Життя після вибуху газу у мукачівський 5-поверхівці (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Мешканці п’ятиповерхівки в Мукачеві, де 13 жовтня 2010 року стався потужний вибух, досі не можуть відійти від шоку. Їхні думки лише про одне – якнайшвидше повернутися додому...

Минуло більше місяця з того часу, як Мукачево сколихнула звістка про вибух у багатоповерхівці.

На кілька днів мешканці будинку на Першотравневій набережній, 4 опинилися у центрі уваги всієї країни. Однак, минуло зовсім небагато часу – і повідомлення про вибух стерлося у багатьох з пам'яті, зникло з новинних стрічок.

Вибух

13 жовтня близько опівночі мешканці будинку №4 здебільшого готувалися до сну, дехто вже спав. Та от у 27 квартирі сім’я не поспішала до ліжка: пані Любов ще сиділа за шиттям, а її чоловік дивився телевізор. Нічого не віщувало біди.

Гул від вибуху рознісся зненацька, розрізавши тишу, мов ножем. Люди почали вибігати з будинку хто в чому був. Пані Любов теж вибігла, налякана несподіваним шумом. У квартирі залишився чоловік, який самостійно пересуватися не може. Після інсульту він втратив ногу. Інша – залишилася паралізованою. Жінку до будинку не впустили рятувальники. Чоловіка довелося витягувати сусідам.

Так подружжя залишилося посеред ночі на вулиці практично в чому мати народила, та ще й без необхідного інвалідного візка.

Перша ніч в готелі

Спантеличених мешканців будинку розселили по готелях, хтось попросив притулку у родичів.

Першу ніч у готелі згадує мешканець квартири № 28.

– Поселили нас у готелі якомусь незрозумілому. Там було холодно, волого і навіть вікна без скла. Яка різниця де ночувати – вдома, де стався вибух, чи у цьому готелі? У мене маленька дитина. Як її можна залишати у подібних умовах? Ми попросили, щоб нас переселили. Тоді нашим притулком став готель «Водолій», що у мікрорайоні «Паланок, – розповідає пан Микола.

З цього часу розпочинається коротка історія життя постраждалих у маленькому готелі біля підніжжя замку. Її переповіли порталу «Мукачево.net» самі мешканці п’ятиповерхівки, зібравшись вже листопадового вечора за столом у готелі.

Новий дім

– Тут хороші умови, – розпочала одна з постраждалих Рита Василівна, – персонал турботливий. Але ми не вдома... і коли будемо – не знаємо. Обіцяли, що через два тижні повернемося, а минув вже місць. Найболючіша проблема зараз – це харчування. У готелі нам його не забезпечили».

Розмову підтримує пані Любов з 27 квартири:

– Нам сказали ходити їсти у десяту школу. Ви знаєте де школа, а де ми тепер знаходимося?! Ми живемо в одному районі, а щоб попоїсти нам потрібно йти чи їхати в інший. Це нереально! Обід там на 8-у чи 9-ту – тоді всі вже на роботі. На обід не встигаєш, а на вечерю – й поготів. Доводиться в готелі харчуватися за свій рахунок.

За словами власниці готелю, персонал з розумінням ставиться до становища постраждалих, тому годує постояльців за доступними цінами.

– 15-20 гривень – за харчування, тоді як у Ратуші нам сказали, що у школі на одну людину витрачають 30 гривень, а коли готують м’ясо, то 35. Дайте ці гроші нам, чи готелю, щоб ми могли тут спокійно їсти, – скаржаться постояльці. – А то дали по 500 гривень, і живи як хочеш!

– Є проблеми і з відновленням квартир, – каже пан Микола. – Вони якось вибірково все ремонтують. 4-й і 5-й поверхи, наскільки мені відомо, роблять за новим плануванням, навіть автономне опалення поставлять. Це й зрозуміло – там мало що залишилося після вибуху. А от ті, хто живе нижче, повинні кожне вікно, просто «вибивати». Кажуть: «Одне вікно ми вам замінимо, а от друге цілком нормальне, у мене воно не записане, тому міняти не будемо». Або: «Кажете, монітор у вас розбився, то порахуємо, як 4 стільці.

За словами постраждалих, стіни на яких з’явилися тріщини, двері, які деформувалися, – ніхто ні ремонтувати, ні замінювати не збирається.

Під час розмови кожен намагається висловити те, що наболіло за цей «бездомний» місяць. Дехто затуляє обличчя руками, досі не отямившись від пережитого. У когось очі блистяться від сліз.

Щоб трохи розрядити ситуацію виходимо на ганок – подихати свіжим повітрям.

Подвір’я готелю невеличке, за метрів 20 – прибудова.

Зненацька двері у ній відчиняються і звідти виглядає... чоловік пані Любові. Він почув розмову на вулиці і вирішив поглянути. Не в змозі рухатися він просто виліз до порогу, волочучи за собою паралізовану ногу.

