ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Закарпаття. Кому належить «перший кошар» у лозовій столиці? (ФОТО)

    16 липня 2024 вівторок
    237 переглядів
    Село Іза — лозоплетільна столиця Закарпаття

    Його вважають засновником лозоплетіння у сучасній Ізі. Те ремесло Іван Кошко – місцевий житель опанував, шукаючи тривалий час роботи.

    Великого успіху лозоплетіння досягає наприкінці 19 століття. Селянин Іван Кошко, навчившись цьому ділу самому – кошикоплетінню, повернувшись додому із заробітків, передає ази ремесла і своїм підростаючим синам. Уже пізніше лозоплетінням оволоділо і ще кілька місцевих. Свої вироби населення реалізувало на ринку у Хусті та в інших містах.

    У 1909-1910 роках майже всі безземельні та малоземельні селяни були зайняті плетінням кошиків. Цей кустарний промисел значно удосконалився. Крім звичайних кошиків, селяни обплітали лозовим пруттям  скляні пляшки та бутлі для виноградних районів Севлющини та Берегівщини, акціонерного товариства «Клотільда» у Великому Бичкові.

    Протягом літа селяни заготовляли лозу, очищували пруття від кори, фарбували. Уже взимку плели кошики. До роботи залучали і дітей. Робота малечі полягала, в основному, у підготовці лози та виплітанню феделок – покришок на ті самі кошики.

    От воно і пішло, оте ремесло по руках! А починалося воно зі звичайних кошиків для носіння картоплі, які уперше і виплів народний умілець Іван Кошко.

    Певна річ, селяни Ізи мали значний дохід від кошикарства. Середній майстер у день виплітав від 8-10 кошиків. Родина із двох дорослих робітників та дітей заробляла до 100 крон за місяць. Бюджет села за місяць поповнювався на 20 тисяч крон.

    І попри важкі умови 20-30 років, селяни Ізи невтомно плели кошики. Та заробітки на той час були низькими. Більшість лозоплетільників працювали  у кустарній майстерні, яку було відкрито одним із багачів із Мукачева. У одній із хат, яку наймали на певний період зимою, велася робта з обплетення лозою бутлів. У цій хижі під наглядом майстра плело кошики до 20 людей – місцевих парубків. Інші працювали вдома.

    Аби вийти із тяжкого становища, ремісники почали виплітати великі за розміром кошики з неочищеної лози для транспортування яблук. Та на жаль, виникали певні труднощі з реалізацією виробів. Селяни брали ці важкезні вироби на власні плечі і змушені були ходити по містах і селах, аби продати чи проміняти їх на зерно та  картоплю.  За кошика брали стільки зерна, скільки  у нього могло поміститись. Та зауважмо, за таку плату, реалізувались найкращі плетені вироби і тільки з очищеної лози, акуратно вимальовані різними фарбами.

    У 60 роках лозоплетіння в селі Іза покращує місцеву економіку, що помітно впливає на економічний добробут із року у рік.

    На сьогодні ізянські вироби мають попит чи не у всій Європі.

    Мирослава Головнич.

    На фото – виготовлення кошиків із лози в селі Іза, 1968 рік.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору