Закарпатець Едуард Біндас займається голубівництвом вже 60 років (ВІДЕО)

Будинок Едуарда Олександровича Біндаса чути здалеку. Саме чути… Адже цей 70-річний чоловік все життя займається розведенням птахів, тож ще здалеку чути клекіт і ґелґотання пернатих.

Коли стоїш біля хвіртки, то не можеш до кінця насолодитися співом пташиного царства. А тут цього добра чимало. І кілька видів папуг, і зо два десятки різних голубів, декоративні кури, павичі і т.д. Зустрічає мене сивочолий трохи нахнюплений чоловік. Хоча Едуард Олександрович і здається спочатку трохи стомленим і невдоволеним – це лише перше враження. Коли починаєш з чоловіком говорити про його хобі – голубівництво – і втому, і нахнюпленість знімає ніби рукою.


Едуард Олександрович ділиться своєю історією успіху. Голубами займається усе своє життя. Ще змалечку спостерігав за роботою діда – саме він привив ще тоді малому хлопцеві любов до птахів: «Мій дід, царство йому небесне, ще коли я був малий, привив мені любов до голубів, відтоді я перейняв це хобі чи то роботу і займаюсь цим уже 60 років», – розповів журналісту GalagovTV Едуард Біндас.


Хоча господарство пана Біндаса і сьогодні вражає, більше 70-и голубів, кілька десятків хвилястих папуг, кілька строкатих маленьких декоративних курок, котрі несуть майже перепелині (за розміром) яйця, з десяток породистих кролів-панонів, вівчарка з цуценятами та навіть два павичі – це лише невелика частина того, що ще двадцять років тому було у господарстві файного ґазди. Через свій поважний вік та вже не юнацьке здоров’я, Едуард Олександрович значно скоротив кількість живності. «Колись у мене було 13 видів папуг, а зараз лише хвилясті папужки, та й голубів тримав значно більше, ніж зараз», – каже чоловік. Проте тут нема жодної зайвої тваринки. До того ж усі породисті. Як жартує сам пан Едуард: «Тут усе породисте, окрім мене (сміється – авт.)».


Після короткого курсу голубівництва – експерт веде мене до своїх вольєрів, а ними заставлена значна частина помістя. До речі, кожну клітку голубар виготовив власноруч, як і сідала та годівниці. Першими демонструє мені красенів породи «Карликовий дутиш». На височенних, як для голуба лапах, по клітці гордо надувши груди, ходить дутиш. Такого гарного голуба, чесно кажучи, я ще не бачив.


У тому ж вольєрі по всюди літають мальтійці, є кілька білих поштових голубів. Саме їх найчастіше можна побачити на весіллях.


Трохи далі, розмістилися ще одні красені, з високими комірцями та білими головками – це гордість Едуарда Олександровича – якобінці. Як розповів птахівник, він знає кожного голуба, більше того, чоловік веде родословну кожного птаха. Адже парувати між собою близьких родичів не можна, бо інакше пташенята будуть хворі та ще й мішані. А такі нікому не потрібні. Тому у кожного птаха на лапці є бірка, за котрою можна чітко визначити хто є хто.


«Той, хто не любить це діло – займатись голубівництвом не буде. Я підходжу до цього питання дуже серйозно, по всім правилам, з дотриманням усіх ветеринарних та зоотехнічних правил. Чи не головне – це корма. Вони мають бути збалансовані, тут те саме як у людей. Якби постійно їсти лише хліб і воду, то як би людина виглядала?» – питає пан Біндас.


До речі, дотримуватись усіх норм – це золоте правило, адже голуби примхливі, потребують догляду та й коштують чимало. Кожен екземпляр із такої колекції вартує кілька сотень доларів. Проте, як запевняє голубівник, хай не вводяться в оману ті, хто думає, що на голубах можна заробити мільйони.


«Дуже велику вигоду голубівництво не приносило, але на хліб з маслом вистачало. Та й голуби себе окупили, самі на себе заробляли, я хоча б не витрачаюся на корма. Але олігархом із голубами не станеш (сміється – авт.). Та десь за рахунок пернатих і мені на келих пива вистачає, – розповідає птахівник. – Але із нинішніми цінами, коли пшениця така дорога – можна і по світу піти. Колись у мене менше 250 голубів не було. Зараз лише 70. Люди просто не мають грошей. Думають як себе прогодувати, а не купляти голуба чи папугу…».


Проте одного разу знайшлися охочі до легкої наживи. Зимової ночі Едуард Олександрович почув шум у дворі, а коли вийшов – то побачив тіні у вольєрі. Підійшовши ближче, упізнав злодюжок, закрив вольєр і пригрозив міліцією. Слава богу, що чоловік не взявся їх виховувати стусанами, адже від майстра спорту по класичній боротьбі можна добре отримати на горіхи. Проте і міліцію не прийшлось викликати. Злодії голубів випустили, роздягнулись до спідньої білизни і пішли вулицею по морозі. Відтоді злодії більше не навідувались до птахівника.


До речі, така клопітка багаторічна робота – дає свій результат. На дворі господаря встановлені дві великі шафи з нагородами з усіх можливих турнірів. І це лише незначна частина: це, як кажуть, найвизначніші і найпочесніші відзнаки.


Окремої згадки вартують павичі пана Едуарда. Цим красеням лише два роки. В Ужгород привезли лише яйця, а далі інкубатор і клопітка робота зробили своє діло. Ці красені за мірками птахів – ще юні. Дати потомство вони зможуть лише за рік.


До слова, у господарстві пана Біндаса не знайдеш ні однієї зайвої билинки. Все прибрано, чисто, кожна гілочка має своє місце, сад приведеної до ідеального стану, між кожним деревцем прокладені окремі доріжки. Крім того, тут нема жодного зайвого дерева чи куща. І всі, звісно, екзотичних порід.


На завершення нашої зустрічі, Едуард Олександрович Біндас, вже зовсім веселий, і навіть трохи помолодівший чоловік знову підходить до своїх голубів. Настав час їм трішки розправити крила та й погодувати птахів треба. Клітки відкриваються – і всі птахи розлітаються. Та далеко вони не відлетять, не стечуть, бо знають – тут їх домівка, тут місце, де їх завжди приголублять, де за ними доглянуть.