Легенди і дійсність Невицького замку (фото)

За дванадцять кілометрів від Ужгорода, серед мальовничих гір, заховалося село Невицьке. Лише руїни старовинного замку, які у ясну погоду можна розгледіти здалеку, видають його.

Назва села дала назву замку, топоніміка слова Невицьке походить від імені давнього божества Неви - невідомість, що перетворилося на слово «невістка» - дівчина, яка не знає свого майбутнього. І село, і замок, за переказами та легендами, начебто успадкували цю карму безмайбуття.

Високо над Ужем, на стрімкій горі, що поросла зеленим буковим гущаком, мовчазно здіймаються вищерблені часом і негодою стіни Невицького замку. Ці невмирущі свідки середньовічного лицарства увібрали в себе багатий відгомін жорстокості феодалізму, народних мук і гордості боїв проти свавілля. Той відгомін навіяв чимало легенд про Невицький замок, про його будівництво, про жорстоких володарів. Ось одна з них.

Про Погану Діву та Іванка

Колись, дуже давно, в долині річки Уж поселилася турецька царівна. Це була жорстока чародійка, і народ прозвав її Поганою Дівою.

Задумала Погана Діва на крутій горі над Ужем, серед дрімучих лісів, побудувати для себе неприступну фортецю. Яничари зганяли людей піднімати на гору каміння і будувати твердиню. Для міцності вапна Погана Діва наказала гасити його молоком та білками яєць. Та навіть цього їй здалося замало, і вона наказала примішувати до вапна материнське молоко. Почали помирати маленькі діти. По всій долині стояв плач, та Погана Діва лише посміхалася.

Але навіть цього Діві не вистачило. Задумала вона додавати до вапна ще й людську кров.

Не стало народу легше навіть тоді, коли замок було вже збудовано. Вояки Поганої Діви нишпорили по селах, сама вона з башти замку стежила за перехожими. Хто йшов попри замок та не кланявся їй низенько, тому вона веліла голову рубати. Стали люди це місце обходити.

Жив у той час у близькому селі Ореховіце простолюдин Іванко. Він якось сказав своєму хазяїнові, що визволить народ від Поганої Діви, як тільки стане царем.

- Коли це залізо розквітне, тоді ти будеш царем, - відповів хазяїн, встромивши в землю істик (паличку з наконечником для чищення плугу).

Раптом на його очах істик перетворився в зелений кущ з пишними трояндами. Відпустив хазяїн Іванка, пішов той в Ужгород, де якраз вибирали царя. Хтось запропонував присутнім вельможам, що ніяк не могли розібратися поміж собою, підкинути в повітря золоту царську корону. На чию голову вона опуститься, той царем і буде.

Підкинули. І впав цей вінець на голову Іванка.

- Не бути мужику царем, - сказали вельможі. І знов підкинули корону. З тим же результатом. І в третій раз корона опустилася все на ту ж голову... Що робити – став Іванко царем. Зібрав він велике військо, а також велів зігнати великі стада худоби. Пішло це стадо у напрямку замку. Було вже темно, Іванко наказав прив’язати до кожної тварини дзвіночок, а поміж роги поставити в’язанку сіна та підпалити її.

Коли все стадо з ревінням посунуло на фортецю, то Погана Діва прокинулася від страшного галасу. Перелякалася царівна, вскочила на свого чарівного коня і помчала в бік Ужгорода. Та Іванко помітив утікачку – і почалася погоня. Проминули вершники Ужгород, вже попереду – річка Латориця. Дорога йшла густим дубовим лісом, і Погана Діва зачепилася своїм розкішним волоссям за густі гілки та повисла на них, а кінь її поскакав далі.

Як вже просила царівна Іванка не губити її, пропонувала своє серце... та убив Іванко жорстоку чародійку. Тіло її було спалено, а над попелом насипали курган. І зараз він стоїть під замком, у долині біля поля.

За іншими даними, замок названий Невицьким тому, що повинен був захищати “невіст” (дівчат) міста. Назва поступово трансформувалася в Невицьке. В XIV ст. магнат Другет перебудував твердиню, замінив дерев’яні укріплення кам’яними. Кажуть, Погана Діва була його спадкоємицею. Такий персонаж справді існував, та була та чародійка не бусурманкою, а угорською графинею. Вона справді наказувала селянам у вапно яйця з молоком примішувати. Хто не слухався – того піддавали всіляким карам. Скарги на її сваволю доходили до тогочасного короля Матьяша, він, обурений, навіть зібрав військо, щоби силоміць доставити графиню до двору для судового процесу. Та до того часу Невицький замок став настільки міцним, що міг витримати не одну облогу. Король пішов на хитрість – саме ту, з худобою, про яку народ і розказує в легенді про Іванка. Народ зберіг переказ і про причину руїни колись міцної фортеці.

Помста неба

Відбив наречену в мукачівського князя володар Невицького замка Упор. Не встиг він привести молоду дружину до свого гнізда й одужати після весільного похмілля, як мукачівський князь Гара з’явився зі своїм військом під Невицьким замком, жадаючи помсти.Упор розгубився — не очікував такого. І не знайшов кращого виходу, як запропонувати багатий викуп.

— У мене грошей досить,— сказав Гара.— Навіть більше, ніж треба. Однак у мене немає дружини. Дай своє чесне слово, що, як у вас народиться дівчина, викохаєш її, а в шістнадцять літ віддаси за мене. Подумай добре, даю тобі на це день.

Думав Упор, думав і ніяк не міг зважитися на певну відповідь. Може, дати бій? Але як? У замку мало пороху і війська, мало і запасів їжі. А може, таки згодитися? Шістнадцять літ — то не день і не два. Гара за цей час може закохатися в іншу красуню, а тоді його дочку залишить у спокої. Та й десь у боях може Гара доти загинути, або навіть на полюванні...

Й Упор погодився.Через рік дружина народила йому дочку. Але під час пологів мати померла.Минав час, підростала дочка, ставала гарною, стрункою, а про угоду з Гарою нічого не знала. Батько мовчав, не зважувався виказати свою провину. Та й смерть дружини так його засмутила, що він відмовився від розваг, світського життя і найбільше боявся втратити єдину свою радість — дочку. А дочка росла доброю, любила челядь, і її теж усі любили.Одного разу гуляла вона коло потічка, збирала квіти і зустріла там молодого лісника. Сподобався хлопець дівчині, відтоді вони зустрічалися часто й полюбили одне одного. І незчувся Упор, як дівчині виповнилося шістнадцять літ.

Мукачівський князь не забарився приїхати. Дівчина й слухати не хотіла про весілля. Але батько мусив виконати свою обіцянку, закрив дочку в окрему кімнату, а сам призначив день весілля.

У лицарському залі зібралася знать. Все вже готове до весільної процесії, тільки треба привести молоду. Та дівчина лиш почула кроки, кинулася через віконце у прірву.Скелі й галявини залилися дівочою кров’ю. Пролита кров ніби завирувала, збунтувалася. І ясне небо відразу потемніло-побагровіло. Вдарив грім і розбив замок.

Унікальний замок потребує реставрації

В історії фортеця вперше згадується на початку XIV ст. як місце першого повстання закарпатців проти іноземного гноблення.

Після того як у 1301 році помер останній з династії Арпадовичів, в Угорщині почалося міжцарювання, що супроводжувалося кривавою боротьбою за владу. Після тривалої смути на угорському троні утвердився Карл-Роберт з неаполітанської династії Анжуйських. Закарпатці не визнали нового короля, бо бачили в ньому ставленика Папи, і взялися за зброю.

Повстання, яким керував ужанський жупан Петро Петенко, продовжувалося більше 10 років. За допомогою повстанці звернулися до сусіднього галицького князя. Та розорена татарами Галицька Русь не могла допомогти. Повстання придушили, його останньою опорою і був Невицький замок, який королівські війська захопили в 1321 році. У XV ст. замок був частково зруйнований військами князя Дьєрдя Ракоці ІІ. З того часу споруда стояла пусткою і вважалася нечистим місцем. Лише в кінці XIX ст. вчені почали повертати старий замок до життя.Та не встигли. За радянських часів його назвали руїною, а тому фортеці немає на балансових паперах ані міста, ані області, а значить, і угоди укладати ні з ким. Держава за останні роки на реставрацію середньовічного палацу не виділила ані копійки. Розвалитися йому не дають фанати-науковці, волонтери та закохані у романтику туристи. Олександр Дзембас, керівник громадського об’єднання «Невицький замок», у цьогорічному інтерв’ю одному із провідних телеканалів підкреслив: «Хотіли навіть допомогти і виділити певні кошти під реалізацію проекту і консервацію об’єкта «Невицький замок». Але не могли цього зробити, адже пам’ятка практично була без господаря». Невицький замок славиться автентичною архітектурою. Із середніх віків фортецю жодного разу не перебудовували. У Центральній Європі такі об’єкти можна перерахувати на пальцях руки. Місцеві історики воліли б у стінах древньої фортеці відтворити справжнє середньовіччя, на що треба не менше півтора мільйона гривень фінансування. Поки ж власними силами рятують стіни замку від руйнування.