ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Залишаючи Батьківщину: все більше українців їдуть шукати краще життя

    19 березня 2024 вівторок
    68 переглядів
    Молодь покидає Батьківщину, заради кращого життя

    Еміграція стала головною причиною стрімкого скорочення чисельності населення України. З початку незалежності з 52,2 млн число українців скоротилося до 42,6 млн осіб. Чи не останню роль в цьому зіграли війна на Донбасі, політична та економічна криза, відсутність перспектив. Уже на рівні ООН офіційно визнано, що незабаром населення країни скоротиться до 35 млн, а через півстоліття до 25-28 млн.

    "До традиційних економічних причин втечі за кордон додалися ще й політичні. Війна на Донбасі й анексія Криму спровокували стрімке зростання потоку біженців з країни. Якщо в 2011-2013 роках Україна не входила навіть до першої тридцятки прохачів притулку в країнах ЄС, то вже в 2014-му опинилася в лідерах, зайнявши 13-е місце за кількістю прохачів, а в другому кварталі 2015-го і зовсім перебралася на 9-е. Найчастіше українці просять притулку в Німеччині, Польщі, Італії, Франції та Швеції. Сьогодні кожен третій українець хотів би виїхати за кордон. А найближчим часом бажаючих буде більше. Число тих, хто намагається в'їхати на територію Євросоюзу, за останній час зросло приблизно на 20-25%", - зазначає Олександр Жолудь, аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень.

    Міграційні потоки з України після Євромайдану стрімко активізувалися. В одній тільки Польщі право на постійне або тимчасове проживання в 2014 році отримали 247 тис. українців - на 60% більше, ніж роком раніше. В середньому ж по країнах ЄС цей показник виріс на 30%.

    Міністр сім'ї, праці і соціальної політики Польщі Елжбета Рафальска заявила, що уряд Польщі хоче давати українцям візи на більш тривалі періоди часу і заохочувати молодих українців до отримання документів на постійне проживання та польське громадянство.

    "Польща буде здійснювати заходи по залученню робітників зі сходу Європи, зокрема з України, через незадовільну демографічну ситуацію в країні. Безумовно, та ситуація, яка склалася на ринку праці, нам чітко показує, що в Польщі починає не вистачати робочих рук. Міжвідомча група вносить зміни в міграційне законодавство країни. Така політика звернена в цілому до українців і повинна стати "ефективним рецептом на демографічну кризу в Польщі", - заявила Рафальська.

    Владислав Прус

    Одеса - Хошимін (В'єтнам)

    Рік тому Владислав переїхав до В'єтнаму.

    "Думки емігрувати не було ніколи. Але в останні роки Україна просто розвалюється. При владі люди, яким все одно, як живуть прості українці. Роботи немає, та ще й війна. Коли два моїх друга загинули в АТО, я зрозумів, що не хочу такої ж долі. Політики ділять гроші, а вмирають прості люди. Я довго думав і зрозумів, що хочу жити, а не виживати. Поїхав з України в березні минулого року. Їхати в нікуди не хотів, деякий час шукав роботу, і мені запропонували працювати у В'єтнамі в IT-сфері", - розповів Прус.

    В'єтнам країна далека і багатьом незнайома. Сам Владислав раніше бував у Туреччині, Єгипті. А ось В'єтнам здавався загадковим.

    "Це країна крайнощів. Блиск і злидні поруч на кожному кроці. Але я все ж таки зважився. Коли я приїхав і прожив тут місяць, почав розуміти, що мені легше жити. І я просто жахнувся, що це через те, що тут немає такого інформаційного тиску, як в Україні. У нас люди всі в політиці, їх заганяють в депресію, кожен день суцільний негатив. А тут такого немає, немає розмов про війну і комунальні платежі, всі живуть щасливо і вранці чутно, як сусіди співають в душі. І тут мені стало так гидко й образливо. Невже наші люди не заслуговують спокійного нормального життя?" - зазначає Владислав.

    Українців у В'єтнамі не дуже багато. Але багато тут живуть і працюють. Країна заохочує розвиток нових технологій і IT-сфери. Багато компаній готові запропонувати вигідні умови співпраці вузькопрофільних спеціалістів, чим і скористався Владислав.

