Які вони, туристичні принади Міжгірщини?

Уважно передивився календар свого мобільного – жодних поміток про день народження когось із близьких чи то друзів, хрестини не намічаються, ну а за весілля повідомили б заздалегідь, та й жінка похід по магазинах уже здійснила.

Отож зелене світло для туризму. Але куди ж поїхати? За кордон? Цікава пропозиція, але нема бажання невідомо скільки очікувати при перетині митниці. Та й ціни там не до вподоби українському гаманцю. Хочеться кудись, де прохолодно, чудова природа, цікаві туристичні атракції і щоб не далеко. Завдання не з легких, але переглядаємо карту Закарпаття – і «бінго»: Міжгірщина відповідає всім критеріям. Одна тільки назва чого вартує. Край поміж гір та гущі лісів, через які так мелодійно й заспокійливо прямують струмки, що дарують прохолоду.
Фотоапарат, гаманець, карта Закарпаття, хороший настрій – і мерщій у дорогу! Дістатися до Міжгірського району можна скориставшись трасою Чоп – Київ, а саме доїхати до Нижніх Воріт і далі рухатися через Воловець. Звісно, автомобільна дорога, починаючи з Нижніх Воріт, змушує бажати кращого. Перше місце, яке заслуговує на відвідання, – озеро Синевир, що утворилося від здвигу літосферних плит багато тисяч років тому. Щоб побачити легендарну водойму, потрібно сплатити 12 грн за дорослих та 3 грн за дітей. Можна виїхати до озера й на авто, за що треба додатково віддати 30 грн. Але як на мене, краще піднятися пішки. На Синевирі можна вдосталь насолодитися мальовничим краєвидом, поплавати на плоту, зробити купу фото. За потреби купити чай на карпатських травах чи бринзу в місцевих торгівців, які тут на кожному кроці. Звісно, це їхній заробіток, але коли тобі пропонують 15-й раз чай, трохи набридає, почуваєшся наче в Туреччині на «Гранд базарі».
Наступним місцем, яке заслуговує на увагу і знаходиться в напрямку Синевирського озера, є реабілітаційний центр для ведмедів. Вхід для дорослих коштує 12 грн, для діток – 5. Наразі тут мешкають 18 клишоногих, у тому числі два маленьких ведмежатка, яких контрабандою хотіли вивезти за кордон. Тварини привезені з усіх куточків України після жорстокого поводження з ними. Знаходячись у центрі, радієш, що ведмеді нарешті знаходяться в прийнятних умовах. Як розповідає місцевий доглядач, їхній раціон чітко розписаний і включає овочі, фрукти та, звісно, таку любиму рибу.
Повертаючись з реабілітаційного центру, потрапляємо в роки Другої світової війни (1943–1944), а саме в один із фрагментів оборонної Лінії Арпада. Бетоні дзоти, доти, бліндажі, вогневі точки – так актуально в цей час і для України. Для оглядин оборонних споруд рекомендую взяти із собою ліхтарик.
Наступною туристичною родзинкою та, можна сказати, серцем, піснею Міжгірщини є село Колочава. За декілька сотень метрів від центру знаходиться так зване «Старе село». Це музей під відкритим небом, де зібрані фрагменти старих хатин, привезених із різних куточків Міжгірщини. Також тут умонтовано вузькоколійку з вагончиками, яка у свій час допомагала колочавцям пересуватися й транспортувати продукти, різного роду вантажі. Вхідний білет для дорослих вартує 30 грн, для дітей – 15. Рекомендую проїхатися на тутешній дрезині по вузькоколійці – незабутнє враження, та й коштує всього 50 грн за одну поїздку з групи (максимально 7 осіб). Сучасна Колочава значною мірою завдячує одній впливовій особі, яка є вихідцем з цього села й фінансувала великі кошти в туристичний розвиток місцини. І як запевняють місцеві мешканці, ще багато цікавих проектів заплановано реалізувати в Колочаві.
А насамкінець рекомендую придбати їстівний сувенір – бринзу, яка ж Міжгірщина без неї. Найкраще купувати не в продавців на вулиці, оскільки цей продукт втрачає свої якості під впливом підвищеної температури, а в магазині. Міжгірщина нікого не зоставить байдужим, кожний знайде щось близьке до душі. Щасливих подорожей!
Богдан КУЛЬЧИЦЬКИЙ