Закарпаття свідомо інтегрувалося в українську націю?

Закарпатські українці у ХХ столітті пройшли складний, драматичний, але в національному відношенні таки поступальний рух. У цю добу відбулася етнонаціональна орієнтація цього краю.

Найбільшого поступу в українському національному само становленні Закарпаття осягнуло у 20 – 30-х роках ХХ століття, в період коли воно було включене до складу Чехословацької республіки. Тоді утвердились основні національні сегменти: український національно – культурний і політичний рух, українська національна культура та українська національна свідомість. Остання відображає систему закріплених суспільних вартостей самодостатнього етнонаціонального суспільства.

Утвердження на Закарпатті української національної свідомості свідчить про національну інтеграцію цього етнічного масиву в українську націю. Це ще раз переконує, що український етнос в першій половині хх століття в умовах бездержавності, загалом в дуже несприятливих політичних обставинах, здійснив стрімкий націогенез. Йшла напружена боротьба за долю українських етнічних порубіжних земель. Інтеграція в націю, або етнічна асиміляція. Такі дві альтернативи стояли перед ними. Закарпаття напрочуд яскраво ілюструє цей процес. Заперечувати, що в країні в указаний період не відбулося само розгортання українського національного духу, утвердження засадних національних онтологічних та аксіологічних перств або свідомим фальшуванням історії, або справді не баченням історичних реалій.

Утвердження на Закарпатті української національної свідомості, загалом етнонаціоеальної, а далі й етнополітичної орієнтації проходило у складному взаємозв’язку суспільно-політичних, культурних, геополітичних процесів. Виразна українська етнонаціональна чи, навіть, ще чіткіше, поборницька, етнополітична орієнтація українського населення Закарпаття проявилась одразу по завершенні Першої світової війни і розвалу Австро-Угорщини. Агонія великоугорського державного імперіалізму на стрімкий розвиток національно – визвольних рухів сусідніх народів і країв, поява нових національних держав були каталізаторами етнонаціонального пробудження русинів-українців.

Велику роль в українській поборницькій орієнтації краю та утвердження української національної свідомості відіграв чинник утворення УНР – ЗУНР. Відродження української держави надало потужнього імпульсу в організації та прийнятті історичних рішень Закарпатських Народних Рад, Всеукраїнського з’їзду русинів-українців 21 січня 1919 року у м. Хусті. Це лишило глибокий слід у суспільній свідомості. Події 1918 – 1920 років заклали традиції етнонаціональної, етнокультурної та етнополітичної орієнтації краю, втягнули його в українську етнонаціональну орбіту суспільного розвитку.

За рішенням Сан-Жерменського мирного договору, Закарпаття було включене до складу новоутвореної Чехословацької республіки. Ліберально – демократичний режим цієї держави об’єктивно сприяв само розгортанню українського національного руху, навіть при урядовій політиці гальмування українського національно – культурного і політичного поступу, офіційної заборони само ідентифікації “українець” до мешканців краю. За короткий період перебування краю у складі ЧСР 1919 – 1939рр. Закарпаття осягнуло українського національного утвердження, здійснило спробу продовжити українську державницьку традицію, спочатку у формі автономії, а далі і незалежної держави Карпатської України. Це і дає підстави говорити про утвердження в країні національної свідомості, інтеграції закарпатців в українську націю.

Розгортання українського національного руху на Закарпатті у 20-30-х роках ХХ століття, а особливо в другій половині 30-х років, відбувалося в складних умовах міждержавних відносин, в умовах порушеної європейської політичної рівноваги, скритої і відкритої конфронтації, таємних і відкритих планів ревізії кордонів. Це вже роздмухувало пристрасті національних устремлінь, як національно – визвольних, так і імперіалістично – шовініських. Зокрема, наголошуємо на угорсько – польських планах спільного кордону, а отже і повернення краю до складу Угорщини. Польща та Угорщина організаційно та фінансово підтримували український національний рух, ріст національної свідомості.

На гальмування української національної свідомості була спрямована і державна політика Чехословаччини. Остання просто підтримувала стан конфліктності національно-культурної, мовної орієнтації Закарпаття, яку мову політико – адміністративного контролю краю. Офіційна Прага намагалась не допустити зміцнення позицій українського національного руху на Закарпаття, щоб не викликати незадоволення сусідніх і не тільки сусідніх держав. Значний поштовх активізації змагань за самоврядування та національну визначеність краю дали територіальні претензії нациської Німеччини до ЧСР, яка підтримувала радикально налаштованих словацьких політиків та сепаратиський рух судейських німців. Це послаблювало унітарську стійкість Праги, радикалізувало український національний рух, а далі така політична тенденція цілком спричинилась до розвалу цієї держави.

