Деякі ознаки звільнення працівників за строковими трудовими договорами

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Працівника може бути звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, передбачених законодавством про працю. Під час звільнення з роботи повинні враховуватися встановлені обмеження щодо звільнення певних категорій працівників.

Згідно ч. 2 ст. 23 Кодексу законів про працю України строковий трудовий договір може бути укладено у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 “Про практику розгляду судами трудових спорів” передбачено, що при укладенні трудового договору на певний строк цей строк встановлюється угодою сторін і може визначатися не тільки конкретним періодом, але також і настанням певної події, наприклад, повернення на роботу робітниці з відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною; працівника, який звільнився з роботи в зв'язку із призовом на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу. Строковий трудовий договір може укладатися для заміни тимчасово відсутнього працівника.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про відпустки». У цьому випадку дія трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
У випадку тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку відпустка повинна бути продовжена на кількість календарних днів невикористаної відпустки, протягом яких працівник був непрацездатний на підставі заяви працівника, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про відпустки».
Звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності у зв’язку із закінченням строку трудового договору не позбавляє його права на одержання допомоги по соціальному страхуванню протягом встановлених строків чи до видужання.
Правове становище працівника, який уклав строковий трудовий договір полягає у тому, що після закінчення обумовленого строку він підлягає звільненню. Строковий трудовий договір підлягає припиненню по закінченні відповідного строку та для цього необхідно волевиявлення хоча б однієї зі сторін договору. Власник, що бажає розірвати трудові відносини, повинен не пізніше, ніж в останній день роботи працівника за строковим договором, видати наказ про його звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Звільнення жінок, які мають певні гарантії, у зв’язку із закінченням строку трудового договору встановлені КЗпП України.
Згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України встановлено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Встановленні статтею 184 КЗпП України гарантії поширюються також на визначені статтею 186 1 КЗпП України осіб, а саме, батьків, які виховують дітей без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі) та опікунів (піклувальників).
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів») передбачено звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує й утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини - інваліда провадиться з обов’язковим працевлаштуванням (ч. З ст.184 КЗпП України). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов’язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилася з поважних причин (наприклад, за станом здоров’я).
Також на період їх працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Відповідно до абзацу 5 п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Власник зобов’язаний у день звільнення видати працівникові трудову книжку і провести з ним розрахунок та на його вимогу видати довідку про його роботу та розміру заробітної плати, що передбачено трудовим законодавством згідно зі статтями 47- 49, 116 КЗпП України.

Провідний спеціаліст відділу
кадрової роботи та державної
служби Головного управління
юстиції у закарпатській області
Мар`яна Голубка