    "У компанії, де я працюю, є 5 українців, вони зі Львова та Ізюму. Події в Україні обговорюємо, але неохоче. Громадянство українське міняти не збираюся, але і повертатися не хочу, не бачу перспектив. Думаю, в цьому році заберу сюди батьків. Я боюся за них", - каже Прус.

    Олена Доценко

    Вінниця - Нідербухсітен (Швейцарія)

    "Я з невеликого села, із Запорізької області. Батьки там і зараз живуть. Коли я поїхала до Вінниці вчитися, зрозуміла, що є щось краще сільського життя. Закінчила інститут, влаштувалася на роботу в туристичну фірму. Коли з'являлися недорогі тури, завжди намагалася за свій рахунок поїхати і подивитися світ. Польща, Німеччина, Естонія, Латвія - ці країни мене підкорили. Рівень життя, чисті вулиці, усміхнені люди, пенсіонери, які не рахують в магазині дрібні гроші, щоб купити хліба. Я приїжджала в ці країни як з іншої планети. І коли я потрапила до Швейцарії, я була підкорена остаточно - рівнем життя, відкритістю людей. Та практично всім", - розповіла Олена.

    Думка поїхати прийшла до жінки відразу після повернення додому.

    "Приїхавши в Україну, в аеропорту у мене вкрали сумку, я добиралася додому за копійки, які нашкребла по кишенях. Сівши в автобус, мені нахамила якась жінка, я ледве стримала сльози. Приїхала додому, ліфт не працював, довелося підніматися з важкою валізою на 9 поверх. Зайшовши в квартиру, я виявила, що немає світла. У кухні стояв сморід, з-під холодильника текла вода. Тут-то я і розревілася. Трохи оговтавшись від цього шоку, я чітко зрозуміла, що хочу поїхати жити в іншу країну, а перебуваючи ще під враженням від Швейцарії вибір був зроблений без коливань", - згадує Олена.

    По міжнародним шлюбним агентствам дівчина цілеспрямовано шукала громадянина Швейцарії і знайшла.

    "Напевно, Бог мене почув, через пару тижнів я познайомилася зі швейцарцем. І вже через півроку, кинувши роботу, я приземлилася в Цюріху. Минуло два роки, я не шкодую ні грама, що поїхала. Коли спілкуюся зі своїми друзями з України і чую, що відбувається в країні, переконуюся остаточно, що я зробила правильний вибір".
    Зараз Олена живе в приватному будинку чоловіка, відвідує мовні курси, допомагає прибирати по дому сусідам.

    "Перспективи є - а це головне. Є впевненість у завтрашньому дні, є до чого прагнути", - каже жінка.

    Ольга Гром

    Чернівці - Анталія (Туреччина)

    "Рішення виїхати було спонтанним. Я не планувала переїзд, у мене була квартира в Чернівцях, машина, робота з непоганою зарплатою. Я багато подорожувала і в 2014 році приїхала з подругою до Туреччини зустрічати Новий рік. Мені чомусь прийшла в голову думка переїхати сюди на постійне місце проживання. Туреччина мені подобалася, побувши там пару днів, у мене розвіялися всі стереотипи, адже уявлення про цю країну було зовсім іншим. Туреччина - цивілізована держава, та й тут не відчуваєш себе мігрантом, росіяни й українці заполонили півкраїни. Тут дуже багато відпочиваючих в будь-яку пору року", - зізнається Ольга.

    Найскладніше виявилося не влаштуватися в Туреччині, а оформити всі документи. "Раніше робочу візу відкривали прямо в Туреччині. Тепер правила змінилися, і мені довелося на деякий час повернутися в Україну. Коли приїхала до посольства, побачила людей, які з ночі займали чергу, деякі чекали по кілька днів. Війна на сході, економічна криза - причини, які підштовхують українців виїхати в Туреччину та інші країни. Посольству навіть довелося відкрити електронну чергу, щоб хоч якось організувати потік людей. Мені допомогла організація з працевлаштування в Туреччині - влаштували адміністратором в готель", - розповіла Ольга.

    В Анталії Ольга вже півтора року. Спочатку вона отримала туристичну посвідку на проживання, але в планах отримати громадянство.

