Золото Карпат

Рівно десять років тому Україна увійшла до списку 40 золотодобувних країн світу. Але пробула в ньому недовго. Рудник у селі Мужієво Закарпатської області не працює. Добування золота виявилося для державної компанії... збитковим. Майже 50 тонн дорогоцінного металу лише у мужієвській копальні в Карпатах чекають нових старателів і кращих часів.

Криза корисна - вона спонукає людей мріяти. Згадати хоча б голодні і холодні 90-ті. Чим тільки не тішили себе бідні українці! Нам обіцяли і незліченні скарби гетьмана Полуботка, і те, що от-от з шельфу Чорного моря потечуть нафтові ріки та газові мільярди! А найголовніше - що просто під ногами лежать сотні тонн золота. Криза 90-х минула, люди стали прагматичніші. Ніхто вже не вірить ні в скарби Полуботка, ні в нафтогазові багатства. А однак, найменш вірогідна обіцянка встигла стати реальністю. Рівно десять років тому, в 1999 році, Україна увійшла до списку 40 золотодобувних країн світу.

Як ви уявляєте золоту копальню? З телесюжетів початку тих самих 90-х у мене особисто залишилося враження стерильної чистоти, тьмяного електроосвітлення і жорсткого контролю. Золото зважується до сотих мікрограма, працівники підприємства ретельно перевіряються на виході - аж до проктологів у чоловіків і гінекологів у жінок. Щось подібне я очікував побачити, вирушаючи на пошуки скарбів у закарпатське село Мужіїво. Саме там, майже на кордоні з Угорщиною, розташована єдина українська золота копальня. Точніше тепер буде сказати - була розташована.
Мужіївський вестерн

До колишнього вулкану, у товщах якого і добували золото, ми відправилися з новопризначеним керівником копальні (ТОВ «Закарпатполіметали») Василем Василинцем. Після довгої дороги - нарешті - звалище техніки, іржаві вагонетки, гори відвалів. Наглухо зачинений в'їзд у копальню. Рудник уже понад 2 роки стоїть. І навряд чи ще колись запрацює. Підприємство фактично збанкрутувало. Видобувати золото в Україні, виявилось, невигідно!

Те, що я побачив на Закарпатті, дуже відрізнялося від моїх уявлень про сучасне добування золота. Радше скидалося на фільми-вестерни про золоту лихоманку 19 століття в Америці. Технологія добування золота, виявилось, була дуже простою. Аж занадто. Спочатку з копальні добували руду. Складували її просто неба, тут же. Потім частинами перевозили на гору, де збудували збагачувальну фабрику.

Фабрика - це був другий культурний шок. Напівіржаве металеве приміщення. Теж гори відвалів і невикористаної золотої руди у гумових трубах. Ніким не охороняється. На дверях благенька колодка. Місцеві розповідають, що не так давно на фабрику і рудник внадилися ходити якісь заїжджі вірмени. Вантажили руду. Коли ще працювала охорона, пропонували кожному охоронцеві 20 доларів за відро руди. Узимку, правда, не було ні вірменів, ні охорони. Всередині фабрика ще більше вражає. З обладнання - кілька заляпаних болотом центрифуг, які просто фільтрували руду і промивали її. А ще - радянська вага, наче з крамниці 80-х років, незрозумілого призначення, сито і мисочки для промивання руди. Словом, набір старателя.
Люди гинуть за метал?

Поруч із фабрикою покинуті величезні тиглі, в яких виплавляли сплав доре - уже напівзолото. Ще трохи далі - напівозеро-напівболото. Взимку та рідина замерзає, а влітку у ній можна втопитися. Її кількасот тисяч тонн. Виявляється, це хвостосховище - звалище відпрацьованої промитої руди. Є такий фразеологізм - купатися в золоті. Переносно - володіти величезним багатством. Так от, у хвостосховищі поруч із фабрикою можна в буквальному сенсі купатися в золоті. У загальному багні його як мінімум тонна! А ще десятки тонн срібла, цинку, свинцю, олова та інших цінних металів, які просто не виокремлювали з руди. Як не виокремлювали і 50% золота. Усе тому, що працювали дідівськими методами.

Сплав доре, який утворювався на фабриці, - ще не золото. Готові злитки проби 999 отримували в Мукачевому у лабораторії. Там я дивувався уже менше. Безлад, запах сірчаної кислоти, піч, в якій виплавляли все українське золото, - почорніла шафка з окисом всередині. Найцікавіше, що точної кількості золота, добутого і виплавленого, зараз ніхто не може назвати.

Василь Василинець, нещодавно призначений керівником збанкрутілої копальні (офіційна назва - ТОВ «Закарпатполіметали»), каже, що йому відома цифра 840 кілограм. Інші називають 760 кг. Треті - більше тонни. Реальної ж цифри уже ніхто не дізнається. Василинець каже: коли прийшов на підприємство, не знайшов там жодного документа. Все пропало. За цим фактом закарпатська міліція навіть порушила кримінальну справу. Відповісти на багато запитань, можливо, зміг би головний фігурант цієї справи - один із колишніх керівників «Закарпатполіметалів» Олександр Ніколенко. Проте уже не відповість - узимку він загинув в автокатастрофі.
Золоте банкрутство

Що ж сталося на Закарпатті і чому збанкрутував наразі єдиний в Україні золотий промисел? Щоб відповісти на це запитання, потрібна подорож не лише у просторі, а й у часі.

Отже, у 96-му році парламент ухвалив програму «Золото України». У 98-му році на її виконання Кабінет міністрів створив державну акціонерну компанію ДАК «Укрполіметали». У цю компанію, крім Закарпатського рудника, увійшло ще чимало підприємств. І ювелірні заводи, і гірничо-збагачувальні комбінати, і геологічна інформація про запаси золота в Україні. Все це держава оцінила у 600 мільйонів гривень. Втім, до компанії «Укрполіметали» ми ще повернемося згодом.

У 99-му році на ура до приїзду президента Кучми у Мужіїво добули перший злиток золота. Проте з часом кількість золота у руді почала зменшуватися: через брак геологічної інформації старателі пішли в інший пласт. Плюс недосконалі методи переробки руди, коли 50% золота йде у відвали. Словом, на «Закарпатполіметалах» почалися проблеми. Вкладати гроші у переоснащення держава не поспішала. Вирішили піти іншим шляхом - шукати інвестора. І знайшли. Австралійську компанію «Закарресурс» (сьогодні, за певною інформацією, ця компанія належить одному з російських олігархів). Вклавши у реконструкцію фабрики кілька мільйонів гривень, «Закар» отримав 6% частку у ТОВ «Закарпатполіметали».

Справи пішли на краще. Знову знайшовся золотовмісний пласт, з'явилися прибутки. І тут же на компанію захотів прийти ще один інвестор - ТОВ «Світ». Начебто український представник канадської фірми. Статутний фонд «Світу» на той час складав... аж 20 тисяч гривень! Такий-от стратегічний інвестор. Київські керівники «Укрполіметалів» віддали «Світу» якусь дрібну долю в «Закарпатполіметалах» - щось біля 0,2%, однак відомо, що саме наближені до «Світу» люди стали керівниками закарпатського рудника. І він дуже швидко закрився - звідкись з'явилися багатомільйонні борги. Зараз «Закарпатполіметали» в стадії банкрутства. 400 людей без роботи, Україна - без золота.

Приблизно те саме сталося і з власником рудника - державною компанією «Укрполіметали». Статутний фонд у 600 мільйонів грн. зостався, а от майно - ні. Ювелірні заводи у «Поліметалів» забрали, гірничо-збагачувальні комбінати приватизували. Залишився лише рудник - уже без ліцензії, опломбоване приміщення, трохи оргтехніки. Ага - найголовніше, що вартує, може, й більше, ніж 600 мільйонів грн., - геологічна інформація про запаси золота в Україні. Вона залишилася. Проте уже не вартує нічого. Свого часу цю інформацію здавали в оренду. За кілька гривень. Тож наразі українське золото чекає кращих часів, щоб бути добутим з-під землі. Можливо, уже в іншому місці. І, напевно, без участі держави. Було б бажання. Золото, кажуть, є. Навіть у закритій Мужіївській копальні його залишилося від 30 до 50 тонн. Та навіть у відвалах і хвостосховищах - ще біля тонни.

Олег КРИШТОПА