Із зала суду : кримінальні походеньки ужгородського комбінатора

Уcім відомо, що в будь-якій справі майстерність удосконалюється з роками. Втім відразу уточнюємо: читаючи нашу публікацію, цю фразу слід сприймати дещо з іронією, бо мова йтиме про ремесло… злодійське.

…У далекому 1960-му в обласному центрі народився хлопець на ім»я Євген. Хлопчина хоч і зростав у ромській родині, повну середню освіту здобути-таки спромігся. Однак на цьому його, так би мовити, праведне життя скінчилося, бо задумав якось наш «герой» разом із дружками на чужому автомобілі покататися. Їзда видалася такою лихою, що машину після неї довелося хіба-що на запчастини пустити. Щодо нашого «шумахера», то і він отримав своє: його було позбавлено волі строком на три роки (щоправда, умовно). Варто зауважити, що такого дарунка долі молодик не оцінив, бо уже наступного року знову викрав машину. І хоча за цей злочин Євгену довелося відсидіти вже по повній, любов до чужих машин зрештою і втретє привела його на лаву підсудних. Далі була четверта ходка, щоправда, вже за хуліганство.
Наступили буремні 90-ті, світ навколо невпинно змінювався. Змінилася й «кваліфікація» Євгена. Тепер уже збут та зберігання наркотичних речовин стали справою його життя. Втім цей бізнес, як відомо, незаконний і тягне за собою кримінальну відповідальність. Однак Євгена це не зупиняло. Варто лише відмітити, що впродовж останніх 13 років Ужгородський міський суд аж п»ять разів виносив йому вироки, позбавляючи його волі на різні терміни. З останньої, дев»ятої відсидки чоловік звільнився в травні минулого року. Втім уже через місяць Євген провернув справу, гідну самого великого комбінатора, героя відомого роману Ільфа та Петрова.
…На початку червня до чергової частини ужгородської міської міліції звернувся приватний підприємець. Чоловік повідомив, що хтось викрав його автомобіль ВАЗ-2103, що був припаркований біля автомайстерні, де він працює. Машину слід шукати десь на пунктах прийому металобрухту, припустив потерпілий, бо вона уже старенька, та й, як то кажуть, не на ходу. І справді, об»їжджаючи ці пункти, працівники міліції невдовзі знайшли викрадену автівку. Вона була припаркована біля одного з таких пунктів, директор якої повідомив, що автомобіль привезли троє чоловіків, двоє з них—роми. Втім машину на брухт він відмовився прийняти, бо чоловіки не показали ні документів на машину, ні дозвіл на її переробку. Мовляв, обіцяли привезти наступного дня.
За лічені години оперативники встановили особи цих чоловіків. Це були два брати роми, які заробляють тим, що скуповують у населення брухт за півціни, а потім здають, та їхній знайомий, власник евакуатора, який, власне, і допоміг посередникам відвезти машину до одного з пунктів заготівлі та переробки металів. І тут розпочалося найцікавіше. Перше, що шокувало цих трьох чоловіків, то це звістка про те, що машина крадена. Однак брати стверджували, що такого не може бути, адже сам власник віддав їм машину. Вони йому навіть завдаток 600 грн. за неї заплатили. Читач, мабуть, уже здогадався, що посередники мали справу не з справжнім власником, а з Євгеном, який обвів їх навколо пальця, як малих дітей. Насправді справа виглядала так:
Якось брати, проїжджаючи вулицею Тургенєва, помітили старенький автомобіль без номерних знаків. Вирішили дізнатися чия це машина, аби купити її. Власник не тільки відразу знайшовся, але й погодився продати машину, запросивши за неї дві тисячі гривень. Та брати на таку пропозицію не погодилися, бо наміру відремонтовувати її вони не мали. Хлопці пояснили, що вони відвезуть автівку до пунку прийому металобрухту, зважать її і сплатять власнику гроші з розрахунку 1 гривня за кілограм брухту. На цьому і домовилися. Не підозрюючи нічого лихого, хлопці завантажити машину на евакуатор свого знайомого і відвезли її до пункту заготівлі та переробки металобрухту. Автомобіль заважив майже 800 кг. Втім, як ми вже знаємо, директор машину без документів прийняти не схотів.
Далі, повідомили брати, Євген став бідкатися, що йому терміново потрібні гроші. Брати віддали йому 600 гривень (бо більше при собі не мали), решту, мовляв, віддадуть завтра, коли той принесе документи на машину.
Євген був затриманий того ж дня. Невдовзі проти нього була порушена кримінальну справу за ст. 185 КК України (за крадіжку автомобіля від приватного підприємця) та за ст. 190 КК України (за придбання права на майно шляхом обману (шахрайства). У січні цього року Ужгородський міськрайонний суд пропозицію державного обвинувача підтримав, тож Євген отримав покарання у вигляді позбавлення волі терміном на два роки. До речі, Євген щиро розкаявся у скоєному, більше того, матеріальну шкоду, завдану власнику автомобіля та ромам-братам, компенсував у повному обсязі ще в процесі досудового слідства. Втім, чи полишить колись Євгена «любов» до чужих автомобілів, прогнозувати важко.

Ірина ПОПОВИЧ,
помічник прокурора міста Ужгород