Закарпаття. Від винних підвалів графа Шенборна — до державних винних склепів (ФОТО)

Перед тими, як висвітлити зазначену тему, трохи історії.

Після поразки визвольної війни Ференца Ракоці ІІ у 1726 році , австрійський імператор Карл ІІІ передає Берегсас графу Карлу Шенборну-Бухгейму. Частина виноградників, яка була розташоввана в межах міста, переходить у його власність. Відомо, що Шенбор-Бухгейм надто полюбляв полювання на оленів та кабанів у навколишніх лісах, де знаходилася його мисливська резиденція, зокрема у Берегуйфалу (недавно масштабно і якісно реставрована).

Вже при Шенборні, у 1733 році, в Берегсасі бочка вина коштувала 8-9 форинтів. Польські купци давали 25-30 злотих за бочку токайського, а за місцеву лише 6 злотих. Але така різниця не заважала розвитку виноробства. Про це красномовно свідчить те, що в 1762 році виробництво складало 1874 декалітри, а в 1768-му вже – 4464 декалітри. Коштувала бочка вина 13 форинтів. За поденну працю на виноградниках тоді платили 12-15 крейцарів. До речі, для порівняння: кілограм яловичини коштував 2 крейцари, свинини - 3.

У чому ж полягає успіх Берегівських вин? У Берегсасі, якщо подивитись крізь століття, ніколи не було поміщика, великого землевласника, який би володів землями навколо міста. Це був королівський маєток, який передавався у спадщину, а пізніше – центр Бережської жупи. Тут завжди жила спільність великих людей, яким не треба було підлаштовуватися під вимоги єдиного господаря. Місцеві власники-виноградарі та ремісники-промисловці не були підлеглими один одному, більше того, існувала взаємодопомога.

Із середини ХVІІІ століття в результаті дискредитаційної політики королеви Австрії Марії Терезії (1740-1780), яка проявлялась в обмеженні вивозу вин, закарпатське виноградарство поступово занепадає. Наступають скрутні часи. У 1808 році мешканці міста потерпали від голоду, занепало також і виноробство, оскільки видатки перевищували прибутки. Отож власники виноградників змушені були брати кредити, тому восени виноград збирали не вони, а кредитори. Однак багато хто і так не зміг віддати гроші, взяті в кредит , тому у них відбирали коней, вози, майно, боржників навіть саджали за грати.

Здається, саме тоді мешканці Берегсасу скаржилися королівському наміснику на графа Шенборна: «Жупа почала велике будівництво казино і тюрми. Нас гонять на перевезення будівельних матеріалів й інші роботи. Жителі, які мають виноградники, не можуть їх обробити, тому що на їх шиї сидить граф Шенборн».

Після революції 1848-49 р. р. поміщики та монастирі, які мали великі площі занедбаних виноградників, розпродували їх учорашнім батракам. Це сприяло зростанню площ виноградних насаджень, поліпшенню асортименту та якості продукції. Із цього часу виноградарство у нас розвивалося під впливом Італії, Франції, Німеччини, Австрії, з яких завозився пасадочний матеріал та запозичувалая агротехніка. Тиводар Легоцький писав у своїй відомій трьохтомній монографії, що граф Ервін Шенборн-Бухгейм, якому належали великі парцели виноградників також і в околицях Берегсаса, у 1878 році успішно розводить аж 220 різних сортів винограду. З усіх них граф перевагу надав Рислінгу. У винницях, вирубаних, ще полоненими турками, у скелях гори Сарка, він зберігав у великих дубових діжках вина, які славилися своїм ароматом та смаком, А червоне вино врожаю 1866 року ставили поруч із відомими єгерськими.

