Подих дракона по-закарпатськи!

Отже, як добути біогаз? Для його виробництва на обійстях використовують так звані біогазові реактори. Найдоцільніше їх розмістити під землею. Сировиною для цього простого у виконанні пристрою є відходи, найчастіше мова йде про звичайний гній. 

 

Резервуаром можуть стати бетонне кільце, накрите зверху, чи інша ємність. Убік від «агрегату» відводяться труби. Звичайно, щоб грітися таким паливом, потрібно щонайменше 5 тонн гною – його вистачає якраз на холодних півроку. Але тут чигають і небезпеки. Якщо така машинерія встановлена неправильно, з часом газ буде накопичуватися, і може статися вибух. 

Отже, основні пункти цього устаткування: герметична ємність із теплообмінником – тепло забезпечуватиме вода, підігріта до 50—60°С, ще треба передбачити введення та виведення органіки та, власне, відведення газу.

 

Труби, якими завантажуватимуть і вивантажуватимуть гній, треба встановити з протилежних боків біореактора, вони мають бути в діаметрі не менше 30 см, в іншому випадку можуть забиватися з часом. Ємність, в якій буде знаходитися органіка для завантаження в резервуар, треба встановити на сонячному боці, щоб вона ще й підігрівалася від сонця, а отже процес утворення газу в резервуарі займе менше часу. 

 

Введення нової і виведення зужитої органіки із резервуару простіше всього проводити за принципом переливу, тобто підйом рівня органіки всередині реактора при введенні нової порції виведе через трубу субстрат в обсязі, що дорівнює обсягу використаного матеріалу.

 

Газ відводять через спеціальний отвір у верхній частині кришки, яка щільно прилягає до резервуара. Щоб убезпечитися від змішування біогазу з повітрям, треба зробити відвід через водяний затвор — гідрозатвор. 

 

До отвору виведення для збору біогазу послідовно підключаються герметична ємність для збору конденсату, запобіжний клапан і водяний затвор. Трубу газопроводу перед водяним затвором слід зігнути, щоб вода не потрапляла в реактор.

 

А от газопровід має складатися із труб одного діаметра і одного типу, всі клапани та елементи системи також повинні мати один і той же діаметр. Сталеві труби діаметром від 12 до 18 мм прийнятні для біогазових установок малої та середньої потужності, витрата біогазу, що надходить по трубах такого діаметру, не повинна перевищувати 1 м3 на годину (при витраті 0,5 м3/год не допускається використання труб діаметром 12 мм на довжину понад 60 м). 

 

При прокладанні газопроводу потрібно переконатися у герметичності в місцях з’єднань — перевірка виконується мильним розчином. Труби, по яких буде відводитися газ до оселі, краще прокладати в землі, щоб вони не підмерзали та не пошкоджувалися. 

 

Для виробітку палива можна взяти, наприклад, 2 тонни гною і 3 тонни листя, якому дозволили згнити, а не бездумно спалили на городах восени. Також можна використовувати інші відходи з ваших городів та навіть із кухонь. До них додається вода. Все це опускається в землю за допомоги змійовика і розігрівається до 35 градусів. А потім бродіння відбувається саме по собі. Закорковане під землею, все це розігрівається до 70 градусів. У середньому вже за два тижні отримаємо газ. Кожний кубометр, згораючи, виділяє стільки ж тепла, як кілограм кам’яного вугілля, і вдвічі більше, аніж кілограм дров. 

 

Як часто слід перемішувати органічний субстрат у біореакторі? Необхідно визначити періодичність, орієнтуючись на вихід біогазу — надто часте перемішування порушить ферментацію, оскільки перешкодить діяльності бактерій, крім того, викличе виведення не переробленої органіки. В середньому проміжок часу між перемішуваннями має становити від 4 до 6 годин.

 

При запуску такого біореактора треба заповнити його і протримати десь 12 днів. У верхній частині кришки, якою ви щільно закриєте резервуар, доцільно також передбачити коротку з’єднувальну трубку від основної труби, що йде від резервуара – для встановлення манометра: щоб за величиною тиску робити висновок про кількість накопиченого біогазу. 

 

Варто також максимально утеплити резервуар, який має бути бездоганно герметичним, адже йдеться про газ. До речі, щовища температура, тим газу отримаєте більше. 

Треба також не забувати, що у біогазі – значна частка метану, але присутній там і сірководень. А він спричиняє корозію металу, тому стежте за станом резервуара, якщо він з металу. 

А ще треба бути готовим до такої несподіванки, що перша порція газу створить невисоку температуру. Хай це вас не розчарує, надалі температура буде значно вищою. 

 

Ну, й не менш цікавий епілог. Відпрацьовані відходи із цієї підземної установки – це природне добриво, настільки якісне, про яке тільки можна мріяти. Причому десь у такій кількості, як ви заклали спочатку, отримаєте його в кінцевому результаті. І, увага! – це добриво із лужною реакцією, що стане великим подарунком для нашого здоров’я. Адже на кислих ґрунтах рослини часто хворіють і дають менші врожаї, також відсутнє насіння бур’янів, яке є в звичайному гної. І не варто вже говорити про те, що біогаз стимулював би розвиток сільського господарства. Таким чином, коли мова йде про фермерів, можливо створити екологічно замкнуте господарство, без забруднення повітря. Але, звичайно, якщо ви не майстер і не розумієте кожної деталі цього загалом нескладного процесу, не поспішайте експериментувати, адже йдеться про газ. Можна звернутися до фірм, які продають готове устаткування і навіть випробовують його на місці. 

 

Але братися за цю справу, безперечно, треба. Адже високопосадовці та депутати не дуже поспішають відмивати свою карму і робити щось для людей. В Україні ж загалом поки маємо тільки поодинокі приклади біогазових технологій. Звичайно, стимулювало б біогазову галузь запровадження фіксованих «зелених» тарифів. Але тут наразі діє необґрунтовано низький коефіцієнт та багато інших прикрих непорозумінь.

 

Крім законодавчих, є ще й інші нюанси. Як-от відсутність нормативної бази і складність застосування податкових пільг при ввезенні біоенергетичного обладнання.

 

А тим часом цікавість до біогазу виникла не вчора. Народи Індії, Китаю, Персії та Ассирії імпровізували на цю тему понад три тисячоліття тому. Так, у Європі газ із боліт використовували в опаленні домівок, підводячи до них газ по шкіряних трубах. Щоправда, при цьому вважали, що це не що інше, як подих дракона. 

 

А через тисячоліття біогаз пережив другий дебют — в XVII—XVIII століттях відразу два європейські вчені заявили про його унікальність. Хімік Ян Баптіста ван Гельмонт встановив, що при розкладанні будь-якої біомаси утворюється горючий газ. А фізик і хімік Алессандро Вольта переконував сучасників про пряму залежність між кількістю біомаси, в якій йдуть процеси розпаду, і кількістю газу, який при цьому виділяється. 

 

Та й зараз біогаз для світу – не дивина. Так, лідером із його виробництва у Європі залишається Німеччина. Із 11 тисяч біогазових установок у Європі 7,2 тисячі – в Німеччині. Як передбачає Єврокомісія, у ЄС у 2020 році частка струму з біогазу становитиме 8%, це більше, ніж частка геотермальної та сонячної енергетики.