Передноворічно-різдвяне свято в дитячих будинках Закарпаття (ФОТО)

Незадовго до Нового року та різдвяних свят, протягом 27-28 грудня, о. Кирил зі Свято-Покровського чоловічого монастиря (с. Ракошино, Закарпаття) та Свято-Введенського чоловічого монастиря (м. Київ) разом зі своїм помічником та людьми, не байдужими до сирітської долі, відвідав 4 будинки для дітей Закарпаття та медико-соціальний реабілітаційний центр «Дорога життя», який розташований у м. Ужгороді.

Вони не тільки подарували діткам свою любов і тепло, але й солодкі подарунки, корисні речі, які стануть у пригоді малечі. Зокрема, вихованці Часлівецької загальноосвітньої спеціалізованої школи-інтернату І-ІІ ст. Закарпатської обласної ради отримали в подарунок особисто з рук о. Кирила та мецената з м. Ужгорода, людини з щирим, добрим серцем, новенькі холодильник та пральну машину. Також вихованці дитячих будинків отримали одяг, миючі засоби та канцтовари.

Разом із благодійниками поїхали і ми. Першим перед нами відчинив двері Виноградівський дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок) інтернатного типу. Нас привітно зустрів педагогічний колектив цього закладу та їхні малюки.

Як розповіла заступник директора з навчально-виховної роботи Елла Михайлівна Келемен, новий корпус дитячого будинку почав діяти в 1995 році. Побудували його завдяки зусиллям директора Ганни Іванівни Велеган. До цього часу в дитячому будинку було 3 групи. Вони функціонували в старому корпусі, де наразі розташований медпункт цього закладу.
– Особисто я сюди перейшла працювати заступником директора з навчально-виховної роботи. Тоді брали дітей, за розпорядженням районної обладміністрації, з малозабезпечених багатодітних родин. У той час діти отримували в нас навчально-виховну базу і в 10-річному віці повертались у свою сім’ю. Сьогодні ж у нас перебувають тільки круглі сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, – говорить пані Елла.
Але коли діти покидають наші стіни, то не у всіх складається щасливе життя. Серце болить, — говорять педагоги Виноградівського дошкільного навчального закладу (дитячий будинок) інтернатного типу, коли вони бачать багатьох діток із простягнутими до перехожих руками на базарах, вокзалах, вулицях міста. На їхню думку, місце дітей — поряд із мамою та татом, якщо вони є люблячими та турботливими батьками.
У цьому дошкільному навчальному закладі дітки перебувають із 3 до 11 років. Далі їх направляють у Перечинську школу-інтернат.
Аби забезпечити всебічний розвиток малечі, у дитячому будинку цілодобово діє басейн із теплою водою. Харчуються малюки 5 разів на добу: сніданок, другий сніданок, обід, підвечірок, вечеря. Також перед сном вихованці отримують яблучко, хліб із медом чи молочко.
Особливістю цього будинку є те, що групи тут побудовані родинами, аби не розлучати братів із сестрами.

Як зазначає Елла Михайлівна, 10 їхніх дітей 2 роки тому були в Голландії, також уже 5 років поспіль вихованці за рахунок держави мають можливість відпочити на Чорному та Азовському морях.
– У нас є свої таланти. Ми маємо взірцевий фольклорний ансамбль. Нещодавно наші учні їздили до Києва на фестиваль «Назустріч мрії», а також на фестиваль в Угорщину. Отож, запрошую вас подивитись новорічний виступ наших вихованців, – з усмішкою промовляє заступник директора з навчально-виховної роботи Виноградівського дошкільного навчального закладу (дитячий будинок) інтернатного типу Елла Келемен.
Концерт малюків удався на славу! Маленькі вихованці продемонстрували гостям свої вміння: гімнастичні та сучасні танці, вокальні номери, читання віршів. Усе це гармонійно поєднувалося і створювало атмосферу магічної казки, яскравого свята та сімейного затишку.
Під час подорожі відвідали ми і Свято-Покровський чоловічий монастир с. Ракошино, який був заснований на початку 20 століття отцем Миколою (виходець із Росії).
За словами о. Кирила, монастир опікується декількома дитячими будинками Закарпаття. Зокрема, Часлівецької загальноосвітньої спеціалізованої школи-інтернату І-ІІ ст. (Ужгородський район), Чинадіївський дитячий будинок (Мукачівський район), Перечинської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ст.
Наразі в монастирі під опікою є 18 дітей, котрі закінчили Чинадіївську і Часлівецьку школи-інтернати. Вони там проживають, пораються по господарству, печуть хліб. Тому він у них на столі завжди свіжий, випечений власноруч. Ці діти вірять у Бога і знають, що вони Йому потрібні. Для них проводяться уроки катихизації, настанови щодо подальшого напрямку в житті.
У монастирі проживає більше десятка отців.

