Кого і за що люструватимуть?

Очистити владу – з такими благородними поривами розробляли наші законотворці закон про люстрацію. Написали, а потім внесли мільйон правок, і в підсумку минулого тижня Верховна Рада України таки спромоглася прийняти довгоочікуваний закон «Про очищення влади». Щоправда, минуло сім днів, а Президент його так і не підписав, бо закон настільки популістський, як жоден інший досі.

Більше того, дедалі голосніше звучить критика, мовляв, і виконувати його нереально, і очистити владу насправді він не здатен. «Закарпатка» в спільному проекті з 21 каналом намагалася розібратися, що готує нам нове законодавство.

Кого і за що?

Для того, щоб розібратися в усіх хитросплетіннях закону «Про очищення влади», ми звернулися до тих, хто вже не перший місяць намагається робити все, щоб влада в краї таки очистилася і, що найголовніше, змінилася не формально, а по суті.
Юрист, голова Громадської ради Ужгородської міської ради Олександр Пересоляк розповів «Закарпатці», що згідно з законом, основним критерієм люстрації чиновників різних рівнів є перебування на посаді з моменту інаугурації Віктора Януковича (25 лютого 2010 року) до 21 лютого 2014 року, коли відбувся розстріл мирного Майдану в Києві. Це стосується всіх, починаючи від Прем’єр-міністра й закінчуючи представниками територіальних органів місцевої влади. Що цікаво, в першому проекті закону люструвати мали й народних депутатів, і суддів, і навіть уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Чого, в принципі, чекало суспільство. Однак у другому варіанті, що відправлений на підпис Президенту, дивним чином зникли всі ці одіозні посади, в тому числі президентська, і виходить так, що Віктор Федорович, приміром, під закон про люстрацію не підпадає і може знову претендувати на пост глави держави…
Законом передбачено звільнення всього керівного складу міліції, податкової тощо. Експерти кажуть: такі дії можуть призвести до колапсу в роботі цих служб на певний період, та й загалом може обернутися чималими проблемами на рівні держави. Однак, на думку юристів, зробити це буде практично неможливо. Приміром, відомий український правозахисник, член правління Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров зазначає, що ця новела взагалі нереальна. «Це явний популізм, бо неможливо знайти заміну всім цим людям. Закон не дає відповіді на питання, яка процедура заміщення цих осіб. У жодній країні реформа правоохоронних органів не здійснювалася в спосіб повного оновлення кадрів. Максимально, що робилося, це звільнялися працівники, і потім за певними критеріями частина з них знову поверталася на службу. Однак закон встановлює заборону на повернення на службу протягом десяти років», – говорить Євген Захаров.
Власне, закон про люстрацію передбачає, що всі особи, «упов¬новажені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», та люди, які претендують на посади у владі, мають пройти спеціальну перевірку. Ті, що перевірку не пройдуть, втратять посади, а в деяких випадках і право займати посади в органах влади на 10 років, що, власне, означає кінець кар’єри. За попередніми підрахунками, на вулиці опиниться близько мільйона осіб. І юристи вже нині запитують у законотворців: а ви впевнені, що всі ті, хто працював за часів Януковича, несуть загрозу демократії і правам людини? «Не можна всіх гребти під одну гребінку. За пропонованими критеріями не зможуть обіймати посади в держустановах, наприклад, ті, хто працював за часів президенства Януковича. А в держустановах і тоді, і зараз працювали і працюють порядні люди, на яких тримається вся державність», – каже Є. Захаров.

Як уникнути відповідальності?

Основною вагомою проблемою цього закону, на думку О. Пересоляка, є «самолюстрація». Рекомендації Ради Європи передбачають, що люстрацію має проводити єдиний незалежний, спеціально створений для цього орган влади. Законом це не передбачено. Навпаки, в ньому прописано, що вся координація – в руках Мін’юсту. Організація перевірок працівників на предмет того, підпадають вони під закон чи ні, покладена на керівників органів, у яких проводиться перевірка. Тобто начальник перевірятиме підлеглого – і що, скажіть, змінилося, чи виключена в цьому випадку корупція? Аж ніяк. Цікаво, що й участь громадськості та ЗМІ в цих процесах передбачена мінімальна, навіть не вказано порядок їх залучення. Тож робіть висновки…
«Загалом закон надзвичайно відрізняється від першого варіанту, причому не в кращу сторону. В ньому з’явилися, так би мовити, політично-корупційні складові, які дозволяють певним особам уникати відповідальності, – каже О. Пересоляк. – Зокрема такий аспект: якщо людина подала заяву на звільнення за власним бажанням до 21 лютого поточного року, то вона не підпадає під дію закону. Це дає змогу низці чиновників домовитися з правлячим керівництвом країни й не підпадати під люстрацію. А може скластися ситуація, коли зацікавлений чиновник заднім числом напише заяву про звільнення й вийде, що до дати «Х» він уже майже 2 місяці не працював у тій чи іншій структурі. Знову ж таки, перевірити цю інформацію практично неможливо через доступність папок із наказами, термін їх зберігання – значить, можна вести мову про політичну корупцію й у перспективі – домовленості з майбутньою владою. Інший пункт стосується того, що під люстрацію не потрап¬ляють учасники бойових дій у зоні АТО. Через певний час перевірити інформацію, брав чиновник чи ні участь у військових діях, виявиться складно, тож знову можна уникнути відповідальності».

Один закон нічого не змінить

Усі знають, що очищення влади було й залишається однією з голов¬них вимог українського суспільства до влади. Проте за допомогою одного закону побороти корупцію, кумівство та клановість неможливо. Щоб це сталося, необхідно, аби в країні працювали всі закони для всіх без винятку громадян України. У цьому переконаний представник ГО «Громадський конвент» Павло Гомонай. «Люстрація є трохи цивілізованішим методом суду Лінча та охлократії (влади натовпу. – Авт.). Для чого ми починали люстраційні процеси? Були два варіанти: розгніваний натовп приходить і викидає чиновників через вікна або представники громадськості, які мають авторитет серед цього натовпу, сідають і спокійно розглядають справу того чи іншого чиновника й роблять свій висновок. Рекомендують йому або йти з Богом, або наразитися на гнів цього натовпу, – коментує Павло Гомонай. – До люстраційного закону ставлюся досить скептично. Може бути закон про державну службу, де буде обмежен¬ня приймати на роботу тих осіб, які займали певні посади в певний час. По-друге, значно важливіше відкрити архіви спецслужб (СБУ та старі КДБ) та «висвітити» всіх агентів, що там є, і для цієї категорії дійсно має бути закритий шлях у державну службу та й на виборні посади. Те саме стосується й сучасних подвійних агентів, котрі працюють на Росію, яких у окремих організаціях нині до половини. Ось це є важливим.
Стосовно самої люстрації, то якщо в нас не буде нормального правосуддя, народ знову перейде до звичаєвого права. Для того, щоб цього не допустити, закони мають діяти. Якщо, приміром, п’яний суддя став винуватцем смертельного ДТП, то його мають позбавити статусу судді й посадити на відповідний тюремний строк. Тоді це убезпечить депутатів від ситуації, коли їх б’ють в обличчя на вулиці».
Що стосується важливості цього закону для змін у державі, то П. Гомонай висловив переконання: закон про люстрацію не є критично потрібним у разі, якщо діятимуть усі інші. За його словами, нині люди пропонують усій еліті суспільний договір: має бути правосуддя, однакове для всіх. І в інтересах еліти виконувати закони.
Як відомо, днями закон «Про очищення влади» розкритикував генеральний прокурор України, назвавши низку його положень неконституційними. У Президента залишився ще тиждень, щоб його підписати або накласти вето. Щоправда, юрист Олександр Пересоляк переконує: турбуватися загалом не варто: закон сформульовано так, що він просто не запрацює…

Віктор ЛАЗОРИК