ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Закарпаття у роки другої світової війни

    24 червня 2021 четвер
    14 бе­резня 1939 року Угорщина почала окупацію Закарпаття

    У березні 1939 р. Німеччина, пору­шивши Мюнхенський договір 1938 р., окупувала всю територію Чехословаччини. Одночасно 14 бе­резня Угорщина почала окупацію Підкарпатської Русі. Та­ким чином, долю Закарпаття 1938-1939 рр. вирі­шили країни, які підписали Мюнхенський договір: Німеччина, Італія – з одного боку, Велика Брита­нія, Франція – з другого.

    Війна – найстрашніша трагедія людства. Особ­ливо жахливою стала Дуга світова війна. Лише Україна втратила в ній війні 6,5 млн. осіб.

    Не обійшла ця біда і Підкарпатську Русь - Закарпаття.

     

    З території регіону націстами було вивезе­но до концентраційних таборів 183 395 осіб, з них загинуло 114 982. Серед жертв голокосту було все єврейське населення краю. 

     

    Слід звернути увагу на такий факт, що в роки Другої світової війни закарпатці волею трагічної долі воювати в чотирьох різних за своїм складом, ідеоло­гіями і завданнями арміях: чехословацькій і радянській – з одного боку, угорській і німецькій – з другого.

    В чехословацьку армію, яка утворилася в роки війни на території колишнього СРСР, вони увійшли якгромадяни довоєнної Чехословаччини.
    В Червону армію – наприкінці 1944-го на початку 1945 р. після визволення Закарпаття як добровольці.
    В угорську армію закарпатці насильно були мобі­лізовані після захоплення краю угорськими військами в березні 1939 р. Цю армію правителі Угорщини як союзники Німеччини посилали на Східний радянсько-німецький фронт;
    І нарешті, представники німецької національності краю призначалися на службу в німецьку армію згідно з угодою між угорськими і німецькими військовими відомствами.

    Такого в історії Закарпаття ніколи не було, щоб його сини одночасно одягали військову форму чо­тирьох різних армій, дві з яких спільно боролися проти двох інших. І це, звичайно, привело до багатьох трагедій і великих жертв

     Нелегальний перехід закарпатців до Радянського Союзу та їхня доля.

    Добровольці Закарпаття – феномен, якому немає аналогу в історії краю. Коріння цього явища сягають у часи, коли Закарпаття на початку 1939 р., було окупованефашистською Угорщиною. Відтоді й аж до 1941 р. незважаючи на жорстокі пере­слідування влади, тисячі юнаків і дівчат нелегаль­но переходили кордон, аби потрапити до своїх по той бік Карпат. Вони щиро вірили, що настане день, коли Закарпаття буде звільнене від чужо­земних поневолювачів і прагнули самі взяти участь у боях за визволення свого народу. Але так скла­лося, що всі ті, хто перейшли кордон, були заарештовані й засуджені особливими нарадами. Молоді хлопці і дівчата, звинувачені у нелегальному переході кордону і в шпигунстві, діставали від 3 до 8 років ув’язнення, деякі з них були за­суджені до розстрілу.
    Причини й мотиви нелегального переходу були та­кими:
    одні тікали від переслідувань жандармерії;
    інші не бажали служити в угорській армії,
    деякі закарпатці дезертирували з армії;
    частина краян шукала роботи, кращого життя, продовження навчання.

    В СРСР йшли здібні сільські хлопці, гімназисти, вчителі. Переходили кордон по одному, інколи 10-15 осіб. Серед тих закарпатців, то воювали в Іспанії у 1937—1938 рр., в СРСР нелегально пе­рейшли Варгулич І.А., Феер М.В., Чижмар С.М., Гігінка В.М. Крізь табори  ГУЛАГу пройшли студенти, вчителі з різних районів краю. Серед них Оленич М.М., Волощук І.В., Вайда С.М., Патрус-Карпатський А.М.
    Донині дискусійним є питання про кількість втікачів. У різних історичних та багатьох інших публікаціях за 60 повоєнних років називалися різні цифри, часто надто перебільшені.  Буквально до 90-х років про ці події  відкрито не згадувалося і про це писати було заборонено.
    Сьогодні науково-реабілітаційним відділом обраної книги «Реабілітовані історією» обнародувані конкретні цифри; по всій колекції документів виявлено і реабілітовано 5613 осіб,  з них 4830 уродженців Закарпаття,  391 – Угорщини, 120 – Словаччини і Чехії, 72 – Румунії (Трансіль­ванія).