В умовах державно – політичної кризи Чехословаччини українці Закарпаття зуміли проявити високу національно – державницьку свідомість. Вони розгорнули змагання за будівництво української держави – Карпатської україни. Останній чин відклав особливий відбиток на національному духові, утвердив у масовій свідомості українські національно – політичні цінності. Навіть півстолітнє панування антиукраїнських режимів Хортиської Угорщини та СРСР не змогли вивітрити кличів – заповітів етнонаціональної романтики Карпатської України.

Зрушення національно – політичної активізації Закарпаття у ХХ ст.. відбулося під впливом українського національного чинника. В останній чверті ХІХ – на початку ХХ століть доступ українства як нації відзначився якісними здобутками в усіх напрямах: культурному, ідеологічному, політичному, науковому.

Вражаючі успіхи український національний рух мав у сусідній Галичині. Останню за свої здобутки охрестили українським П’ємонтом. Розбудований багатоаспектно і насичено, він проник у всі суспільні клітини цього краю. Відзначався макро- і мікрорівневою розбудованістю. Тому українська національно – політична ідея об’єктивно ставала притягальною і для кращих представників закарпатської інтелігенції, і Закарпаття в цілому. Тим більше українська Галичина на Закарпатті була притягальною на фоні застарілих, архаїчних структур культуро творення і культуро відтворення. Поза їх межі ніяк не могло вилізти русофільски орієнтоване будительство, напів асимільоване закарпатське греко – католицьке духовенство, решта інтелігенції. Під етнототалітарним тиском Угорщини Закарпаття взагалі не змогло утворити політичних структур на національній основі. Це було великим контрастом і підставою для швидкого проникнення на Закарпаття українства, а відповідно, і української національної свідомості.

Велику роль в українському національному утвердженні Закарпаття, виховання в цьому терені українського духу відіграла українська еміграція з теренів УНР та ЗУНР. Вона, утримавши сприяння з боку уряду і особисто президента Чехословацької республіки, знайшла притулок у цій державі. Значна кількість її оселилась і на території тодішньої Підкарпатської Русі. Цей людський елемент мав особливу суспільну підготовку, гврт, вишкіл, який отримав у дореволюційну добу та в буремні роки української революції. Українська еміграція на Закарпатті склалась як особлива етносоціальна група, виступала активним організатором громадського життя на українській національній основі, зокрема на ниві “Просвіти”, шкільництва, пластового руху, культури, письменництва, журналістики, духовно – інтелектуального та ідеологічного клімату. В останніх напрямах провідну роль відіграв празький осередок, вплив якого зазнала і закарпатська інтелігенція, особливо молодь високих шкіл.

В українському самоствердженні Закарпаття, вихованні в широких масах української національної свідомості важливу роль відіграла національно – пробуджена, хоч і малочисельна, закарпатська інтелігенція. Нею, після включення краю до Чехословацької республіки, були закладені установи та організації, спрямовані на українське національне самоствердження. Найпершу роль тут відіграло товариство “Просвіта”. Багатофункціональну суспільну діяльність проводила ця масова громадська організація. Вона організувала по цілому краю читальні, проводила наукову і видавничу діяльність, розповсюджувала літературу, виступала організатором театральної та іншої культуро творчої діяльності. Нею були закладені тривкі основи української національної духово – світоглядової орієнтації. Сучасною термінологією це можна означити як організація українського інформаційного простору з українською національною системою суспільно – культурних, історичних і політичних інтерпретацій. До цього варто зауважити, що під впливом “Просвіти”, її активних діячів знаходилась освітня система в краї. Освітні установи, вчительська інтелігенція, пластові організації зробили дуже багато для прищеплення національної свідомості молодому поколінню закарпатців, національно – політичний деб’ют яких відбувся вже наприкінці 30-х років.

