В Ужгороді пройшла презентація книги Мирослава Бугіра

Мирослав Бугір: «Своєю повістю я прагнув заповнити ту нішу для молодого покоління, у якого невелика можливість прочитати сучасні твори без насильства, вбивства, збочення і т.д.»

Що таке кохання?

Цікаве запитання. Кожен пише і трактує це почуття по – власному. Багатьом здається, що тільки він чи вона праві, що їхнє кохання єдине, неповторне й найсильніше у цілому світі… І насправді таки, скільки людей – стільки різних думок, переживань, сприймань, емоцій та пережитків.
Про кохання дозволено говорити і писати багато і по різному. Адже у кожної людини є початок та історія свого істинного і єдиного кохання, яке Господь дарує, так само людині один раз, як і життя. Двічі, тричі…, ні людина, ні жодне Боже створіння на Землі, не народжувалося й не помирає. І тому, кохання живе і буде жити доти, поки житиме наша планета.
Кохання – це почуття вище від дружби на багато сходинок.
Кохання – це віра, надія, взаємопорозуміння, мир, злагода, щастя, квітучість і радість душі та серця…

Але кохання часто може бути й «отрутою», і коли в людський організм потрапляє хоч крапля цього «зілля», ти або вмираєш, згасаєш, стаєш кригою і кругом тебе вічна ледяна пустота й безодня у якій немає нікого й нічого живого ( у разі нерозділеного кохання), або знаходиш протиотруту і продовжуєш жити, радіти, цвісти рясним золотистим сонячним цвітом й обіймати, пестити й цілувати усе небо, землю, квіти, непосиду - вітерець, зорі, сонячні ласкаві, ніжні проміння й увесь безмежний всесвіт.
Кохати і бути коханою – це значить жити сьогодні, завтра і вічно. А це тому, що справжнє кохання ніколи не кінчається. Земне життя людини проходить за декілька десятиліть, а потім завершується, але кохання не умирає. Воно разом із душею людини, у призначений час, відлітає до Господнього дому, у Царство Боже й продовжує своє вічне життя уже там, біля Творця.
Кохати − розуміти, підтримувати, допомагати, це значить безкорисливо й без фальшивості любити й берегти один одного.
В основному кохання будується на декількох дуже важливих факторах: на взаємопорозумінні, довірі, повазі та вмінні боротися й оберігати свою половинку, захищати свої щирі почуття.
Саме про це та про справдешнє істинне кохання двох людей і написав молодий прозаїк Мирослав Бугір у книзі: « В обіймах долі…», презентація якої відбулася 12 червня, у прес- центрі «Закарпаття». Це видання нещодавно побачило світ у Всеукраїнському державному ордена Дружби видавництві «Карпати».
Того дня, на презентацію книги пана Мирослава, завітали головний редактор «Карпат» Борис Кушнір, відома художниця Марія Голінчак, мас-медійники краю та гості прес-центру.
За словами Бориса Кушніра, молодь сьогодні дебютує у літературі здебільшого в поезії.
− проза потребує принаймі певного життєвого досвіду, котрий, трансформуючись у вчинки і розміркування ліричних героїв, знаходить або відштовхує читача, залишаючи його байдужим чи незрозумілим для ровесника. Як засвідчили перші публічні зустрічі автора із юними і дорослими читачами в Ужгороді та Києві, дебютна повість Мирослава якраз і є успішним камертоном відгуком молодого прозаїка на потреби цих читачів знаходити відповідь на вічне запитання: як жити далі?... Як жити тим, котрі добре пам’ятаючи трагедію втраченого, відтак розчарованого, а потім байдужого покоління, прагнуть стати думаючим поколінням, − говорить пан Борис.
Проілюстрована книга творами молодої художниці Марії Голінчак.
– Ця книга справді гарно проілюстрована, що є досить рідкісним у наш час. Часто для ілюстрацій використовують картини відомих “розкручених» живописців. Після цієї дебютної твору Марія отримала замови на оформлення іще 2-х книг, – додає Борис Кушнір.
Як зазначила пані Марія, її ілюстрації — це враження від прочитаного.
– Коли ми читаємо, у нас створюється свій фільм: як виглядають герої, відбуваються події тощо. Тому мені хотілося зробити щось таке, що б збагатило враження, але не зламало те, що було в уяві людей”, — розповідає Марія Голінчак.
Перша книга закарпатського прозаїка Мирослава Бугіра адресована своїм ровесникам, тим і таким, якими є і ліричні герої цієї несподівано поетичної , відвертої повісті − молодим, звичайно ж, талановитим, амбіційним, при цьому безкомпромісним у своїх судженнях і оцінках, а водночас сповненими надій на неодмінну зустріч у житті високого , палкого і взаємного кохання.
Як наголосив сам молодий письменник, у своїй повісті йому хотілося донести до ровесників ті палкі ідеали, котрими він особисто живе, а саме:боротьба з негараздами, котрими доля нагороджує нас під час подорожі, що називається життям.
– Хотілося б, щоб після прочитання книжки кожен читач усвідомив: добро допоможе нам жити краще, добром необхідно насичувати навколишній світ і прагнути творити добро необхідне повсякчас, незважаючи навіть на злі вчинки , віддячувати їм благами, сповненими ласки і благодаті…
Тоді ми зможемо змінити нашу націю, зробити її кращою, наділеною духовністю та моральністю, саме тим, чого суспільству на даний момент болюче не вистачає. Своєю повістю я прагнув заповнити ту нішу для молодого покоління, у якого невелика можливість прочитати сучасні твори без насильства, вбивства, збочення і т.д., – щиро розповідає автор книги.
Не є секретом те, що життя часто-густо не надто привітно зустрічає молоді характери, то це ж реальність сьогодення, яке їх гартує. І прекрасно, що герої і їхні характери не ламаються , даючи читачу приклад відданості , мужності й першої житейської мудрості, яка не завжди та й не до всіх приходить із віком.
Головне − вони вміють боротися за свої ідеали і почуття.
Наприкінці презентації книги, Мирослав Бугір, щиросердечно подарував усім присутнім свою повість. На сьогодні, вона ніде не продається, а безкоштовно поширюється під час зустрічей та презентацій. За словами пана Мирослава, він має намір написати і відпустити у світ до читача трилогію, тому, так і зазначено наприкінці книги, «продовження буде...».
Отож, бажаємо молодому й обдарованому автору натхнення, успіхів, наснаги на літературній творчій ниві. Чекаємо на Вашу трилогію, пане Мирославе.

Т. Горянка