Закарпатське Бене – село від слова "Добре" (ФОТО)

Село Бене (населення — близько 1400 чоловік) розташоване на правому березі річки Боржава, лежить за 5 кілометрів від ріки Тиса та за 12 кілометрів від Берегова. Перші згадки про нього датуються 1269 роком, за часів короля Бейли IV.

В 1333-му село вже мало свою церкву. Щодо назви, то існують дві версії. Одні вважають, що вона похідна від латинського слова “bene” (“добрий”), інші припускають, що з’явилася від скорочення власного ім’я Бенедек.

Село пережило набіг татар і польських військ

У 1945 році село перейменували в Добросілля, історичну назву повернули через півстоліття. За припущеннями істориків, раніше Бене лежало по обидва береги Боржави, і цьому є підтвердження у вигляді залишків будівельного каміння на нині незаселеній частині. Через розливи ріки згодом селяни переселилися на її вищий берег.

У XVI столітті село належало графу Гуняді Яношу, було також частиною володінь розташованого неподалік Квасівського замку у власності дворянської родини Перені. Останні мали в селі курію (садибу), від якої нині лишилася тільки згадка – «курією» тепер зветься одна з частин Бене. Згодом окремі їхні землі перейшли у власність заможних поміщиків. У 1567 році село було розорене під час татарського набігу. В 1657-му його спалили разом із церквою війська польського князя Любомирського. 14 липня 1703 року під час угорського національного повстання Ференц Ракоці II переправив своє військо через Боржаву на околиці Бене. На той час мосту через річку не існувало, переправа здійснювалася поромом, влітку був можливий піший перехід по мілині. Перший міст збудували наприкінці XVIII століття. Біля нього влаштували митницю, де збирали плату за перехід. На превеликий жаль, будівля поступово знищилася в наш час. На початку 1990-х у ній ще функціонувало відділення поштового зв’язку, яке згодом закрили й розібрали. Нині від історичної будівлі лишилися руїни та одне маленьке допоміжне приміщення.

Бене здавна відоме своїми виноградниками та вином. Перші згадки про “вогняні бенянські вина” знайдені в документах ХІV століття, і вони повторюються при кожному описанні села, зокрема в XIX ст. у звітах дослідників Елека Фейнеша та Тіводара Легоцького, а нині туристи відвідують село зазвичай саме для того, аби скуштувати вина місцевих виноробів.

Окрасою Бене є скеляста гора Чілогоштетев (Зоряна гора) в середній частині села, а також нині непрацюючий кам’яний кар’єр. Із ХІХ століття по 1945 рік тут добували камінь, з якого робили жорнова для млинів, а також будівельні конструкції, надгробні пам’ятники, дорожні знаки тощо.

Сільський храм: від готики до бароко й навпаки

А от архітектурною родзинкою є нині реформатський, але збудований католиками храм, відомий як Парафіяльний костьол Серця Ісуса. Припускається, що він мав не лише релігійну, а й оборонну функцію, адже збудований у важливій ключовій точці села – в 50 метрах від річного русла, поблизу головної дороги, на місці, де спочатку була переправа, а згодом і по сьогодні – міст. Із літописів відомо, що вже в 1333-му Бене мало власну католицьку церкву, але, вочевидь, ідеться про знищений храм, а не той, що зберігся понині. Основа останнього була зведена наприкінці XIV – початку XV століть. Про оборонний характер свідчать невеликі вікна, прорізані в товщині чотириярусної вежі. Можливо, будівлю колись оточувала мурована стіна, за аналогіями з іншими схожими пам’ятками релігійно-оборонного типу. Під час татарського набігу 1567 року споруда сильно постраждала. В 1593-му населення Бене перейшло у реформатську конфесію, і католицький храм став реформатським. У 1657-му його разом із селом підпалили польські рейтари. В пожежі постраждала вежа, згорів шпиль, завалилися хрестові зводи. В 1670 році церкву відновили, але після реконструкції вона набуває простішої форми. В 1782-му тут знову похазяйнував вогонь. Ремонт відбувається в ХІХ столітті, при черговій реконструкції вежу замість гострого готичного шпилю увінчали округлим бароковим куполом. У 1934 році покрівлю церкви замінили з дерев’яної на жерстяну. Лише в 1999-му майстри-реставратори з Угорщини реконструювали храм, надавши йому по можливості початкових готичних форм: повернули відкриту галерею з гостроверхим шпилем, прикрашеним чотирма декоративними ліхтарями; покриття замінили на дерев’яне автентичного типу, із гонту. Постановою Кабміну від 27 грудня 2001 р. цей храм занесений до Держреєстру як пам’ятка архітектури національного значення.

Поряд із реформатською церквою наприкінці XVI — початку XVII століття функціонувала перша реформатська школа. Це був маленький темний будинок, йому на заміну в 1907-му збудували більшу і світлішу державну школу, в 1928 році її розширили, й вона функціонувала аж до 1990-х, коли в селі відкрили сучасний навчальний заклад. У другій половині ХІХ ст. в Бене оселяється невелика католицька громада. В 1934 році греко- та римокатолики побудували свою церкву, наразі їхні богослужіння відбуваються почергово.

Парк дерев’яних скульптур – сучасна родзинка Бене

Цікавою пам’яткою є колишній маєток місцевого землевласника, винороба та виноградаря Йозефа Пума. Його садиба була зведена близько 1928 року, хоча викарбувані в різних місцях (фундамент, льох тощо) дати свідчать про наявність тут будівель значно старіших – аж до початку ХІХ століття. Після націоналізації майна в 1940–1950-х роках тут функціонувала однорічна садівничо-виноградарська школа, згодом влаштували будинок-інтернат для дітей дошкільного віку з психофізичними вадами. Наприкінці 2013-го Закарпатська облрада цей заклад вирішила ліквідувати, а вивільнений комплекс будівель передати з обласної у власність Берегівського району з наступним створенням дошкільного навчального закладу. Тоді ж у ЗМІ пролунали підозри, що насправді під дитсадок планували передати лише частину комплексу, решту ж – приватизувати зацікавленим особам. Наразі доля комплексу не вирішена.

В 1992-му в Бене встановили пам’ятник жертвам сталінізму та Другої світової війни. Тоді ж упорядкували могили вбитих у 1944 році полонених угорських солдат, які знаходяться поряд із старим єврейським кладовищем. У 2001-му за сприяння міської управи ХІ району Будапешта в селі побудували новий двоповерховий Будинок села, де, окрім сільради, є і місцевий культурний центр, в якому періодично організовують виставки експозицій народної творчості, робіт місцевих художників тощо. Наприкінці березня цього року тут побувала група українських літераторів на чолі з письменником Андрієм Курковим – у рамках проекту Міністерства культури «Культурні діалоги». У дворі біля Будинку села створили парк дерев’яних скульптур, який став туристичною візитівкою села. В 2010-му урочисто відкрили скульптурну групу на честь семи праугорських вождів. Автор композиції — угорський майстер різьблення по дереву Пінтер Ласло — увіковічений на меморіальній дошці на стіні Будинку села. Іншу дошку, в пам’ять графа Лайоша Батяні, відкрили в 2007 році.

Олег СУПРУНЕНКО