«Зелений» туризм і чорна вода

Розвиток туризму – це добре. Хай більше гостей приїжджають в наші Карпати, відпочивають, залишають тут свої гроші. Від цього всім буде краще. Втім, є одна, з першого погляду невеличка, а з другого – величезна, проблема...

Екологія. Гори пластику та неочищені стоки. Причому, якщо колись у гірські річки потрапляли більш-менш натуральні відходи, то зараз – чиста хімія. Адже сотні готелів, готельчиків і садиб перуть для сотень тисяч туристів. Щороку обсяги неочищених хімічних стоків збільшуються. Що буде далі та як із цим боротись?

Річка мусить рятуватись
За словами завідувачки вимірювальної лабораторії Карпатського національного природного парку Марти Корчемлюк, лише біля самих витоків екологи класифікують води Прута як «дуже чисті». Вже поблизу Татарова вода відноситься до другого класу якості. З кожним кілометром гірська вода втрачає чистоту.

Начальник відділу інструментально-лабораторного контролю Івано-Франківської обласної екоінспекції Олена Багінська наводить результати досліджень заборів води з Прута і Прутця за останні 10 років. Симптоми забруднення очевидні: нехай одноразові, але відчутні перевищення норми, зокрема за показниками БСК (біологічне споживання кисню) та за вмістом іонів амонію. Наприклад, якщо у 2002 році у створі нижче туркомплексу «Буковель» БСК становив 1,1, то у 2010 – 6,3 (при нормі до 2,26).

Дивуватися нема чому: у дослідженнях екологів «спливають» нечистоти, які скидають у Прутець новітні бізнесмени від туризму. Адже лише в «Буковелі» на обох берегах річечки працюють більше сотні різних об’єктів відпочинку. А ще є садиби в Поляниці.

«Наш Прут – унікальна річка, – стверджує Олена Багінська. – Якби не її гірська природа, висновки були би значно гіршими. Течія річки дуже швидка, за рахунок цього вода швидко насичується киснем – спрацьовують процеси природного самоочищення. Головне, щоб річка справлялася з тим навантаженням. А тут уже є сумніви, бо щороку тиск зростає».

Готель «Синя гора» у Буковелі – лише один із багатьох закладів уздовж річки, які спрямували свої труби до Прутця

А будинок – не готель…
На новорічні свята на Яремчанщині туристів приймали понад тисячу садиб. У міськраді зареєстровані близько 600. Приблизно сотня з них є членами обласного осередку зеленого туризму. Голова осередку Павло Горішевський стверджує, що з усіх зареєстрованих садиб 90-95% мають очисні споруди.

«Переважно це місцеві мешканці, які працюють уже більше 3-5 років, – уточнює Горішевський. – Поряд із цим, нові власники, найчастіше приїжджі, не хочуть витрачати кошти на очистку стоків. Цьому сприяє і правова ситуація. Наприклад, купивши 3-4 сотки землі, власник зводить триповерхову хату. При цьому акт прийомки звичайної будівлі в експлуатацію не передбачає погодження з екологічними службами. А коли там починають масово приймати туристів, збільшують еконавантаження на територію, на це вже немає жодного впливу».

Для сучасних готелів нормою є модерні санвузли та сауни, душові кабіни, джакузі та басейни. Є в них і очисні, проте, коли вони не справляються із обсягом використаної води (а в сезон це може бути і щоночі), «краник» з відстійника відкривається прямо у гірські потоки. Взяти хоча б «взірцеві» готельні комплекси в Буковелі – за 50-100 м від гірськолижних підйомників. Зрозуміло, що у рекламних буклетах цих закладів не йдеться про нечистоти. І ніхто не здогадується, що за яскравими вивісками із красивими назвами «Довбушанка», «Круча», «Вежа», «Чабан» приховуються не прості порушення, а справжні злочини у ставленні до природи. Розташовані вище за течією, додають «колориту» тим, що нижче.

Ігор Тимчишин, начальник відділу екологічного контролю облекоінспекції, каже, що контролювати викиди в річку дуже важко. Адже інспекція має право перевіряти лише ті об’єкти, що зареєстровані як готелі та мають очисні споруди. Та й тут виникають труднощі.

«Дуже важко перевіряти приватні будинки, – уточнює Тимчишин, – бо на місці переважно є лише адміністратор закладу, а власник – десь, наприклад, у Києві чи Дніпропетровську. Формально відсутність власника дає їм право не допускати наших інспекторів на територію. Однак зараз цим питанням зацікавилась і прокуратура, тож до наших фахівців приєднуються і їхні представники».

Яремчанські чиновники ­стверджують, що ця проблема більше пов’язана з людським фактором, із неготовністю підприємців брати на себе відповідальність за власні дії. «Нам дуже шкода, – говорить перший заступник міського голови Яремчі Юрій Бодоряк, – що тим садибам, які ми усіляко підтримуємо, вистачає коштів на всі потреби, за винятком витрат на повну очистку води. Є й такі, що існують не перший рік і вже давно пройшли первинне накопичення капіталу, та ніяк не встановлять повноцінні очисні споруди. Звісно, контролюючі органи можуть і застосовують до них різні санкції – аж до закриття точок скиду або й самих об’єктів».

Гроші чи сморід?
Щодо території навколо «Буковелю» (ТОВ «Скорзонера») може бути кілька шляхів рішення. Перше – приєднання навколиш­ніх об’єктів до очисних самого туркомплексу.

«Зараз на нашій території працюють очисні споруди потужністю 300 м3 на добу. З урахуванням того, що курорт невпинно зростає, у 2010 році у нашому бюджеті були передбачені кошти на будівництво нових очисних з перспективою здачі у 2011-му, – розповідає директор ТОВ «Скорзонера» Олександр Шевченко. – Ми замовили проектування очисних з повною біологічною очисткою стоків потужністю 10 тис. м3 за добу. Будівництво першої черги (на 1 тис. м3) плануємо завершити цього року».

Оновлені очисні споруди туркомплексу в майбутньому могли б переробляти стоки не лише самого «Буковелю», але й інших об’єктів. У такому разі підприємцям слід лише взяти технічні умови приєднання до системи та «вступити в долю». Фахівці стверджують, що будівництво очисних такого масштабу голов­ному замовнику має обійтися близько 50 млн. грн.

Утім, приєднатися до централізованого водовідведення економічно вигідно може бути лише найближчим сусідам. Адже прокладання труб навіть на 500-600 м у скельних ґрунтах – справа важка та недешева. До того ж, є ще один аспект гірської місцевості – схили: Буковель розташований практично у найвищій точці курортної зони. Тож навіть нове місце розташування очисних – при самому в’їзді до туркомплексу (значно нижче за попереднє) – не вирішить питання очистки стоків села Поляниці.

Тому для села можливий інший варіант – встановлення компактних очисних систем. «Ці установки переважно працюють за принципом біоочистки, – каже директор Івано-Франківської філії природоохоронного підприємства «Екологія» Михайло Поляк. – До прикладу, для очистки 5 м3 стічних вод на добу можуть використовуватися пристрої, вартістю від 20 тис. грн. Таке обладнання не помітне на перший погляд: воно може знаходитися в будинку, під землею чи на території садиби. Енергоекономне, особливих витрат для поточної експлуатації не потребує».

Проте більшість власників садиб вважають кошти, вкладені в очисні, буквально «закопаними» у землю. Адже прибутку з них – ніякого. А забруднення завжди можна списати й на сусідів-конкурентів.

Така вже ментальність: не перехрестимося, поки не гримне. Влада не хоче тиснути, щоб не заважати розвитку туризму. Екологів стримує законодавство. А власники тих самих об’єктів найчастіше просто мали всіх в носі. Чим це може закінчитися, якщо їх вчасно не вдарити по руках? Лайном і смородом. До назви Прут додадуть Брудний, до Прутця – Брудненький. І будуть наші річки не приваблювати гостей, а відлякувати їх. Кому від цього буде краще?

Ольга Тишко