    "Проживши деякий час в Анталії, я зрозуміла, що відчуваю себе захищеною. Якщо раптом мене безпідставно звільнять, я можу звернутися до адвоката, і мені виплатять істотну компенсацію. Головне добре знати мову. Я працюю менеджером в готелі, який відкритий весь рік. У нас зупиняються багато туристів, і на роботу мене взяли без проблем. Адже відпочиваючих із країн пострадянського простору завжди багато. В Україну я вже не повернуся, тільки лише в гості. Сумую, звичайно, за близькими і друзями, але у мене своє життя".

    Павло Кривенко

    Херсон - Париж (Франція)

    "Коли вирішував, куди емігрувати, довго думав, в якій країні хочу жити. Це Франція і тільки Франція. Є чинники, які вплинули на вибір. У школі вивчав французьку мову, а в інституті удосконалював. Рівень життя у Франції один із найкращих в світі. У 2014 році, коли жити в Україні стало неможливо, я вирішив остаточно. Почав з того, що вивчив всі способи еміграції, які можливі. Інтернет видав мені такий список: еміграція по навчальній візі, еміграція в зв'язку з вступом у шлюб з громадянином Франції, за статусом біженця, еміграція за робочою візою представників кількох затребуваних у Франції професій - такі, як викладачі, дослідники, лікарі, науковці та їх сім'ї, бізнес-еміграція. Вивчивши список, я зупинився на варіанті - навчання. За саму освіту в державних вузах Франції платити не потрібно. Але невелику плату, яка коливається від 130 до 700 євро за семестр, в залежності від обраної спеціальності, необхідно вносити за користування бібліотекою, лабораторіями і т. д. Проживання в гуртожитку обійдеться в 140-400 євро на місяць, харчування - в 130-200. Тобто освіту "у французькій стороні" можна здобути дешевше, ніж в іншому вітчизняному приватному вузі. Проживши тут рік, я зрозумів, що додому назад не повернуся ніколи. Коли дивлюся на французів, як вони живуть розміреним і неквапливим ​​життям, образа бере за українців. І це не інша сторона планети, до України рукою подати", - розповів Павло.

    У Парижі Павло вже третій рік. Вчиться, а у вільний час підробляє в невеликому кафетерії. Хлопець зізнається - багато в чому йому допомагають родичі, які емігрували в Париж 10 років тому.

    Олександр Конельський

    Біла Церква - Мельбурн (Австралія)

    "Я з тих, кого тут називають нелегалом. Одного разу приїхав за програмою студентського обміну - рік працював на фермі. А коли потрібно було повертатися, просто залишився тут. Не хотілося їхати додому - жити з батьками, тому що перспективи купити власне житло в Україні у мене немає, не хотілося працювати на зарплату в 2-3 тисячі гривень в кращому випадку. Адже це не гроші", - зізнається Олександр.

    Оскільки хлопець нелегал, престижної роботи йому поки не бачити. Як перспектива - одружитися на австралійці.

    "Я працюю вантажником. Живу разом з австралійською дівчиною - плануємо весілля. Скажу зараз крамольну річ: зарплати вантажника тут мені вистачає, щоб знімати житло, харчуватися удвох з моєю дівчиною, одягатися і розважатися. Моя майбутня дружина ніде не працює - так що все тільки на мою одну зарплату", - коментує Олександр.

    Юлія Федюк

    Львів - Дортмунд (Німеччина)

    "Ми з чоловіком поїхали два роки тому. Втомилися жити без перспектив - я до цього п'ять років пропрацювала в супермаркеті касиром, чоловік шабашив на будівництвах. Грошей ні на що не вистачало. Думки про еміграцію були вже давно", - розповіла Юлія.

    В інтернеті подружжя знайшло оголошення про еміграцію до Німеччини. Заплатили 2 тисячі євро за послуги фірми.

    "Нас зустріли в аеропорту, відвезли в пункт прийому біженців, вже звідти людей розселяли по гуртожитках. Перший час було важко - довелося жити з неграми, арабами, біженцями зі східних країн. Зате у нас було житло і харчування. Через 10 днів з нами провели співбесіду, після чого видали візу на півроку і поставили на облік в соціальну установу. Нам почали виплачувати по 350 євро, плюс залишили безкоштовне харчування", - розповідає Юлія.

    Через півроку влада ухвалила рішення надати подружжю статус біженців.

    "Два роки тому ще не було різниці, звідки прибув біженець. Самі прийняті країни на той момент - Україна і Сирія, хоча Німеччина приймає біженців з будь-яких країн світу, якщо перебування в цій країні загрожує життю людини або його сім'ї. Зараз правила посилили. Але є фірми, які за певну оплату подбають про всі формальності", - додала жінка.

    За її словами, їх відразу попередили - прибути до Німеччини з України потрібно тільки літаком, щоб не перетинати на шляху інші країни Євросоюзу, інакше можуть відправити з Німеччини назад в країну, яка була першою при в'їзді в Євросоюз.

    "Після присвоєння вам статусу біженця ви будете отримувати близько 400 євро на місяць на главу сім'ї і трохи менше на кожного члена сім'ї та вам відразу відкриють візу приблизно на три роки. У цьому випадку ви вже будете мати право підшукати для себе квартиру, відповідну з соціальними нормами Німеччини. Квартиру, опалення, гарячу воду оплачує держава. Ви платитимете тільки за електроенергію, телефон з інтернетом (за бажанням), російськомовне й українське телебачення - понад 160 каналів -15 євро на місяць (за бажанням) і т. д. Мовні курси, лікарняна страховка, різні соціальні страховки - це оплачує держава. Також ви купуєте право на працевлаштування. Після закінчення 5-6 років перебування в країні, якщо людина працювала останні приблизно 2 роки, вона вже має право подавати документи на громадянство. При цьому біженці мають право не відмовлятися від свого попереднього громадянства - в цьому випадку Німеччина визнає подвійне громадянство", - говорить Юлія.

    Зараз Юлія працює покоївкою, а її чоловік поки шукає роботу і паралельно вчиться програмуванню.

    Україна буде втрачати молодь

    В Україні вже давно почали говорити, що безвіз не дають через потік біженців до Євросоюзу, якого не уникнути. І хоча на словах ЄС висловлює готовність до діалогу, за фактом прийняття безвізовий режим постійно відкладається на невизначений термін. За офіційними даними за 2013 рік, від українського громадянства відмовилися 22,1 тис. осіб - які і вважаються офіційними емігрантами. За перший рік проведення АТО більше 100 тис. українців подали заявки на проживання тільки в Євросоюзі.

    "Більшість емігрантів покинули Україну ще в 90-х. Потім їх потік помітно скоротився і в основному складався з молодих людей ​​віком 25-35 років. Молодь поспішала виїхати в кращий світ відразу після закінчення ВНЗ, хтось після невдалих спроб зробити свою кар'єру на Батьківщині. Під час криз число таких емігрантів збільшувалося, під час стабілізації зменшувалося, але зараз воно знову досягло рівня 90-х. Ці люди не шукають кар'єри чи багатства, вони були б цілком щасливі і вдома, але змушені тікати від проблем і небезпек. І це зрозуміло, оскільки не всі громадяни мають бажання й сили терпіти нестерпне, сподіваючись, що влада коли-небудь візьметься за розум і економіку. Хтось намагається змінити свою країну, беручи участь в політичних процесах, але більшість воліють просто виїхати - туди, де хоча б є оплачувана робота, якісна медицина і не стріляють", - говорить експерт-міжнародник Андрій Бузаров.

    "Навчання як привід виїхати і не повернутися. Це лише початок. Якщо в країні нічого не зміниться, кількість українських студентів, які їдуть на навчання за кордон, буде збільшуватися. Такій тенденції сприяє глобалізація, ринок міжнародної освіти стає дедалі більше. У 2005 році в світі було 3 млн студентів, які навчалися не в країнах свого громадянства, в 2012-му таких студентів було вже 4,5 млн. Вступаючи в закордонні вузи, наша молодь сподівається на краще майбутнє в країнах ЄС. Найбільшою популярністю користуються польські, німецькі, канадські, французькі та навіть австралійські вузи. Кожна країна приваблює по-своєму. Наприклад, польські приватні університети поступаються за якістю державним, проте в них дуже легко вступити. Зате в Німеччині або Чехії більш привабливі державні університети, які дають хорошу якість освіти, і українці вступають до них в основному на загальних підставах, змагаючись з німецькими абітурієнтами", - коментує Єгор Стадний, виконавчий директор аналітичного центру CEDOS.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору