Закарпатські художниці духовне випробування Галичиною витримали з честю

Радісно, що в області творчий процес метафізично не законсервувався, а знаходить свій діалектичний розвиток завдяки зореносній ініціативності справжніх майстрів вправного пензля. Їх, попри різний вік, єднає постійна вроджена молодість душі, пломінка жага до творення прекрасного.

От і нещодавно відкрилась і продовжується у Львові виставка чотирьох закарпатських мисткинь — Людмили Боршош-Літун, Світлани Кирлик, Вікторії Манайло-Приходько і Емми Левадської. Назва вернісажу передає настроєність часу і картин — «Весняний подих вітру». Розгорнулися експозиції фактично чотирьох персональних виставок водночас у аристократичних залах «Арт-галереї», де директорує Ірина Вишинська. У своїх виступах представники львівського бомонду говорили майже одне: «Ми знаємо, що закарпатці — сильні митці, але наразі перед нами — дійсне відкриття. Ці четверо жінок мають дітей, але не втомилися їздити світом, відвідувати симпозіуми, брати участь у розмаїтих пленерах. Вони дихнули на нас Закарпаттям.» Кожна з майстринь пензля представила до шістнадцяти робіт.

Від полотен Людмили Боршош-Літун з Ужгорода віє сильною енергетикою, впевненістю, любов’ю до рідного краю. Яскраво виражена домінантність. Мерехтлива срібляста гама. В останній період творчості роботи підсилюються насиченим яскравим кольором. Її настійний пошук, що найголовніше, не задушує щирості і відвертості в тональності картин.

Постійно виїжджає Людмила на пленери як на Закарпатті, так і за його межами. Багато експериментує. За освітою вона… мікробіолог. Має вісімнадцятирічний стаж роботи в науково-практичному об’єднанні «Реабілітація». Накопичила в своєму дослідницькому ваговитому рейтингу десятки наукових статей, новаторський винахід та неодноразову участь у наукових медичних симпозіумах. А паралельно нестримне живоносне бажання творити зримі дива привело її свого часу до Незалежної Спілки художників «КЕТ» імені А. Кашшая, якою керував перед тим М.Ф.Керечанин. У її складі мистецька сподвижниця бере плідну участь у міжнародних симпозіумах і виставках.

З 1998 рокупані Людмила показала себе персональнимивсеукраїнськими та зарубіжними вернісажами. Творчий фах Л.Боршош-Літун захотіла підкріпити і відповідною зміною царини діяльності. В 2007-му прийнята до Київського университету культури на посадувикладача спеціальних предметів (рисунок, живопис, композиція тощо) на кафедру дизайну. Змогла там блискуче працювати, бо Прикарпатский університет імені В. Стефаника та його факультет образотворчого мистецтва дав необхідну базу для викладацької діяльності. В 2009-му, після відповідних зборів, стала головувати в Незалежній Спілці художників «КЕТ» імені А. Кашшая. Довіру й повагу всіх викликали її останні виставки — персональні в Ужгороді (2007), музеї імені В. В. Верещагіна того ж року, Київському Палаці культури «Росток» під назвою «Митці Закарпаття» (2008), міжнародний симпозіум і виставка «Осінь- 2009».

Емма Левадська народилася 4 жовтня 1937року на Луганщині. Закінчила Київське училище прикладного мистецтва. Спрямували її в Ужгород 1960 року в художньо-виробничий комбінат художником творчої кваліфікації з дизайну, декоративно-прикладного мистецтва, графіки. З вісімдесятих років бере активну участь як на території України (Ужгород, Мукачеве, Львів, Вінниця), так і на міжнародних симпозіумах і виставках: в Росії (Москва, Санкт-Петербург), Угорщині (Будапешт, Золоегерсег, Нейвіз, Егер). З 1990 року тривало працює в Ужгородській дитячій школі мистецтв викладачем профільних дисциплін – рисунок, живопис, композиція. Останні персональні виставки були в Ужгороді.

Але провідну роль у її житті відіграє робота з дітьми. Вони надихають та підштовхують до постійного творчого пошуку, спонукали, скажімо, і до створення ефективного та резонансного на теренах українських та міжнародних об’єднання «Малий Лувер». Експериментує в різних видах образотворчого мистецтва, але, звісно, з певною прихильністю до Закарпатської школи живопису.

Пані Емма — член Національної спілки Народного мистецтва України. У «Арт-галереї» Львова її роботи цікавили всіх ненав’язливими лірикою, романтикою, а при тому — кольоровою стриманістю, композиційною виваженістю. Хоча майстрині зовсім не чужий експеримент, пошук у царина національної духовності.

Цілковито своєрідна в своїй непересічній творчості Вікторія Манайло-Приходько. Тематичну спрямованість її робіт визначають і складають закарпатські міфи, легенди і перекази. Є знаковість і сакральність в її витворах разом із чітко вираженою декоративністю. Явною є її велика любов до народного, в якому вона бачить бездонне джерело для творчості, вічний пошук, у якому вона цілковито. Її твори сприймаються як своєрідна пісня, як знак поваги до своїх предків і батьківського краю.

Оригінальний закарпатський імпресіонізм демонструє експресивна Світлана Кирлик. В її творчості, що зауважує з повагою навіть вимоглива Е.Левадська, є «потяг до монументального, неймовірна колористична насиченість, дух і велич Карпат». Можна підкреслити ще до всього знаковість і символічність енергетики. Вчувається, входить у фібри душі кожного відвідувача виставки, при спогляданні величавої і ліричної гами картин пані Кирлик, любов до природи рідного Закарпаття, не зведення при тому її в якусь догматику надуманих шкіл, а — імпровізація. Це далося, вчувається, через велику пекельну працю, бурхливу участь у пленерній і виставковій діяльності.

…Львів опустив свої чутливі вуха в задумі, скинув із себе холеричний поспіх у погоні за успіхом у грошовому еквіваленті. Це диво спричинили закарпатські жінки, їх виставка. Це — добре. «Привіт!» — сказав їм за це навіть пан Всесвіт.

Василь ЗУБАЧ.