    Цікаво й те, якими потоками закарпатці неле­гально перетинали кордон СРСР:
    1939р. – перетнуло 1064 чоловік;
    1940 р. – 4022 чоловік, або основна кількість;
    1949р. – 527 осіб.
    Звільнено з таборів ГУЛАГу – 2951 втікача, померли в таборах 882 в'язні. У кримінальних справах немає відомостей про звільнення або смерть 1700 осіб. Таким чином, загальна цифра всіх, хто неле­гально перейшов кордон в СРСР, склала б   7,5 тис. осіб.
    Вище вказані цифри використані з монографії   Довганича О.Д. Закарпатські добровольці: нариси зі історії та бойового  шляху. Ужгород, 1998 рік.

    Про закарпатців у корпусі Людвіга Свободи та у рядах Червоної  Армії.

    Директивною вказівкою НКВС СРСР від 26 листопад 1942 р. за № 523 закарпатські добровольці, що нелегально перетнули кордон, як колишні чехословацькі піддані були звільнені з ув'язнення і перепроваджені по м. Бузулук, де почала формуватися чехословацька військова частина під коман­дуванням Людвіга Свободи. Наші люди добровільно як громадяни Чехословаччини масово вступали до цього підрозділу, пройшовши в його складі з боями від Соколова до Праги.
    У 1944р., коли Закарпаття було визволене відокупантів, понад півтора десятка тисяч молодих наших краян, у тому числі 555 дівчат, добровільно пішли воювати проти німецьких фашистів, вступивши добровольцями до Червоної армії.
    На території України Перша Чехословацька ок­рема бригада пройшла з боями під Соколова через Київ, Васильків, Черняхів, Фастів, Руду, Білу Церк­ву, Жажків. Острожани, Бузівку. Командир бри­гади Л. Свобода назвав закарпатців «хоробрими, відважними, мужніми». У своїх спогадах та чис­ленних статтях він відзначив найхоробріших і найсміливіших: Степана Вайду, Дмитра Гегедюша, Дмитра Криванича, Михайла Оленича, Михайла Лялька та багатьох інших, а також закарпатських дівчат – Софію Гарагонич,  Гафію Глеба, Ганну Ковтай, Юстину Бабич, Гафію Сопко та ін.

    Наприкінці липня 1944 р. зі складу 4-го Україн­ського фронту 1 Чехословацький армійський кор­пус було передано 38-й армії, і він став учасником Карпато-Дукельської операції. Його чисельність становила 17 тис. осіб. У ньому було 7100 закар­патських українців.  У бояхзаДуклю загинуло близько 800 закарпатців, їхній прах покоїться тепер на двох державних кладовищах- музеях: у м. Дуклі (Польща) та м. Свиднику (Словаччина).
    Слайд 10
    За хоробрість і відвагу в боях сотні наших зем­ляків були відзначені високими нагородами Чехословаччини. Одна з найвищих нагород – Че­хословацький військовий хрест. Найвищої радянсь­кої нагороди – званням Героя Радянського Союзу – у 1945 р, був удостоєний посмертно танкіст Сте­пан Вайда з  Дулова Тячівського району. Народив­ся 17 січня 1922 р. З 1928 по 1935 рр. вчився в народній школі, потім вступив до Хустської гімназії. Не бажаючи служити в угорській армії, учень 4 класу гімназії у серпні 1940 р. нелегально перейшов кордон у Радянський Союз. Два роки перебував у таборах ГУЛАГу.  В кінці 1942 р. добровільно став  бійцем чехословацької чистини. Бойове хрещення отримав під Соколовим. Закінчив Тамбовське танкове училище, воював у складі чехословацької танковоїбригади на території України, на Дуклі, брав участь і у Моравськоко-Остравській бойовій операції.У боях за польське містечко Творкув 6 квітня 1945 р. Степан Вайда загинув. Був похований у польському містечку Погжебин, а 1948 р. його прах перевезено на чесь­ку землю в м. Острава, йому посмертно присвоє­но військове звання капітана, в рідному Дулові встановлено бюст.
    Добровольці Закарпаття, де б вони не воюва­ли, відважно билися з фашистами, проливали кров і віддавали життя заради визволення, заради того, щоб нашу землю ніколи більше не топтали чужо­земці.

     

    Підпільний та партизанський рух.

    Угорський окупаційний режим (з березня 1939 р. по жовтень 1944 р.) на нашій землі залишив після себе тільки великий гнів і ненависть народу. Арешти і переслідування були масовими. Багато людей перебувало у в'язницях, десятки з них повішені і розстріляні. Усіх євреїв відправили в концтабори. Інтелігенція і всі, хто не хотів миритися з окупа­ційним режимом, покинули рідний край, емігру­вали до інших країн, зокрема до СРСР. Тих, хто не встиг утекти, ув'язнювали і піддавали торту­рам, відправляли до робочих таборів. Опозиція могла діяти лише в підпіллі.

    Партизанський рух на Закарпатті має свою ге­роїчну історію.

