, нижче дорогу бульдозером прокладали, але старе дерево так міцно стоїть на землі, що йому ніякі ані вітровії, ані вогні не страшні. Про нього згадки збереглися не тільки серед сельчан, але ніби є відомості у архівах Києва, Будапешта, Відня та Праги. Та коли й хто посадив це дерево на окрайні Плав‘я – ніхто точно пригадати не може. Хоча десь хтось колись розповідав, що у селі ріс дубовий гай. Ніякі історики, етнографи або краєзнавці не візьмуться це ані спростувати, ні підтвердити, ані точної дати вказати, зрештою, навіть століття точно не можуть назвати. Одні кажуть, що дуб має чотириста років, інші твердять, що десь коло всіх 700. Та як би там не було, він оповитий легендами, повір‘ями, міфами, які одна одної цікавіші. А подеколи просто доповнюють цікавий життєпис дерева.
На завершення зазначимо: того осіннього дообіддя плав‘янський педагог залюбки повела дітей на екскурсію до «сивого» дуба, звідки видно всеньке село. І хоча багато з них живе недалечко, однак не виключено, що тут побували вперше. Чудувалися та дивувалися, як це саме у їхньому селі збереглося таке старе дерево, що кожної весни хоча й зеленіє, але листя на ньому стає все менше та менше. Звісно, воно також, як усе живе, старіє. Щоправда, давно вже немає тої кошлатої крони, що колись тягнулася увись на цілих 30-40 метрів. Зараз кремезні колись стовбури висихають, худнуть, марніють та стають гіллячками. За словами Анічки, до дуба навіть підійти неможливо, тут усе захаращено, тож коли мине зима, доведеться зарослі-чагарі прочистити. Однак для цієї роботи потрібні не жіночі тендітні руки, у дужі чоловічі п‘ястаки. Тільки так довкола дерева можна навести хоч елементарний лад. А ще: обгородити, якусь історичну довідку написати. Щоби в перспективі водити сюди навіть туристів, адже дуб – одне з найстаріших дерев на Закарпатті. Навіть свалявський побратим, що у центрі міста, дещо молодший за свого плав‘янського родича-богатиря. Так насправді воно чи ні – зараз сказати важко, але те, що ці два старезні дерева "пройшли" (пережили) і Крим, і Рим, і воду та мідні труби, сумніватися не варто. Ймовірно, якщо вони ровесники, то свого часу садили їх могли одні й ті ж самі наші пращури.           

Будемо сподіватися, що вони, ці природні дерева-гіганти, ще потішать людські очі. Ще засвідчать, що не тільки люди, але й конкретні дуби, дерева загалом мають свою планиду. Тож бережімо, друзі, наше зелене багатство. Приємно, що до такої важливої справи долучилася учителька цього початкового навчального закладу – Анічка Левко. Медаль у районі, звісно, їй не дадуть, але за турботу про лісовий «капітал» грамоту виписати можуть. Надіюся, що у свалявській освіті цю статтю прочитають і про педагогиню згадають.
Михайло СИНЬООКИЙ