Вельми продуктивний розвиток виноградарства у Закарпатті можна спостерігати у 60-70-х роках ХІХ століття. Якщо у 1853 р. їх площа складає 2059 гектарів, то у 1872-му вже 2767 га. У цей час у 37 населених пунктах краю виноградарством та виноробством займається 5005 землевласників, але латифундія Шенборнів-Бухгеймів, залишається і надалі домінувати. А коли в наш край прийшла велика біда у вигляді філоксери: ненажерливий шкідник пошкоджував кореневу систему лише європейських сортів винограду, Шенбони першіми стали завозити у 1883 році в наш край щепи винограду марки Репарія. Допомагав їм в цьому піджупан Дюла Йобсті. Відтак, спільними зусиллями, хвороба була подолана. Саме тоді, розкрився талант неперевершеного виноградаря, керівника вищезазначеної латифундії, Нандора Цейнера (1850-1928 рр.). У 1885-1886 році його невтомна праця дала непогані результати, а з 1887 року використовували запропонований ним метод зеленого щеплення, який був і надалі перспективним. Суть його полягала в тому, що гібридну підщепу на висоті 1 метр на 4-6 сантиметрів вище вузла зрізують. Потім лозу вздовж діафрагми розщеплюють, беруть прищепу європейського сорту довжиною 5-6 см, обережно вставляють її у розщіп, міцно швидко розвивається і згодом плодоносить.

У кінці 1897 року нарешті вдалося відновити закарпатські виноградники. Авторитетна Господарська Спілка Угорщини в 1898 році в програму ознайомчої екскурсії включила і відвідання нашого краю. 15 вересня того ж року екскурсанти прибули в Берегсас, де мали змогу оглянути плантації графа Шенборна-Бухгейма и його знамениті підвали, де провели дегустацію вин.

Використовуючи великій досвід виноградарства та виноробства на базі латифундії Шенборн-Бухгейма був створений громадський підвал. Де, у 1906 році, будують надбудову з вежею на фото). Саме тут була створена Берегівська державна дослідна станція із виноробства. Цей заклад дійсно опирався на великий досвід, який накопичувався століттями й передавався з діда прадіда.

Саме в цей період, коли наші вина поширювалися у світі як токайські, до Берегсаса у 1910 році приїжджає випускник будапештського сільськогосподарського інституту Бейла Мошанський (1884-1961 рр.). Своєю сумлінною працею на державній дослідній станції він підняв виноградарство краю до європейських стандартів. З його ім’ям пов’язують і розвиток виноградарства та виноробства у кінці 30-х років ХХст. До якоїсь міри у нагоді йому став великий практичний досвід, який він набув у Берегсасі під керівництвом знаного вченого-виноградаря Нандора Цейнера. Цього винахідника зеленого щеплення від виноградної хвороби філоксери він вважав своїм наставником і вчителем.

Під час Першої світової війни та румунської окупації (1919 р.) винні бочки з вином були знищені вщент. Чехословацьке державне управління сільського господарства прийняло у власність колишні винні підвали Шенборн-Бухгеймів у 1920 році, які заново відбудували. Забетонували підлогу, провели вузькоколійну дорогу( довжина підвалу 500 метрів), встановили великі бочки (на фото). Їх об’єм складав 18000 декалітрів ( декалітр – 100 літрів). У скалі за склепами вирубали відвідний дренажний тунель для відведення ґрунтових вод. Вхід у печеру-тунель вражає своєю красотою. Мій вітчим, нажаль вже покійний, Михайло Олексійович Кристалевський, на початку 50-х років ХХ ст. працював тут, на винзаводі, головним механіком, і розказував мені, що ці тунелі-печери ведуть аж до Куклі. Коли хотів сфотографувати вхід до них, то не отримав згоди від директора пана Балегі. Тому, охоронець, який з ним зв’язався по телефону, мене не пустив на територію. У нас з паном директором особливі стосунки, адже цій прихватизованій фірмі присвятив свого часу кілька публікацій. Готую і зараз, до «Урядового кур’єру», де намагатимуся відповісти на запитання: як ТОВ «Берегівське» перетворилось у ПАТ «Берегово-Тиса»? Чому без відповідних охоронних дозволів, проведений ремонт історичної будови? Нарешті, яка судьба запущених виноградників, та землі, на схилах, які там колись росли? Може, нарешті обласна прокуратура, на фоні кадрових змін, зверне увагу на цю міфічну фірму – «Берегово-Тиса», яка знаходиться під повним управлінням родинного клану «коньячного борона» В. В. Гісема!

Валерій Разгулов, головний редуктор «Карпатської панорами»