Монастир відкритий від 6 години ранку до 8 вечора. Отож, кожен, хто має покликання до Бога, хоче прийти помолитися Йому, посповідатися, у будь-який час може навідатися сюди. Як говорять святі отці, — при великих потребах та проблемах двері можуть відкрити навіть пізньої ночі.
Неподалік від Свято-Покровського чоловічого монастиря (с. Ракошино) височіє Чинадіївський дитячий будинок, директором якого є Світлана Йосипівна Софілканич. Під її опікунством виховується 99 дітей.
– Наш будинок розташований у дуже мальовничому місці. Хотіла б його розфарбувати в гарних кольорах. Але хочу вам сказати, що живуть тут сироти, діти позбавлені батьківського піклування. Тому ці кольори трошки тьмяні. Оскільки діти втратили свою сім’ю, родину, то ми, працівники закладу, намагаємося замінити їм рідних хоча б на той час, доки вони тут проживають, – говорить пані Світлана.
Відкрився дитячий будинок у 1980 році. До 90-х років тут проживали тільки малюки дошкільного віку. У перший клас вони ходили в Перечинську школу-інтернат. Пізніше відбулася реформа, яка дозволила малечі навчатися у початкових класах в Чинадіївському дитячому будинку. З 2007 року, завдячуючи Управлінню освіти Закарпатської ОДА, нам було дозволено залишити наших дітей на подальше виховання. Таким чином, дитячий будинок перетворився на сім’ю для тих дітей, які потрапляють до нас. Живуть вони в дитячому будинку, навчаються – в ЗОШ І-ІІ ст., яка знаходиться у 100 метрах від закладу.
– Наших працівників вихованці називають мамами, – зазначає директор Чинадіївського дитячого будинку Світлана Софілканич. – До того ж, якщо наші вихованці десь відпочивають, кудись їдуть, вони мені телефонують і говорять, що хочуть додому, тобто у наш заклад. На мою думку, якщо дитина, котра втратила родину, хоче повернутися туди, де їй добре, то це означає, що наш колектив зробив усе для того, аби дітям було затишно у нас і вони змогли відчути родинне тепло.
Діти сюди потрапляють з 3-річного віку. Після здобуття базової освіти працівники дитячого будинку турбуються про те, щоб їх влаштувати на подальше навчання. Минулоріч випускниця Чинадіївського дитячого будинку поступила в Міжгірське медичне училище і здобуває освіту медичної сестри.
– Ми максимально намагаємося наблизити наші умови до домашніх, – говорить Світлана Йосипівна, – тому дітки живуть у квартирах, у яких вони відпочивають, навчаються, граються, їдять, сплять, доглядають за собою. Готують усі харчі на загальній кухні.
Не забувають у цьому закладі і про відпочинок. Їхні вихованці влітку і взимку відпочивають у Франції й Італії.

Без допомоги меценатів життя дому не обходиться. Постійно дбають про Чинадіївський дитячий будинок Закарпатська обласна податкова інспекція, лижна фабрика, фірма «Аудит», «Райффайзен Банк Аваль» з Ужгорода тощо.
Має дитячий будинок і свого духовного наставника – Греко-католицький монастир у Мукачеві.
Після вильоту з «родинного гнізда» діти не забувають про свій дім.
– Колишні наші вихованці приїжджають до нас. Діти завжди шукають своїх родичів: маму, тата, сестер, братів, аби познайомитися з ними чи дізнатися про них, – говорять у дитячому будинку. – Ми маємо архів документів і допомагаємо нашим дітям, чим можемо.
Адже кожна дитина хоче заповнити оту пустоту, яка була в неї у дитинстві. Вони такі ж, як і інші діти. Звичайно, в їхніх серцях залишаються образи, жаль. Тому люди теплотою своїх сердець повинні намагатися перекреслити отой біль, що є в їхніх душах.
Після розмови з пані Світланою нас запросили на новорічне свято, на якому діти перенесли глядачів у відому народну казку «Рукавичка». Очі присутніх випромінювали щастя, радість та дитячу безтурботність, про яку вони вже призабули.
Наступного дня подорож розпочалася із Часлівецької загальноосвітньої спеціалізованої школи-інтернату І-ІІ ст. під патронатом Закарпатської обласної ради. Нас привітно зустрів Михайло Іванович Михайлочко.
Школа-інтернат була створена у 1948 році на базі панського маєтку. У той час постало питання про створення навчально-виховного закладу, у якому будуть утримуватися та навчатися діти з певними ментальними ураженнями. Початково тут набирали 60 діточок, з часом контингент розширювався. Свого часу тут навіть навчалося 145 дітей з різними ураженнями центральної нервової системи, ментальними ураженнями, тобто аномальні діти.

У такому статусі школа-інтернат пробула до 1990 року. Опісля допоміжна школа-інтернат отримала статус «школа-інтернат для дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування». Це поклало на заклад додаткові зобов’язання. А 3 вересня 2009 року школа-інтернат була перейменована у загальноосвітню спеціалізовану школу-інтернат І-ІІ ст. Діти-сироти та особи, позбавлені батьківського піклування, залишились тут. Але цей новий статус дозволив виховуватися у закладі і дітям із малозабезпечених сімей. Тобто, якщо дитина потребує післякорекційної освіти, батьки мають право влаштувати свою дитину в Часлівецьку загальноосвітню спеціалізовану школу-інтернат І-ІІ ст.
Як розповів пан Михайло, нині 50 їхніх вихованців позбавлені батьківської опіки. Із них – 6 круглі сироти, 44 – це діти без батьківської опіки. Усього в закладі нараховується 68 вихованців, 18 з яких мають сім’ю.
Дітки у Часлівецькій школі-інтернаті виховуються з 6 до 18 років. До речі, 5 випускників інтернату навчається у Свалявському будівельному ліцеї. Здобувають професії столярів і швей.
Відпочивають вихованці кожного року 3 місяці в оздоровчих стаціонарних таборах.
– Хочу висловити вдячність людям, які не залишаються байдужими до наших дітей. Дякую щиро отцю Кирилу, громадській організації з м. Корваліс. Вони направляють до нас своїх вчителів, аби навчити дітей англійській мові. Також наші вихованці мають своїх патронатів з Америки, які надсилають їм посилки, листівки, навідують їх, – додав Михайло Михайлочко.
Також дирекція школи-інтернату поділилася з нами планами на майбутнє: вони хотіли б створити добротну базу з трудового навчання.
На закінчення нашого візиту вихованці Часлівецької школи-інтернату показали святкову новорічну програму, а саме: казкові сценки «Попелюшка», «Білосніжка та сім гномів» тощо. Поставила цю виставу педагог-організатор Ганна Іванівна Стинич.

Відвідали ми і медико-соціальний реабілітаційний центр «Дорога життя». Зазначимо, що він був створений у 1999 році. Нині його директором є Олег Павлович Кириленко, а в. о. заступника директора з соціально-педагогічної роботи – Евеліна Юліївна Геча.
Зазначимо, що це благодійна, недержавна, неприбуткова організація, яка займається комплексною реабілітацією дітей та молоді з обмеженими можливостями, здійснює соціальний захист прав, інтересів клієнтів та їхніх сімей. На сьогодні є декілька корпусів цього медико-соціального реабілітаційного центру. Так, крило, що розташоване біля дитсадка у мікрорайоні «Шахта», є психолого-педагогічним.
Вищим органом Центру є загальні збори. Батьки дітей та педагоги закладу збираються раз на квартал і вирішують усі організаційні питання.
– Намагаємося допомагати дітям з народження, – говорить пан Олег. – На реабілітації, вихованні та навчанні діти в нас перебувають удень. Кожного дня, окрім суботи та неділі, автобус забирає наших вихованців із дому. Заняття розпочинаються о 9.00, а закінчуються – о 16.00. Діти отримують у нас обіди. Снідають та вечеряють вони вдома.
Щодо допомоги, то працівники медико-реабілітаційного центру зауважують, що їхнім учням потрібні комп’ютери для того, щоб вони навчалися з ними працювати.

На завершення нашої благочинної поїздки ми вирушили до Перечинської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ст. під патронатом Закарпатської обласної ради. Туди був запрошений о. Кирилом Благочинний Перечинського району отець Володимир. Директором школи є Василь Федорович Коба.
Як розповіла його заступник з навчально-виховної роботи Оксана Андріївна Стегней, школа почала своє існування з 1962 року. Зараз кількість її вихованців складає 136 учнів – діти-сироти та діти, які позбавлені батьківського піклування. 3 роки тому деякі їхні випускники поступили в Перечинську ЗОШ. Такий експеримент дав позитивні результати. Адже діти досить добре навчаються. Нині один із випускників школи-інтернату здобуває освіту в Перечинській гімназії суспільно-гуманітарного напрямку.
Окрім основних шкільних предметів, у школі функціонують гуртки. Зокрема, успішно діє вокальний ансамбль, фольклорно-драматичний гурток. Також є і предметні гуртки – історичний, «Юні літератори», географічний, біологічний, астрономічний тощо.
– В нашій школі вже 4 роки поспіль працює Мала Академія Наук, наукове товариство «Юний дослідник». Це дає можливість нашим вихованцям розвиватись. До речі, цього року наша вихованка Людмила Семен зайняла І місце в районному турі МАН з екології.
Щодо планів на майбутнє, то старший вихователь Перечинської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ст. Марина Володимирівна Комишина зазначила, що їхній заклад хоче наблизитись до сімейно-родинного виховання. Тобто, дітки житимуть сім’ями.
І це правильно. Адже спостерігаючи за виступами малечі та юних вихованців школи-інтернату, розумієш, що вони є однією великою сім’єю. Але найбільше родинний зв’язок можна спостерігати між рідними братами та сестрами, які там виховуються. Нині, в основному, вони є підпорою один для одного, надають один одному взаємо підтримку.

А свято новорічне, яке влаштували для дорослих та маленьких глядачів учні закладу, справді було чудовим. Яскраві костюми, маски, зелена, пишно вбрана, красуня та дитячий сміх – саме те, що приносить кожному з нас новорічно-різдвяний настрій.
Опісля всіх урочистостей нам вдалося поспілкуватися з отцем Кирилом та отцем Володимиром. Отець Кирил розповів нам, що він і сам своє дитинство провів у дитячих будинках Закарпаття. Тому йому добре відома доля дітей-сиріт. Тому, аби навернути на правильний шлях дітей, які не мають батьків, допомогти їм обрати істинну стежку життя, о. Кирил має намір у кожному дитячому будинку області побудувати міжконфесійну капличку.
Отець Володимир зазначив, що у Перечині в них діє «воскресна школа», де він навчає бажаючих дітей та молодь християнським канонам.
– Кожної неділі до нашого Божого храму приходить на Службу Божу, сповідь та причастя більше десятка дітей із Перечинської школи-інтернату, – додав отець Володимир. – Наш храм молодий. Молодий він є в душі, адже до нього приходять і найменші вірники. А віра в Бога та усвідомлення Його любові та ласки – є важливим. Адже всім дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківської опіки, найбільше потрібна батьківська любов, підтримка, увага, турбота.

Т. Горянка,
В. Попович