– Так завжди, – каже пані Олена, – Коли тут збираються постояльці, чоловік сюди аж приповза.

Пані Любов запрошує до свого номеру поглянути, як їм ведеться.

Чоловік, побачивши, що до нього наближаються, починає відповзати, закриваючи двері. Ми заходимо під гучні викрики.

– Ви вибачте, але він після інсульту може вимовити тільки «добре» і нецензурщину, – делікатно приказує пані Любов.

Номер на кілька осіб, проте живуть тільки двоє. Такий-сякий одяг, продукти, невеличкий обігрівач та інвалідний візок – ось і все, чим багата кімнатка. Вікна завішені тканиною. Так живе понад місяць мукачівське подружжя. Під час візиту господар кричить, а дружина намагається його заспокоїти, і все вибачається, і вибачається:

– Він просто додому хоче. До вибуху він хоч «на мигах» міг пояснити, чого хоче. А тепер вже... (схлипує)

За кілька хвилин повертаємося до інших, які вже зібралися на ганку готелю. До постояльців готелю приєднався і персонал. За цей місяць вони встигли ледь не поріднитися, перейнявшись бідою постраждалих мукачівців.

– Дітям теж важко, – каже постраждала. – Умов, щоб робити уроки немає. Тільки що повернулися з табору, у який відправили після вибуху. Розповідають, що там було холодно, вони похворіли. Годували жахливо. Після того, як повернулися до рідних, ніяк наїстися не можуть. Хоч би хтось з влади навідався до нас за цей час! Нікого! Кинули напризволяще. А нам потрібне хоч одне: щоб сказали, хто відповідальний за вибух у нашому будинку. Обіцяли сказати через десять днів. Минув уже місяць, а ми досі не знаємо, хто винен. Казали ніби у 33-й квартирі хазяйка відкрила кран. Та як таке може бути, коли там 4 місяці уже ніхто не живе!

На цьому вечірня розмова на ганку готелю скінчилася. Постраждалі порозходилися по кімнатах.

Інше життя

Наступного дня мешканці будинку на Першотравневій набережній прийшли до свої квартири, де тривають відновлювальні роботи. Майстри міняли вікна, підключали електрику. Домочадці прибирали рештки штукатурки, яка досі сиплеться з стін.

П’ятий поверх з часу вибуху змінився до невпізнання: на місці зруйнованих квартир вже є нові. До завершення ще далеко, проте робота «кипить».

Щодо квартир на поверхах, нижче четвертого, то там досі можна побачити розбиті вибухом вікна, закриті клейонкою, які вже охрестили вікнами-парашутами. У кімнатах – повний хаос. Книги, іграшки, посуд, інші речі просто звалені на купи, припорошені штукатуркою. На стінах – сліди від води, вочевидь дощів. Де-не-де ці сліди можна побачити і над електрощитами. Перші 2 під’їзді – без газу. Тільки-но почали вмикати світло, та, за словами електрика, ще не на повну потужність. Вода є, але теж ледь-ледь тече.

На обідню перерву до будинку біжить з роботи пані Любов, щоб глянути, як справи у квартирі. Біля дверей показує на добрий шмат штукатурки, який обвалився – дверна рама ходить тепер як жива:

– Майстри кажуть, ми тут раз-другий ляпнемо цементом, тай добре буде. Труби міняти не хочуть. Кажуть, вони чавунні, ще роки витримають. Звичайно витримають, якщо у них постійно вода є і не після вибуху. Колонки газові пошкоджені – не хочуть міняти. Кажуть, якби чоловік ваш був інвалідом війни, то одна справа, а він інвалід після інсульту – «не положено». Одне вікно поміняли, а інше кажуть – ні, нормальне.

Пробігшись по квартирі, похапцем показавши оселю, пані Любов спішить на роботу. Дякувати Богу, за чоловіком наглядають дівчата з готелю. На виході з під’їзду її зустрічає місцевий охоронець – собака Альма. Мабуть, вперше за два дні на обличчі жінки засяяла змучена, але щира посмішка.

– Вона мене щодня зустрічає і проводжає. Якби не Альма, не знаю, як добиралася б темними вулицями, – каже пані Любов.

Через день, після розмови з постраждалими, на першому поверсі прорвало каналізацію. Після вибуху вона засмітилася. На четвертому прорвало трубу.

Так і живуть постраждалі від вибуху мукачівці: кожного дня роблять усе, аби якнайшвидше повернутися додому, а щовечора засинають в готелі з надією на допомогу, не знаючи, що їх чекає завтра.

Реквізити благодійного рахунку:

Р/Р 35422012000515 в ГУ ДКУ
В Закарпатській обл.. м.Ужгород
МФО 812016
Ідентифікаційний код 04053743
Призначення платежу: для відновлювальних робіт та матеріальної допомоги потерпілим від вибуху 13.10.2010 р. по вул. П.Набережна, 4

Маріанна Савицька