ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют
Єдина Країна! Единая Страна! United Country

"На Майдані я стала патріоткою"

У життя цієї дівчини з Закарпаття безжально увірвалася історія.
У життя цієї дівчини з Закарпаття безжально увірвалася історія.

Сучасні риси України визначає нове покоління. Воно розпочало Євромайдан, стало на захист України і врешті формуватиме нашу державу. Якщо говорити про нову генерацію, то серед її представників і студентка УжНУ Тетяна Дюрдь, звичайна закарпатська дівчина, в чиє життя безжально увірвалася Історія.

У червні 2014 року її ім’я стало відоме широкому загалові онлайн-спільноти. Виявилося, це вона «дотисла» міністра Дещицю, щоб той заспівав відому речівку про Путіна. Проте для дівчини це був не найекстремальніший епізод. До того випадку Тетяна вже встигла заглянути в очі смерті. У пропонованому інтерв’ю говоримо про Майдан, війну і мир.

Таню, розкажи про себе, де народилася, виросла? Хто твої батьки?

— Мої батьки родом з Іршавщини. Батько — будівельник, мама — медсестра. А сама я ужгородка.

Де ти навчаєшся? На яку тему писала курсову?

— Навчаюся в УжНУ (3-й курс, філфак). Тема курсової… Боже, як давно це було! Я досліджувала тему найменувань вулиць та їх відповідність законодавству. Тема цікава, прикольна, але детальніше зараз не згадаю.

Чи випадково ти опинилася в політиці?

— Можна сказати, випадково. Я, звичайно, займалася громадськими справами. А серйозна політика почалася з Майдану, на який я приїхала після побиття студентів. Це та подія, яка мене сильно зачепила.

Які зміни відчула в собі в результаті Майдану?

— На Майдані я стала патріоткою. Я не відчувала цього раніше, тому що не сприймала тодішню владу, а от у Києві я відчула любов до України, стала пишатися українцями. За Україну я готова померти.

Влітку ти стала знаменитістю, примусивши заспівати главу МЗС. Не шкодуєш, що через це він уже не міністр?

— Ні, не шкодую. Про той випадок треба розповісти детальніше. До епізоду з піснею я хвилин 20 голосно вела з ним дискусію, і це трохи відволікло тих людей, яких «підігрівали» провокатори. А коли Андрій Богданович заспівав про Путіна, обстановка справді розрядилася. Вдалося уникнути пожежі в російському посольстві, можливо, фізичної розправи над його працівниками. Врешті міністр після того став народним улюбленцем.

Розкажи про батальйон «Айдар» і свій стосунок до нього.

— «Айдар» створили хлопці, з якими я пережила Майдан, морози, атаки, смерть побратимів. А після того, як почалася війна на сході, вони прямо з Києва виїхали на фронт. Я залишилася у столиці й почала збирати для них усе необхідне – бронежилети, медикаменти… Дякуючи Кличку, змогла дуже швидко відправити для них три машини вантажу.

І ось ти не витримала і сама поїхала на війну. Що сказали батьки? Вони тебе сварять хоч інколи?

— Батьки пишаються мною. Звичайно, дуже хвилюються за мене, але я постійно телефоную додому, розмовляю з мамою.

Чим харчувалися солдати? Що готувала ти, якщо вмієш це робити?

— Основний харч у солдатів — каші та плов. Тому я намагалася їм то картоплі насмажити, то яєць придбати у місцевих, щоб трохи урізноманітнити меню. А готувати я вмію.

Банальне питання, але що найбільше врізалося в пам’ять?

— Зараз згадаю… Просто відразу важко згадати щось таке, про що можу говорити… Бо згадуються тільки страшні події. Коли моїх айдарівців не було 11 діб, то я ставала на коліна і постійно молилася за них. Вони всі повернулися живі, а один хлопчина розповідав як про чудо – міни вибухали навколо нього, а його ні разу не зачепило… Іншого айдарівця врятувала тоді каска.

Чи відзначали там дні народження?

— Справляли. Дівчина Аліна повернулася з передової у день свого народження, а ми їй влаштували справжнє свято. Я спеціально купила косметичний набір у подарунок.

Як переживала бойові дії? Чи було страшно? Чи стріляла у ворога?

— Я не буду про це говорити.

Ким хочеш бути після війни?

— Після війни… Перш за все потрібно буде полікуватися, пройти реабілітацію, а потім уже визначитися… Бачу себе в політиці. А ще хотіла б мати свою велику сім’ю. Хочу ростити й виховувати дітей. Багато дітей.

Про лікування ти серйозно?

— Я приймаю крапельниці, але найбільше мене витягають із важкого психологічного стану діти. Я приходжу в сім’ю до близьких мені людей, побуду там в дитячій компанії й стає легше.

Серед українців, особливо молодих, не прийнято хвалити людей у владі. Ти ж декого публічно підтримуєш, для кожного знаходиш прихильні фрази. Чому?

— Хороше запитання. Насправді я не вірю політикам. Але є винятки. Наприклад, Віталій Кличко. 18 лютого, коли я готувалася прийняти смерть на Майдані, він підійшов до мене, взяв за руку і спитав: «Ти чому плачеш?». Я сказала, що він зараз піде звідси, а нас усіх тут розстріляють. Віталій пообіцяв, що нікуди не піде. Так і було. Він стояв з нами цілу ніч, і це дуже допомогло витримати. У той момент я думала: якщо й помру, то недаремно, бо віддам життя за Україну.

Потім почалася війна, почалася волонтерська робота і я не раз зверталася до В.Кличка. Щоразу він допомагав усім, що було потрібно. І зараз ми постійно на зв’язку.

Твоя улюблена пісня?

— Моя улюблена пісня – «Батальйон». Її дуже любив мій побратим Вовчик. Я теж «підсіла» на цю пісню. Вовчик загинув, а пісня залишилася.

А яка твоя улюблена книга?

— Зараз я майже не читаю книг. Але є одна, яка завжди зі мною і яку я часто розгортаю й перечитую. Особливо вночі, тому що я майже не сплю, мені відразу стає тривожно, сняться жахи… Книга називається «Небесна сотня».

Твій улюблений афоризм?

— «Єдиний спосіб робити великі справи — любити те, що ви робите». Так або майже так сказав Стів Джобс.

З нотаток Тетяни Дюрдь на «стіні» в соцмережах:

 «Я готова вмерти за Україну, але щоб це була корисна смерть для України, а не пуста і забута. Проте я ніколи в житті не віддам життя за таких людей, які продають зараз свої шкури за голос, за зрадників моєї найкращої країни. З надією в серці, що діти такого жаху та важкого життя не побачать, боремось далі. Слава Україні!»
 «Декілька днів тому в мене брали інтерв’ю про моє життя. І одним з цікавих запитань було: «Ти не злишся, що зараз всі дівчата твого віку живуть безтурботним життям, ходять по дискотеках, на концерти, на побачення і не бачать жаху того, що ти?»
Що я відповіла? Я сказала одну з своїх мрій: «Я щодня молю Бога, окрім збереження життя наших Героїв, ще й про те, щоб ніхто і ніколи з моїх ровесників не бачив того жаху. Я молю Бога, щоб вони не знали, що таке нічні кошмари. Я молю Бога, щоб вони в житті не почули ні одного пострілу. Я хочу, щоб вони ЖИЛИ!! Я хочу, щоб вони гуляли, ходили по дискотеках і не знали проблем».


Розмовляв Василь ГОРВАТ


Інтернет-видання
UA- Reporter.com

Комментарии

слава рассеи слава КНДР путен введи железный занавес диды ваивали.

Дурочка сама себя дурит, не патриоткой она стала а марионеткой! "стала пишатися українцями" - чесно говоря, пишатися нечем, стыдно за границей загран паспорт показывать. Украину просрали на майдане а добили в Одессе. Реальная зарплата в долларовом эвиваленте у всех уменьшилась минимум в 2 раза, + просрали Крым и Донбас, на долгие годы откинули страну обратно в лихие 90-тые. Вот настоящие заслуги майдана. И вступление в ЕС теперь будем ждать дольше чем его ждёт Турция.

Отправить комментарий

Содержание этого поля является приватным и не предназначено к показу.
Обмеження в 180 символів, залишилося: 180
  • Доступны HTML теги: <em> <strong> <ul> <ol> <li><img>
  • Строки и параграфы переносятся автоматически.

Подробнее о форматировании

CAPTCHA
тест против спам-ботов