Важливий внесок в національне відродження краю зробила творча інтелігенція, яка перейняла кращі традиції красного письменства попередніх епох; новаторські, літературно – мистецькі, естетичні підходи сучасників, а особливо Празької школи української літератури. Остання не вміщувалася в тісні рамки літературної школи, а належала до ширшого, світоглядового, політико – ідеологічного середовища об’єднаного “Літературно – Науковим Вісником” Дмитра Донцова. Це середовище зробило великий вплив не лише на літературний стиль молодих закарпатських поетів, але й на світогляд, напрям радикального, національно – політичного мислення, що ідентифікується з українським націоналізмом. Український націоналізм проникав на Закарпаття двома шляхами. Як світогляд, через студіюючу молодь в чеських високих школах, що контактувала з празьким середовищем вісниківців, і як структура ОУН, що розбудувала свої клітини в краї. Націоналістичні середовища зробили значний внесок у розбудову Карпатської України, а в лихий час – її оборону, загалом утвердження української національної свідомості.

У розгортанні національно – культурних, національно – політичних процесів, утвердженні української національної свідомості вагому роль відіграли політичні партії українського національно – культурної орієнтації. Найперш – це Руська хліборобська партія, яка у 1923 року змінила назву на Християнсько – народну партію. Це була найбільш послідовна і наполеглива українська політична організація, що відстоювала національні, національно – культурні і політичні інтереси краю. Крім Християнсько – народної партії, на більш-менш українських національно – культурних позиціях стояли Соціал – демократична партія Підкарпатської Русі, а також українське крило Аграрної партії. Комуністична партія українською була суто в мовному відношенні та національній ідентифікації краян. Загалом політичні партії української національно – культурної орієнтації на Закарпатті в 20-30-х роках сприяли українській національно – культурній розбудові, лобіювали український національно – культурний розвиток краю на політичному рівні в державно – політичній системі Чехословаччини. З іншого боку, українські політичні партії русофільської національно – культурної орієнтації змагались за самоврядування краю.

Всі українські політичні, культурно – просвітницькі, мистецькі, наукові, видавничі, господарські, освітньо –виховні структури, організації, установи організували у післявоєнне двадцятиріччя (1919 – 1939р.р.), в умовах чужої держави, потужну національну розбудову з усіма її сегментами: культурним, світоглядові – ідеологічним, освітнім, інформаційним, політичним. А найважливіше те, що розбудова була спрямована як на макро, так і на мікросуспільний рівень, що дозволило охопити широкі маси населення краю. На цьому тлі недолугою і безпорадною виглядає сучасна українська націонал – демократія, яка за роки незалежності в своїй державі, під уже певним правовими гарантіями не зуміла яхоч якою мірою опанувати величезні зросійщені терени Східної і Південної України, а тільки бідкається на “погану антиукраїнську владу”.

З другого боку, процес українського національного само сходження Закарпаття та утвердження серед мешканців краю української національної свідомості вимагає більш чіткого теоретичного означення, усучасненої етнополітичної інтерпретації. Етнологічною конструкцією розгляду даної проблеми є положення про різні рівні інтегрованості в етнос, націю. Найбільший рівень етнічної свідомості притаманний ядру етносу. Навколо цього формується нація. Носії нерозвиненої, змішаної чи притлумленої, або навіть, напівасимільованої етнічності та етнічної свідомості відносяться до маргінального прошарку.

Особливісю Закарпаття було те, що на початку ХХ ст.. на кураєвому рівні (макрорівні) починало складатися ядро етносу. Це ядро перебувало в сильному борінні з маргінальним прошарком. На кінець 30-х років воно употужнилося, досягло якісного рівня, а саме, макрорівневого значення , очолило не лише закарпатоукраїнські, але й загальноукраїнські державницькі змагання. Маргінальний прошарок був витіснений на узбіччя суспільно – політичного життя.

Втягнення Закарпаття у вир національного життя і загальноукраїнських національно – політичних змагань, засвідчує процес інтеграції закарпатців в українську націю. Націогенез завжди відкритий, постійно діючий, тобто динамічний процес. Націогенез української нації в останній чверті ХІХ – першій половині ХХ ст.. проходив дуже активно. Інтеграція закарпатських українців в лоно української нації з одного боку була частиною цього націогенезу, а з другого – ця інтеграція проходила під силовим полем поступального українського націогенезу.

Отже, в короткий період ХХ століття, а найбільш у 20-30-х роках цього ж століття Закарпаття здійснило українське національне самоствердження з становленням української національної свідомості, інтегрувалося в українську націю.