     

    Виник він після окупації Срібної Землі. На Великоберезнянщині підпільники орга­нізували бойові розвідувальні групи по 15-20 осіб у кожній. Подібна робота велась і у Великому Бич­кові. Фашисти розкрили діяльність патріотів, і в краї пройшли масові арешти.

    Закарпатські антифашисти в Радянському Со­юзі були організовані у спеціальні загони. Першу таку групу очолив О. Борканюк. У січні 1942 р. загін було десантовано неподалік від Ясіня. Доля цих людей трагічна. Більшість загинула, О. Бор­канюк був арештований і страчений.

    Під час знаменитого Карпатського рейду Ков­пака група закарпатців вирішила організувати в краї збройну партизанську боротьбу. Проте ця спроба виявилась невдалою – загін потрапив у полон. Та вже в серпні 1943 р. в районі г. Менчул висадилась розвідувальна група «Закарпатці» на чолі з Ф. Патакі. За півроку група виросла до 190 осіб. З квітня по червень 1944 р. у Мараморош-Сігеті, Хусті, Сваляві, Пскові прилюдно було розстріляно 30 учас­ників розвідувальної групи. У Шопронській тюрмі був страчений керівник загону Ф. Патакі. 59 учас­ників групи «Закарпатці» були нагороджені урядо­вими нагородаші. Пік активної діяльності парти­занських загонів на Закарпатті припадає на осінь 1944 р. В історії минулої війни назавжди викарбу-вані імена командирів партизанських загонів: Г. Володіна, І. Мельникова. І. Косіша. В. Лаврова, В. Хомеюса. Д. Усти. І. Прищепи, М. Перечинського, В. Русин. Бойова діяльність закарпатських парти­занів прискорювала визволення краю.
    О.Д. Довганич у своїй праці наводить маловідомі факти. В Закарпатті добре знати І.Капітана як пар­тійного і радянського керівника, що працював у Тячівському. Свалявському районах. Але мало хто навіть із близькій і знайомих знав, що він у роки війни тричі десантувався в тил ворога. А все поча­лося із служби в угорській армії, куди його мобілі­зувати в 1940 р. У 1941 р. він потрапив на Східний фронт у складі цієї армії. Тоді ж організував групу закарпатців із 13 осіб, щоб перейти лінію фронту. Але групу викрили і кинули в тюрму. Наступного року І. Капітан знову організував близько 60 закар­патській українців та словаків і з цінними документами перейшов на бік Червоної армії. Став пе­рекладачем у 811-му радянському артилерійському полку, а в 1943 р. добровільно вступив до парти­занського загону «За Родину», який готувався до боротьби в тилу ворога. Набувши досвіду парти­занської боротьби і маючи добрі знання іноземних мов, І.Капітан у серпні 1944 р. був десантований біля с.Шаланки Виноградівського району. При­землення було невдалим: двоє десантників пропали безвісти. І. Капітан і радистка Ф. Павлова діяли в Шаланківськомулісі, потім перебралися на Іршавщину. Радистка Павлова передавала в розвідуправління 4-го Українського фронту військову інфор­мацію. І. Капітан мав підпільну кличку Свобода. За участьв боях Капітан нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями.
    І.В.Лупич із с. Буківцьова, що на Великоберезнянщині,  теж був насильно мобілізований в угорську армію. В грудні 1942 р. був відправлений на Східний фронт. Там він намагався перейти лінію фронту і потрапив у полон, перебував у таборі міста Моршанськ Тамбовської області. Як антифашиста його направили в політуправління 1-го Білоруського фронту перекладачем. Про свою роботу на фронті він розповідає у книзі «Солдат у чужій шинелі».

    На бік партизанів переходили не лише закар­патські українці, а й закарпатські угорці.Тривалий час після війни ми не знали, хто та­кий Габор Турчані, бо так було записано в спога­дах С.Ковпака. Лише в 60-і рр. було розшифро­вано, що це наш земляк, угорець з с. Мала Бійгань Берегівського району. У 1942 р. з групою солдатів він перейшов до партизанів С.Ковпака, працював перекладачем, писав і розповсюджував серед угорсь­ких солдатів листівки. Під час рейду 1942 р. Г.Туровці (Турчані) з групою пішов на бойове завдан­ня в район Конотопа. Треба було підірвати кілька мостів, у сутичці потрапив у полон, 26 листопада 1942 р. у Києві був розстріляний.
    Ще один угорський солдат, уродженець с. Гути Берегівського району Дюла Уста, перейшов на бік партизанів, а потім сам очолив партизанський загін у Закарпатті, який одержав назву імені Ференца Ракоці. Високу оцінку дав йому командир велико­го партизанського з'єднання О.Федоров.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 5

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору