ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Замки Закарпаття - це фортеці, збудовані у різні епохи різними правителями

    26 вересня 2020 субота
    На території Закарпаття є 1 замок-палац та 12 замків

    Розкинуті у часі, але об’єднані спільною географією й призначенням — бути твердинями, здатними стояти на захисті життя, майна та інтересів свого володаря і його підданих, охороняти гористі володіння від вторгнення ворогів із заходу чи сходу, розділених Карпатським гірським хребтом.


    Перші захисні укріплення в нашому краї з'являються у бронзовому віці. Це були просто городища-гради, укріплені земляним валом. Найбільш завершену форму оборонної споруди мали замки ХІ-ХVІІ ст.

    Але якщо замки необхідні були для ведення війн, то для спокійного світського життя відомі феодальні родини намагалися будувати більш спокійні й водночас грандіознізамки-палаци великих розмірів, з розмахом і розкішшю в інтер’єрі внутрішніх приміщень. Вони відрізнялися оригінальністю та різноманітністю архітектурних стилів зовнішнього оздоблення.

    Сьогодні на території Закарпаття нараховується 1 замок-палац та 12 замків (збудовані у період Х-ХVІ ст). Виростали вони у місцях, якими просувалася лінія кордону Угорської імперії, яка через Карпати здіймалася до кордонів Галицько-Волинського князівства.

    Нині закарпатські замки з сивою історією знайшли своє нове призначення: стали музеями, картинними галереями, туристичними родзинками краю, майданчиками для театральних постановок та музичних концертів, довкола них ведеться значна науково-дослідницька робота.

    Отже, подаємо перелік Закарпатських замків

    Замковий палац "Берегвар" у Чинадієво

    Збудований в декількох кілометрах від Сваляви австрійським графом Шенборн, власником Мукачевської домінії у XVIII-ХХ стст., в урочищі Берегвар недалеко від Чинадієва.

    Первинна споруда була дерев'яною. Замок побудований в кінці ХIХ ст. (1890-1895) за проектом архітектора З.Грессерсона.

    Нині у замковому палаці «Берегвар» розміщений відомий санаторій «Карпати».

    Боржавський замок

    Вари – село, центр сільської Ради, розташоване при впадінні ріки Боржави в Тису, за 11 км на південь від Берегового.

    На території села виявлено залишки старослов’янського городища ІХ-ХІ стст (захисні вали). За твердженням угорського літописця Аноніма, на місці Варів ще до приходу угорців був дерев'яний замок Боршо, в якому проживали підлеглі східнослов’янського князя Салана. У 826 р. після триденної облоги замком оволоділи угорці. Після татарської навали 1241р. замок став занепадати. Коли він був зруйнований, невідомо. Можливо, під час міжусобиць після смерті останнього представника династії Арпадів, на початку ХІV ст. Його залишки, невелика вежа і часовня, були зруйновані польськими військами у 1657 році.

    Бронецький замок

    Бронька – село, центр сільської Ради. Розташована на березі річки Боржави, за 28 км від районного центру (Іршави). Перша згадка про село є в писемних джерелах 1454 року. Але ще з другої половини ХІІІ століття тут існував феодальний замок.

    Коли і хто його побудував, невідомо, занадто мало для цього письмових джерел. Бронецький замок - найменш відомий серед усіх замків Закарпаття. Перша згадка про фортецю стосується 1273 р. В грамоті угорського короля Ласло ІV сказано, що замок був відібраний у ворогів його батька Іштвана V. Останні письмові відомості, які знайдені на сучасному етапі про Бронецький замок - це згадка у грамоті останього Арпадовича - угорського короля Ендре ІІІ.
    Залишки бронецького замку збереглися до цього часу.

    Вишківський замок

    Вишкове – село, центр Вишківської сільської Ради Хустського району, розташоване на лівому березі Тиси, за 25 км від районного центру.

    Перші письмові згадки про Вишкове і фортецю відносяться до кінця ХІІІст. Угорський король Ладислав (Ласло) ІV подарував маєток феодалам – братам Мікові і Штефанові Чепанам з роду Гунт-Пазмань. Там, на горі Варгеді (Замкова гора) , укріплюючи свої володіння, на висоті 600 метрів, вони побудували у 1281 р. земляну фортецю. Вона виконувала роль охорони водного шляху по Тисі, по якому йшла із солотвинських солекопалень кам'яна сіль. Згодом функції контролю шляхів і оборони соляних копалень перейшли до фортеці м.Хуста.

    Виноградівський замок «Канков»

    Стародавнє місто Виноградово (Севлюш) розкинулося на рівнині, на західній стороні, біля підніжжя Чорної гори.

    На одному із скелястих уступів Чорної гори видно розвалини стародавнього замку.

    Про його історію відомо небагато, досить скупі дані. Замок уперше згадується в угорській хроніці Аноніма у зв'язку з приходом угорців в Тисо-Дунайську низовину.

    Зруйнований був замок в останній третині XVI ст. за наказом австрійської імператорської влади, що боролася з угорським дворянством.

    Дворянська садиба у селі Довге

    У центрі села Довге, на Іршавщині, стоїть дворянська садиба замкового типу, яку побудував на початку XVIII ст. новий володар села - угорський граф Телекі. Садиба побудована у стилі бароко. Хоча замковий палац майже повністю зберігся, на жаль він знаходиться у поганому стані. Сьогодні тут розміщений тубдиспансер.

    Домініальний замок у Чинадієво

    У трьох кілометрах від замкового палацу, в селищі Чинадієво, згадка про яке зустрічається уже в джерелах XIII ст., зберігся ще один пам'ятник середньовіччя, домініальний замок. Будівля відноситься до XV століття. Могутні стіни його із вузькими підсліпуватими вікнами-бійницями захищали колись власника крупного феодального володіння – Мукачевсько-Чинадієвської домінії.

    У 1657 році замок був частково зруйнований польськими солдатами князя Любомирського, що спустошили край упомсту за похід князя Дьердя II Ракоци до Польщі.У 1839 році була проведена повна реставрація замку, під час якої в одній із стін був знайдений замурований людський скелет, свідоцтво середньовічної трагедії.

    Нині замок реставрується за участю угорських меценатів.

    Квасовський замок

    Біля моста через Боржаву, повернувши наліво, можна потрапити в село Квасово.

    У чотирьох кілометрах від шосе на березі річки Боржави височіють руїни стародавнього замку. Цей замок виник в XII–XIII ст. Це був типовий рицарський замок епохи середньовіччя.

    Королевський замок

    Королево є одним з найбільших сел краю, яке розташоване в живописній улоговині біля виходу річки Тіси на рівнину, оточену вершинами древніх згаслих вулканів (Чорна гора, Фрасіно).

    У XII ст. угорський король, що часто приїжджав у ці краї на полювання, велів побудувати на самотньому пагорбі domus regalis, як пишеться у стародавній грамоті. Це був зовсім не замок і не укріплення, а просто дерев'яний будиночок. Поступово з невеликого укріплення на «соляному шляху» він перетворюється на могутню феодальну резиденцію.

    Замок був зруйнований за наказом імператора Леопольда I після чергової антигабсбурзької змови під керівництвом хорватського бана Зрінського (Зріні), хоча участь у змові Перені доведено не було.

    Мукачівський замок

    У трьох кілометрах від Галиш-Ловачки у південному напрямі, в передмісті Паланок, здіймається посеред рівнини самотній пагорб – Замкова гора, увінчана вежами колись могутнього і славетного середньовічного замку, який нині, перетворений на архітектурно-історичний пам'ятник.

    Мукачевський замок набув нинішнього вигляду після корінної перебудови в кін. XVII – поч. XVIII стст., коли була закінчена забудова всіх чотирьох терас Замкової гори. Замок складається з трьохсамостійних частин – Верхнього, Середнього і Нижнього замку, розташованих на трьох терасах. На четвертій, самій нижній, терасі знаходилися вхідні ворота. Поряд із воротами височіла сторожова вежа, залишки якої можна бачити і сьогодні. Вежа була побудована на поч.XVII ст. посеред глибокого рову, через який у замок вів підйомний міст. Із підняттям моста ворог не тільки не мав можливості здолати глибокий рів, але піднятий міст зачиняв ще і сам вхід.

    У 1685-1688 рр. гарнізон замку під керівництвом героїчної жінки, трансильванської княгині Ілони Зріні, витримав трирічну облогу австрійських імператорських військ. З представниками роду Ракоці пов'язані найкращі сторінки в історії Мукачевського замку.

    Після поразки антигабсбурського руху угорських дворян 1703-1711 рр., яке очолював представник роду Ракоці Ференц II, замок переходить у володіння державної казни, і до першого поділу Польщі в 1772 р. залишається важливою військовою фортецею Австрійської монархії на її північно-східних кордонах.

    Але після поділу Польщі в кін. XVIII ст., коли кордони Габсбургської монархії були відсунуті далі на схід, в Галіцію, Мукачевська фортеця втрачає своє стратегічне значення. В кін. XVIII ст. Мукачевський замок був перетворений на одну з найпохмуріших в'язниць Австрійської монархії. І лише через століття, у 1896 р., у зв'язку із святкуванням «Міленіуму», тисячоліття приходу угорських племен в Тисо-Дунайську низовину, в'язниця в Мукачевському замку була ліквідована.

    Нині замок майже повністю відновлений, хоча реставраційні роботи все ще тривають. У дев'яти відреставрованих приміщеннях «Верхнього замку» розміщена експозиція філіалу Закарпатського обласного краєзнавчого музею, в якому на почесному місці висять портрети українських президентів, які в замку ніколи і не були, та немає солідної експозиції, присвяченої роду Ракоці, адже саме завдяки зусиллям і грошам князів Ракоці Мукачево має прекрасний середньовічний замок.

    Невицький замок

    Недалеко від Ужгорода (12 км.), біля села Невицьке, на лівому березі Ужа, на високому відрозі гірського масиву Анталовецькоїгалявини на висоті 122 м (260 м над рівнем моря) височіє Невицький замок. Він виник як прикордонне укріплення Угорського королівства в кінці XIII ст., що контролювало вихід з Ужанськой долини і прикривало центр Ужанської жупи (Ужгород).

    У письмових джерелах вперше згадується на початку XIV ст. у зв'язку з війною короля династії Анжу, Карла Робертса, із бунтуючими магнатами. На той час Невицький замок знаходився у володінні королівського канцлера, палатину Аба Омодея, згодом учасника антикоролівського виступу магнатів. Після його поразки у 1317 р. замок був дарований королем Карлом I Робертом жупану Земпліна (Східна Словаччина) Петеру Пете (Петровичеві) за його допомогу в боротьбі проти Аба Омодея. Однак незабаром і новий власник Невицького замку виступив проти встановлення Карлом I Робертом твердої королівської влади в країні. Потерпів поразку в 1322 р. і втратив Невицький замок, який перейшов у володіння вірного прибічника короля Яна Другета. До початку XIV ст. споруди замку були дерев'яними, у зв'язку з чим Другети, які були знайомі з італійськими кам'яними замками, неодноразово добудовували і перебудовували Невицький замок. В результаті наважкодоступному вулканічному пагорбі виникла могутня готична замкова споруда.

    Споруда кам'яного замку затягнулася на багато десятиліть. Закінчила її одна з представниць роду Другетів, що відрізнялася вельми крутою вдачею. За безмірну жорстокість народ прозвав її «Поган-дівча», тобто «Зла діва». З її ім'ям пов'язана одна з народних легенд про доброго короля Матяша, який, згідно іншій легенді, народився в сусідньому селі Оріховці.

    Невицький замок був зруйнований військами трансільванського князя Дьєрдя Ракоці II у 1644 р. Частково реставрувався в кінці XIX ст., коли Невицьке стало місцем відпочинку ужгородців. Біля замку був засаджений сад екзотичних дерев і кущів, розарій з басейном і фонтанами. У 1880 р. в саду був встановлений пам'ятник біологові Карлу Вагнеру, одному з перших дослідників карпатських лісів. Але потім вибухнула Перша світова війна і Невицький замок прийшов в запустіння. Знову частково його реставрувало в 20-х рр. товариство чехословацьких туристів. У 80-х рр. ХХ ст. на території замку (у його внутрішньому дворику) велися археологічні розкопки, планувалася його часткова реставрація і консервація. Однак ці роботи були відкладені на невизначений час.

    Середнянський замок

    У старовинному селі Середньому знаходиться єдиний замок у краї, в якому збереглися риси романського стилю. Розташований Середнянськийзамок в рівнинній частині Закарпаття, в той час, як решта всіх замків височіють на вулканічних пагорбах або скальних залишках карпатського передгір'я. Замок, розташований на південно-західній околиці Середнього, був побудований в ХII ст. войовничим чернечим орденом тамплієрів. Потім замок переходить у володіння ченців ордена св. Павла. Але вже декілька років опісля за володіння замком і багатою домінією борються два феодальні клани – Другети і Палочі. У сторічній тяжбі перемогли Палочі, але їм вже не було призначено довге володіння замком. У 1526 р. в битві біля Могача загинув останній представник роду Палочі по чоловічій лінії. Середнянський замок перейшов у володіння роду Добо. З цього роду найбільшу популярність здобув Іштван Добо, що очолив героїчну оборону фортеці Егер у 1553 р., де купка героїв під його командуванням (всього 1935 воїнів) 38 днів стримувала натиск 120-тисячної турецької армії. Переказ про нього говорить, що саме в замку в Середньому він лікував рани, отримані під час оборони Егера, і силами полонених турків відремонтував і укріпив замок. У XVII-XVIII ст. Середнянськийзамок ще не один раз змінював своїх власників. На жаль, нові власники ремонтні роботи в замку практично не проводили, оскільки архаїчна непривітна кам'яна громада вже не відповідала життєвому стилю дворян XVIII ст. Чутливий удар замку був нанесений під час антигабсбургського руху угорських дворян під керівництвом Ференца II Ракоці у 1703-1711 рр., після чого замок більше не відбудовувався. Зовнішні захисні стіни замку місцеві селяни розібрали для своїх будівельних потреб, захисні вали давним-давно обпливли, заросли очеретом рови, але і у такому вигляді Середнянський замок манить до себе шанувальників середньовічної старовини.

    Хустський замок

    Письмових джерел про виникнення Хустського замку не збереглося, проте припускається, що він заснований угорськими королями у XIII ст. як прикордонне укріплення, що контролювало до того ж т.з. «соляний шлях» (вивіз солі із Солотвинських копален).

    У період монголо-татарської навали замок вже існував. Після відходу орд Батия угорські королі запрошують у край німецьких й інших колоністів. Заселення йде досить швидко, бо вже у 1303 р. створена була нова адміністративна одиниця – Мараморошський комітат, а Хустський замок стає його головним укріпленням і фактично адміністративним центром. Хустський замок традиційно знаходився у володінні короля і передавався королівським васалам тільки під заставу як тимчасове володіння. Після битви біля Могача (1526) і розпаду Угорського королівства Хустський замок знаходився уволодінні одного з претендентів на угорську корону, трасильванського князя Яноша Запольяї. Після його смерті (1540) перейшов у володіння короля Фердинанда I Габсбурга. По його вказівці Хустський замок, як опорна фортеця на східних кордонах монархії Габсбургов, був перебудований і укріплений. Під час війни трансильванського князя Яноша Жигмонда і короля Фердинанда (1556-1557) Хустський замок унаслідок бездіяльності австрійських генералів був захоплений Яношем Жигмондом. Після його смерті (1571) перейшов у володіння нового князя Трансильванії Стефана Баторі. Із обранням його на польський королівський трон (1575) замок став володінням його брата, новообраного князя Трансильванії Кріштофа Баторі (1576-1584). Його син, Жигмонд Баторі, перейшов у католицтво, став на сторону Габсбургів і у 1598 р. передав Трансильванію і Хустськийзамок під владу імператора Рудольфа II. Управителем Трансильванії імператор призначив генерала Георга Баста, що зайнявся замість утворення тут системи державного управління новими володіннями, їх посиленим грабежем. Своїм опорним пунктом і складом награбованого Г.Баст зробив Хустський замок. Обурені трансильванські дворяни і дрібна шляхта обрали князем Трансильванії Іштвана Бочкая, що став ватажком одного з найпотужніших антигабсбурзьких рухів (1604-1606). Хустський замок не витримав облоги військ І.Бочкая, генерал Г.Баст таємно біг з частиною награбованого. І.Бочкай передав замок і третину соляних копален Марамороша за 4 тис. золотих форинтів графові Валентину Другету. Після смерті Бочкая його спадкоємці (Д.Ракоці, Г.Баторі) підтвердили цю угоду, але Г.Баторі зажадав від В.Другета додатково ще 30 тис.форинтів.

    У період правління в Трансильванії Габора Бетлена (1612-1629) в результаті його успішних воєн проти Габсбургів до складу князівства входили і підкарпатські комітати Берег, Угоча, Мараморош. Хустський замок Г.Бетлен передав своєму братові Іштвану (1617) за 20 тис.форинтів. У його володінні замок знаходився і в період правління на трансильванському троні Дьєрдя I Ракоці (1631-1648).

    Смутний час переживав Мараморош і його головна фортеця Хуст в кін.50-х – поч.60-х рр. XVII ст. Трансильванський князь Дьєрдь II Ракоці (1648-1660) вступив у складну дипломатичну і військову комбінацію в Східній Європі, плануючи зрештою зайняти польський королівський трон, забувши при цьому про своє положення васала турецького султана. За угодою із Швецією, Росією і українським гетьманом Богданом Хмельницьким у Вежа замку1657 р. вирушив проти Польщі, але потерпів поразку. В кін. XVII ст. із підпорядкуванням Трасильванського князівства Габсбургам в Хустськом замку був розміщений австрійський гарнізон, з вини солдатів якого відбувся вибух пороху і пожежа, що знищила частину верхнього замку. Його ремонт затягнувся до поч. XVIII ст. У цей час розпочалася остання антигабсбурська війна (1703-1711) під керівництвом Ференца II Ракоці. Смертельний удар замку завдала гроза над Хустом у ніч на 3 липня 1766 року. Блискавка потрапила у порохову вежу, від вибуху якої почалася катастрофічна пожежа, що знищила практично всі замкові споруди. Місцева влада відновлювати замок навіть не намагалася.

    У 1773 р. імператриця Марія-Терезія прислала сюди з інспекцією свого сина, майбутнього імператора Йосифа II. Він констатував неможливість відновлення замку як військового укріплення. У 1798 р. чергова гроза звалила вежу в південно-східній частині замку, після чого міська влада перетворила його руїни в каменоломню, звідки брали будівельний матеріал для зведення католицького храму і інших міських споруд.
    Сьогодні Хустський замок є тільки романтичними руїнами. У верхньому замку важко навіть вгадати контури минулих споруд. Кущі, що шалено розрослися, і дерева всередині замку своїм корінням розривають його стіни. Але все ще грізно височіють уламки килеподібної вежі зі східного боку, могутня арка воріт зустрічає відвідувачів білявходу в замок

    Ужгородський замок

    Найстаріший хамок Закарпаття. Фортеця вперше згадується в 903 році. У 1312 р. угорський король Карл Роберт, із нової династії Анжу, дарує замок графам Другетам (1322-1691 рр). У XIII ст. була побудована замкова церква. В кін. XVII ст. рід Другетів по чоловічій лінії вимирає, і Ужгородський замок переходить у володіння Міклоша Берчені. Новий господар перебудовує і зміцнює фортецю за планом французького інженера Лемера.

    За часів визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр., один із загонів на чолі з Іваном Бецою у 1703 р. захопив Ужгород і оточив замок, але узяти його не зміг. Тільки у 1704 р. гарнізон замку залишив фортецю і відійшов до Польщі. У 1707 р. замок урочисто зустрічав послів Петра I на переговорах із представниками Ференца Ракоці. Після поразки повстання у 1711 р. Ужгородський замок перейшов в розпорядження австрійської корони. В цей час з палацу були вивезені до Відня всі матеріальні цінності: картини, меблі, колекція коштовного посуду, зброя. Австрійська імператриця Марія-Терезія передала замок у 1775 р. Мукачевській Греко-католицькій єпархії, в цей період проведено незначну перебудову замку, в результаті якої був знищений лицарський зал.

    Сьогодні Ужгородський замок працює як музей. Він потребує негайної реставрації, оскільки одна зі стін постійно зсувається.



    Оля Білей, Марічка Черничко

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 0

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору