Закарпаття. Мертве село на Перечинщині реанімує туризм (ФОТО, ВІДЕО)

Одне із найменших сіл Закарпаття – Лікіцари виживає сьогодні за рахунок туризму. Тут давно уже стихло життя місцевого населення. Покинуті будинки селян, стали приватними садибами приїжджих бізнесменів.
Раніше, де вирувало на повну життя місцевого люду, хазяйнують інші господарі. А у викуплених будинках – приватні екосадиби , які і заманюють у глибинку туристів.
Аборигени сусідніх сіл розповідають, що місцева молодь, із села уже давно пороз’їжджалась. Єдиними, що не тікали із рідної домівки, були пенсіонери, та й ті мучились через відсутність нормальних умов життя, будучи відрізаними від решти цивілізації. Не було ні крамнички у гірському селі, де можна було купити хліба та інших продуктів. Пішим маршрутом діставалися до найближчого магазину.
Колись тут мешкало 300 людей. А сьогодні, за отриманою інформацією від очільника Туричківської сільської ради, корінних мешканців у глибинці лишилося тільки десятеро.
Нині зелений туризм беруться помітно відрожувати на Закарпатті. У центрі уваги й віддалені гірські перлини зі своїм природним багатством і унікальними шедеврами архітектури минулих століть. Завдяки туризму оживають і Лікіцари. Дивовижну перлину, розташованої у підніжжі Полонини Руної, із кожним роком відвідують мандрівники та любителі екстремальних подорожей.
Основним туристичним об’єктом у селі у є збережена і досі архітектурна пам’ятка 17 століття – дерев’яий храм Святого Василія. Її внесено до топ-найоригінальніших і найстаріших дерев’яних споруд у лемківському стилі на Закарпатті. Храм є єдиною дерев’яною святинею у Перечинському районі.
За словами мистецтвознавства Михайла Сирохмана, двозрубну тридільну церкву було збудовано із ялини у 17 столітті триверхою, бойківського стилю. Сучасного вигляду набула під час перебудови 1748 року. Відтоді дерев’яний храм є тризрубним і тридільним, з ялинових брусів. Кутові з’єднання зроблені врубками у простий замок з двобічним вирізом з потайним прямим шипом. П’ятистінний зруб нави і бабинця, а також вівтарна частина, покриті одним високим дахом м’яких обрисів. Над бабинцем підіймається невисока квадратна башта з бароковим завершенням. Схожа невелика баня розташована над східним зрубом. Будівлю оперізує піддашшя, яке спирається на випуски вінців зрубу. По периметру піддашшя й даху проходить профільований карниз із цільного брусу. Підлога викладена з рваних плит пісковика. Донедавна завершення церкви було вкрито бляхою, але коштами місцевої громади її зняли і поклали ґонтове покриття. Муровано-дерев’яна дзвіниця збудована у XIX - XX ст. Дзвони було встановлено у різний період. Менший виготовлено у Словаччині у 1820 році, а великий відлито відомим закарпатським ливарником Ференцом Егрі у 1924 році.
Ще у цьому селі є надзвичайно цілюща вода. Унікальне джерело високо в горах називають «Кадубом».

Одним словом, для туристів у глибинці є на що глянути, смакуючи феєрію довколишньої природи і вслухаючись у неймовірні історії, пов’язані із глибинкою. Адже назва села дуже цікава і у перекладі із румунської означає «місце торгівлі». Та достеменно про те, у зв’язку із чим виникла назва села, місцеві так і не знають. За іншим варіантом оповідей, раніше на цьому місці було вбито царя-деспота. В результаті, на згадку про перемогу над тираном, село і охрестили такою назвою. Та є ще одна версія виникнення глибинки і пов’язана із більш духовним тлумаченням назви місцевими: село так назвали на честь храмових ікон – «ликів Царя Небесного».

Мирослава Головнич.
Фото з мережі